“Якщо ти не в ЗСУ, то роби все для ЗСУ”: як миколаївці організували один із найпотужніших волонтерських рухів у місті “Rebel Volunteers”, - ФОТО

24 лютого 2022 року - день повномасштабного вторгнення рф в Україну. З першого дня війни кілька десятків миколаївців об’єднались та організували один із найбільших волонтерських рухів у місті. 

Редакція 0512 поспілкувалась із чотирма членами ГО “Rebel Volunteers”, які розповіли про виклики та складнощі, які стоять сьогодні у волонтерстві. 

“Вкладали у допомогу власні гроші, ресурси, час та речі” - про початок повномасштабного вторгнення рф

Андрій:Для мене війна з росією почалася ще з 1997 року. 24 лютого, ми з дружиною прокинулися від дзвінка одного бійця з Сєверодонецьку (Луганська область - ред.). Він якраз дивився виступ отієї недолюдини й сказав: “Збирайтесь, починається”. Ми бачили кругом паніку. Спочатку були думки вивезти родину, але здавалось, що безпечного місця немає ніде. У нас були друзі, які служили на сході ще з 2014 року, тому ми мали часткове уявлення про війну. Тоді у нас створився закритий чат, де був цілий ряд людей, які вирішили залишитись у місті та щось робити. 

Ольга: Нам тоді зателефонував мій брат. Ми між собою з Андрієм та моїм братом обговорювали тему війни. Той закритий чат - це були подружжя, пари, наші друзі та люди, які довіряли один одному. Спочатку у тому чаті було близько сотні людей. 

Ігор: Ми з дружиною хотіли подорожувати, відкладали кошти на  дім на колесах - трейлер. Ми жили мріями. Тоді, вночі на 24 лютого, я був у гаражі, і коли повертався додому, то побачив спочатку, що над містом пролетіли літаки, а за годину росіяни атакували першими ракетами. Перші п’ять днів - це були безсонні ночі. Було незрозуміло, що відбувається довкола, кому можна довіряти, чи увірветься до тебе ворожа ДРГ, чи доведеться тобі брати зброю та вбивати когось. Наше волонтерство почалось із запитів з лікарні швидкої допомоги - там були потрібні речі першої необхідності.

Зняв все, що було на картці, купив необхідне та відвіз. Назва нашої організації виникла із фільму “Зоряні війни”. Там Альянс повстанців (Rebel Alliance) боровся проти імперії, так само як ми зараз боремось проти імперських амбіцій рф. А наш логотип – стилізований під морський якір символ Альянсу повстанців.

Христина:  Ми з Ігорем до війни планували поїздку на автодомі. У березні у мене день народження, тому таким чином хотіли відсвяткувати. Ми одразу з Ігорем вирішили, що залишимось у місті. Тоді ми допомагали всім, хто цього потребував: й містянам, й військовим.

Вкладали у допомогу власні гроші, ресурси, час та речі. Потім почали отримувати запити від військових більш локальні та чіткі. 

“У когось були реальні потреби, а інші просто хотіли щось отримати задарма”

Андрій: З військових в першу чергу ми старалися підтримати миколаївські бригади.

У кожного з організації були якісь знайомі командири. З часом ми навчились фільтрувати людей та запити - визначати, кому дійсно необхідна допомога.

Допомогу потребують багато підрозділів, але у нас вже є певний досвід, тому ми можемо визначати пріоритети надання підтримки. Щоб бути ефективними, ми зосередились саме на підтримці ЗСУ. 

Ольга: Коли звільнили Херсон, то в Миколаїв почали повертатись люди, почав працювати знов малий бізнес, місто почало оживати.

Ми зіштовхувались неодноразово з тим, що цивільне населення просто наживалось на допомозі.

За підтримки держави та міжнародних донорів, люди ще звертались до нас. У когось були реальні потреби, а інші просто хотіли щось отримати задарма. 

“У нас немає поняття “вихідний”  поки триває війна”

Андрій: У нас немає формальних лідерів. Ми працюємо разом та злагоджено. Кожний із членів команди просто обрав напрямок, який йому найближче.

Наприклад, Христина займається тактичною медициною. Вона не просто збирає медичні засоби, а тестує на собі. Я ремонтую машини для військових, потім почав збирати, шукати, купувати та приганяти й самі авто. 

Ольга:Кожен з нас займається своїм напрямком, але є і спільні завдання, які ми вирішуємо разом. Наприклад, коли є терміновий запит, на який не вистачає коштів, то ми гуртом закриваємо той збір. Робота кипить навіть, якщо хтось із нас їде за межі міста - хтось обов'язково лишається в Миколаєві і може зібрати та відправити необхідне.

Ігор:Ми постійно на зв’язку один з одним. У нас немає поняття “вихідний”, поки триває війна. Ми не отримуємо за це якісь гроші. Бо це недарма називається волонтерство. Ми працюємо, а вільний час витрачаємо на організацію допомоги.

“Ми маємо з пів сотні донорів, які нам просто постійно закривають запити й частини із них самі військові”

Ігор: Волонтерський рух на початку війни й зараз відрізняється.

На початку вторгнення рф багато людей в Україні об’єднувалось. Потім хтось почав “втомлюватись”, хтось морально зламався, хтось попався на крадіжці та обмані. Хтось пішов воювати.

У нас є такі люди, які зараз на фронті, хто був з нами з самого початку.

