Єлизавета Гончарова: Не треба допомоги іншим - заради себе
Журналістка і волонтерка з 2014 року Єлизавета Гончарова спостерігала, як в лікарню для хворих, поранених, переселенців волонтери завозили непотрібні джинси, кофти з люрексом, у той час, коли хворі чекали тапці і теплий одяг. Або коли в інтернати привозили старі іграшки, а там за санітарними нормами їх використовувати неможна, тож працівники дитячого закладу вимушені були викидати подарунки на смітник.
Це дійсно проблема, коли люди витрачають великі гроші, щоб допомогти комусь, але роблять це не поцікавившись, а що саме потрібно для допомоги.
Ми, маріупольці, як ніхто знаємо, скільки грошей було витрачено на закупівлю крупи, яку потім роздавали сусідам. Але ж це наші гроші! Вони могли б піти на щось більш корисне, більш потрібне в цей момент для людей.
Тому ми вважаємо текст Єлизавети Гончарової, який вона опублікувала на своїй сторінці у Фейсбуці, дуже важливим. Публікуємо з її дозволу - без скорочень
Про благодійність заради себе
Чомусь дуже багато людей досі вважають, що благодійність - це подачка, "прилаштування у добрі руки" чогось, що тобі не потрібне, не корисне, не допомічне, але за принципом - "за будь-що мають бути вдячними". Бо ти ж пожертвував, а міг би й ні.
Але це не про благодійність, це про комплекси, будь-який психолог розпише детально. Інколи про колективні комплекси, бо натовп заулюлюкає будь-кого, хто насмілиться сказати - НЕ ТРЕБА. Маю досвід, улюлюкали - страшне.
Не треба цукерок к дитячі притулки та інтернати. І іграшки не треба. І навіть "старенький, але чистенький" одяг вашої дитини - теж не треба. Цим дітям потрібна увага важливого дорослого, який поруч в горі і радості. А ваші мандарини, за які він має відплясати під ялинку- не треба.
Не треба дідусевих пальт та піджаків - у шпиталі та на фронт. І рваних джинсів теж. Як людина, яка кілька років бігала до поранених у шпиталь, можу сказати, що там потрібні дуже конкретні речі - футболки, зручні спортивні штани, капці, теплі кофти тощо.
Не треба брудної білизни, яку ви вигребли зі шафи після того, як померла бабуся - переселенцям. І безхатькам її теж не треба, як і зжерта міллю колись ондатрова шапка. Ми - люди, навіть якщо змушені рятуватися від війни чи опинилися в складних життєвих умовах.
Бо інколи вже краще нічого, ніж так. Навіть якщо ви не відчуєте себе крутим волонтером. Нічого, переживете якось.
Часто згадую відео, де дивна жінка у гірськолижному костюмі на порожніх вулицях Бахмута кричить волонтерам. які привезли борошно та бобові. "Везіть назад! Нащо ви на це витратили чиїсь кошти!"
Тоді увесь ФБ гуртом обурився, які невдячні ці сепари бахмутські. Ти диви, не рада - що привезли, то й жри! Скільки такого було насправді... Євген Ткачов може про це розповісти більше, та й розповідає - про гуманітарку, яка нікому не стала корисною...
Я знаю цю жінку. Так, вона дивна і різка. Ми усі різні. Але все своє життя вона рятувала тварин від тих, хто, може, більш стриманий та чемний. За свою пенсію. Лікувала, роздавала у гарні руки - ми часто бачилися на ринку. де ми теж прилаштовували тварин.
Вона завжди була патріотична- кричала на тих, хто на ринку намагався агітувати за ОПЗЖ, намагалася їм щось доказати.
І вона до останнього залишалася у Бахмуті - бо годувала, ловила, лікувала, передавала волонтерам СОТНІ тварин, яких викинули містяни, тікаючи з Бахмута. Вона врятувала сотні душ.
Коли знімали те відео, в місті вже не було води, світла. газу і були постійні обстріли. Вона не ходила ні до яких центрів допомоги, бо сама була центром - рятувала тварин. І готувати десь щось з того борошна та бобів, яких варити треба кілька годин - ніхто вже не міг. Тому і кричала вона тоді, під образливі вигуки волонтерів. Бо було шкода кимось зібраних коштів, які вилетіли на вітер...
Вона виїхала тоді. коли усі тварини, яких вона могла врятувати, були врятовані. До доньки, яка вже билася головою об стіну, щоб змусити маму їхати з того пекла.
А Фейсбук прокляв.
Таке....
Більше БЛОГІВ читайте ОСЬ ТУТ