Про що 0629 не спитав у Президента. Післясмак від пресконференції Володимира Зеленського

Податися на акредитацію на підсумкову пресконференцію Володимира Зеленського, Президента України, - це була трошки авантюра. Зазвичай регіональні медіа не запрошують на такі події (єдине виключення – це  перша конференція Петра Порошенка на посаді Президента; і до речі, 0629 тоді надали можливість поставити питання),  тому шансів потрапити до списків запрошених майже не було. Але ми все ж таки вирішили спробувати, бо були питання, відповіді на які дуже важливо отримати нашому місту. І  ці відповіді може надати лише одна людина – Президент. 

Попри великий скепсис, вранці 19 грудня ми отримали запрошення на цю подію.

За дві години до початку заходу дві великі черги – українських та іноземних журналістів окремо – вишукались на реєстрацію та перевірку. І навіть важко сказати, яких саме журналістів було більше – наших чи закордонних. Україна все ще цікава світовій пресі, і це добра новина.

Коли нарешті відкрили двері зали, де мала проходити зустріч, величезний натовп людей рушив туди, щоб першими прорватися і зайняти найвигідніші позиції. Це було трошки схоже на штурм супермаркету у Маріуполі, який відкривався під час ковіду. Охороні навіть довелось прикрикнути на журналістів, щоб взяли себе в руки і перестали створювати тисняву.

Нам дісталося місце в 4 ряду. Це недалеко. Табличку з написом ми отримали одразу під час реєстрації. Чесно кажучи, були сподівання, що побачивши слово «Маріуполь», Володимир Зеленський відреагує і дозволить поставити питання. Але ні. Так не сталося.

Ми підіймали цю табличку після кожної відповіді президента. Ми піднімали цю табличку навіть під час виступу колег, що сиділи поруч, щоб Зеленський побачив. І ми впевнені – він її таки побачив. Але з якихось причин не захотів послухати, з якими проблемами ми прийшли до нього.

В принципі, зрозуміла політика речника Зеленського, який обирав журналістів. Він діяв за своїм планом, і цей план був надати якомога більше питань іноземним колегам. Для України дуже важливо підтримувати інтерес до себе за кордоном, тому це зрозуміло. Але 0629 був чи не єдиним регіональним медіа на заході. Ну а президент все ж таки – президент всієї України, а не тільки столиці. Тож надія була. Але ми потрапили в одну компанію з дуже хорошими, впливовими, відомими українськими ЗМІ, яким, як і нам, не дали можливості поставити питання.

На жаль. Бо для нас цей виступ мав на меті нагадати президентові, що Маріуполь, все ще існує. Причому одразу у двох вимірах – фізичному окупованому, і людському, розкиданому по світу. Бо сьогодні так виглядає, що про нього забули, а люди, які постраждали чи не найбільше саме через бездіяльність влади, отримують найменшу допомогу від держави. Маріупольці не мають доступу до компенсацій за втрачене майно, житло, пільгових іпотек (лише на загальних умовах – тільки для лікарів, вчителів, науковців та військових). І переважно не мають власного ресурсу на відновлення. І це несправедливість, яку треба виправляти.

Маріуполь був важливий, коли був покладений як жертва для порятунку більшої частини України. Але, на жаль, він перестає бути важливим зараз, коли від нього – лише головний біль і купа нерозв’язаних проблем, а ще і неприємні спогади, нагадування про складний вибір, який влада робила на початку повномасштабного вторгнення.

«Та шо там ваш Маріуполь…» - часто чують сьогодні ті, хто пережив пекло на землі і втратив все, від своїх співвітчизників.

«Та шо там ваш Маріуполь…» - дали нам зрозуміти вчора і під час пресконференції.

А тим часом наш Маріуполь разом з сьома іншими населеними пунктами Донецької області залишився без доступу до власних міських грошей. Ось такі справи. З одного боку місцеві депутати розбіглися по різних країнах, а частина співпрацює з ворогом в окупації, тож не можуть зібратися на сесію і нарешті почати виконувати свої владні повноваження: ухвалювати бюджет, запускати програми допомоги військовим, родинам військових, родинам полонених, хворим на тяжі захворювання тощо. І в принципі контролювати, як виконком витрачає гроші платників податків.

З іншого боку, пан президент поставив на паузу питання призначення військової адміністрації у Маріуполі, а також семи інших населених пунктів на Донеччині. (Наше питання було саме про це: чому досі не створена ВЦА у Маріуполі та ще семи населених пунктах Донеччини і коли проблема буде вирішена).