Зараз я бачу таку картину, що люди продовжують жити своє звичне життя, і війна їх вже не так бентежить. У нас є з пів сотні постійних донорів, які систематично закривають наші збори. Частина з них - це самі військові.

Христина: Буває таке, що різні підрозділи через нас передають один одному необхідне. Наприклад, одному бійцю, який воює на запорізькому напрямку, потрібні були батареї для дронів. Інший боєць зі сходу кидає мені кошти на одну батарею, а інші батареї передали наші миколаївські десантники, які вже понад рік тримають донецький напрямок. 

Андрій: У мене була історія, коли я поїхав купувати машину для ЗСУ. У мене було вже 4000 доларів і не вистачало 800. І я вже приїхав за нею, стою знімаю відео на фоні цієї машини і звертаюсь до своєї аудиторії, що вона так необхідна пацанам. І коли бачу, що хтось кидає там 2,5 гривні, я розумію, що люди кидають фактично свої останні гроші. І вже за дві години машина була придбана. 

“Якщо волонтер може дозволити собі піти, то боєць - ні”

Христина: У кожного з нас є ці “емоційні гойдалки”.

Нам вдається вистояти їх, тому що ми тримаємось купою. Сьогодні мене “накрило” - підтримує Оля, завтра я її і т.д.

Ми один одного просто витягуємо. Тобто, коли ми чуємо, що хтось “втомився”, то даємо одному “ляща” і йдемо далі. 

Ігор: У Херсоні є одна дуже затишна кав’ярня. Там можна поїсти нормальний борщ та випити лавандовий раф. І вона знаходиться у 1,5 кілометрах від “нуля” (крайня межа на лінії фронту - ред.). І ти п’єш той раф і думаєш “щось я втомився”, а потім такий “та, ні”. От там, за півтора кілометра, на нулі, люди дійсно втомлюються. Якщо волонтер може дозволити собі піти, то боєць - ні. 

Ольга: Коли я читаю новини, особливо про наслідки атак, і згадую, що у мене на фронті знаходиться брат, то мене бере злість, я встаю та йду щось робити.

Спілкування з військовими надихає.

Коли вони дякують за підтримку, хоча насправді це всі люди мають їм в першу чергу бути вдячними. Це така синергія. 

Андрій: Потрібно розуміти, що війна - це марафон, а ми й третину не пробігли ще. Ментально ми точно змінились. Ми думаємо, що бачили війну, але ні. Ми періодично говоримо з Ігорем про те, що настане й наша черга воювати. А поки ми ефективні тут, маємо змогу допомагати ЗСУ.

На мою думку, не варто “демонізувати” чи навпаки - ідеалізувати певну категорію суспільства чи навіть військових. Всі ми просто люди. Головне, щоб ми вміли відповідати за себе та за тих, кому допомагаємо. 

 “Якщо ти не в ЗСУ, то роби все для ЗСУ”

Ігор: Було б доречним змінити кілька статей Митного кодексу, зокрема, щоб скасовувати мито на товари, які необхідні ЗСУ та щоб прибрати контрабанду. Тому що більшість товарів так доставляється. Привезти в Україну той же Старлінк вартує близько 100 євро. 

Андрій: Зараз волонтери працюють в Україні не завдяки, а всупереч. Просто нехай держава не заважає нам.

Волонтери більше займаються звітністю, ніж самою допомогою. У 2003 році лідер гурту “Тартак” Сашко Положинський написав пісню “Я не хочу”. Там є такі слова “Я не хочу бути героєм України – Не цінує героїв моя країна”. Зараз ці слова дуже актуальні, на мою думку.

Люди мають просто зрозуміти: ви або в ЗСУ, або для ЗСУ. 

Ольга:Я постійно кажу людям, не недооцінюйте ваші 5 чи 10 гривень. Якщо так скинеться купа людей, то вже мільйон можна отримати. Знайдіть того, кому довіряєте і хто допомагає фронту. Це не обов’язково маємо бути ми. Маєте якісь ліки - поділіться. Є безліч способів допомагати армії.

Ігор: Є такий типу мем, де у жінки забирають сина в армію. І вона дзвонить і питає “Куди мені звернутись, щоб допомогли вдягнути сина”. Їй відповідають до тих, кому вона донатила останні півтора року, на що вона відповіла, що нікому не жертвувала кошти. Це реалії життя.

Христина: Якщо люди будуть відсторонюватись від війни, то рано чи пізно війна їх затягне різними способами.

Краще робити все з бажанням. Готуйтесь, змінюйтесь, змінюйте свій моральний стан. Якщо на початку війни хлопці казали, що воюють в першу чергу за свої родини, то зараз риторика змінились. Вони все частіше кажуть, що вочевидь воювати доведеться й їх дітям. Тому воюють за тих, кого вже немає серед нас, на жаль. Ми маємо впливати на хід подій і ми можемо всі це робити.

Фото - ГО "Rebel Volunteers".

Якщо бажаєте підтримати ГО “Rebel Volunteers”, то за цим посиланням знаходяться реквізити волонтерів та вся звітність про допомогу ЗСУ.

Повне або часткове копіювання, передрук і використання матеріалу без письмового погодження редакції 0512.ua забороняється і вважається порушенням авторських прав

Здійснено за підтримки Асоціації "Незалежні регіональні видавці України" в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.