І все це вкупі підриває повністю довіру людей до влади.

Точніше, ця довіра була підірвана у лютому 2022 року. Маріупольці бачили, як евакуюються торговельні мережі із міста, як евакуюються маріупольські суди, деякі підрозділи Нацполіції. Але ніхто їм не сказав, що їм також терміново треба збирати валізи. 

Кількість жертв російської агресії у Маріуполі, попри блокаду та килимові бомбардування, могла б бути меншою, якщо б не бездіяльність влади на всіх рівнях – від державної до місцевої. Це знищило довіру людей до влади.

І цей ланцюг недовіри триває і дотепер. Бо президент вважає недоцільним вирішувати такі дрібні питання, як створення ВЦА для окупованих міст або розблокування роботи місцевих рад, які не мають кворуму, або ухвалення  ще якихось рішень, які б допомогли громаді відчути себе нарешті громадою із правом на голос.

На жаль, поки що ми свого голосу не маємо.

І на завершення - декілька слів про загальні враження від президентської підсумкової пресконференції.

На жаль, відчувалось, що є привілейовані ЗМІ і звичайні. Були дуже відомі медіа, яким не дали акредитацію. Були питання-заготовки від колег, так би мовити узгоджені, і це теж дуже сильно кидалося у вічі. Навіть по контексту самого питання було абсолютно зрозуміло, хто зараз лояльний до влади і фактично співпрацює з нею, хто опозиційний, хто нейтральний.

Наприклад, питання від каналу Freeдом - про те, як же ж збільшився рейтинг України у США після візиту Зеленьского, ну аж занадто комплементарне. Власне, у цьому питанні не було питання. Це було донесення інформації до широкого загалу через звернення до президента.

Або питання від телеканалу Рада – про особисте, про дружину. Ми думали, що після двох років війни вже не знайдеться бажаючих витрачати час на такі запити. Але ми помилились. Це питання речник Зеленського приберіг на передостаннє. І це теж демонструвало,що певний сценарій заходу існує.

На жаль, є багато претензій і щодо формулювання питань, з якими звертались колеги до президента.

Представники та представниці центральних ЗМІ, як виявляється, не знають, що пресконференція – це як пінг-понг: чітке питання – чітка відповідь (це ж не інтерв’ю, коли можна дозволити у питанні демонстрацію власної позиції). А коли питання задовге – воно забирає час у колег, які також хочуть отримати можливість взяти слово. Крім того, довге питання дає багато можливостей для відповідача уникнути прямої відповіді. Наприклад, журналіст «Української правди» ставив дуже важливе питання про корупцію. Але якщо ви попросите повторити його питання, про що саме він спитав, то це буде важко зробити. Бо він довго казав власні думки про те, чому корупція розриває суспільство і заважає нашій перемозі у війні, наводив приклади. Його думки влучні, але занадто широкі, тож ми так і не почули від президента відповіді по конкретних кейсах, а дуже хотілося б.

Або питання про уряд національної єдності, яке ставила журналістка газети «Дзеркало тижня». Дуже важливе питання. Але чомусь колега змішала в одне уряд єдності із урядом технократів (це не тотожні речі).  І Зеленський цим скористався, щоб не відповідати по суті питання. Ще і журналістку образив (це взагалі сором, особливо було соромно чути, що хтось з присутніх підтримав Зеленського і посміявся над образливим і недоречним висловом на адресу колеги!).

Питання мають бути влучними, як постріл, наприклад, як питання колег із суспільного: є конфлікт із Залужним чи немає конфлікту, або питання від NV: позиція депутатки Безуглої співпадає з позицією президентської партії «Слуга народу» чи не співпадає. І на такі прямі питання Володимиру Зеленському було помітно важко відповідати. 

Окрема подяка «Радіо Свобода» за питання про обміни полонених, бо про цю проблему варто постійно нагадувати.

Ну а загалом, сумно після конференції. На жаль, Володимир Зеленський не скористався можливістю зробити щось на об’єднання країни, хоча і говорив про таку необхідність. Продемонстрував зневагу до колег через фамільярне "Мар'яна" та "Валера". Так і не зміг позбавитися від пацанського сленгу. Натомість він ще більше оголив внутрішні конфлікти всередині влади. І від того туман майбутнього ще більше згустився. 

Анна Романенко

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

РФ ускладнює процес обміну полоненими, - Зеленський

Військові пропонують додатково мобілізувати ще 500 тисяч людей, - Зеленський