“Люди чекали на звільнення, ховали та берегли прапори”: історії жителів Снігурівки через рік після деокупації, - ФОТО, ВІДЕО

10 листопада 2022 року Збройні сили України звільнили місто Снігурівку на Миколаївщині, яка перебувала під окупацією росії 8 місяців.

Редакція 0512 поспілкувалась з трьома мешканцями Снігурівки, які розповіли, як наші захисники звільнили місто; що відбувалось у перші дні після деокупації та як живе громада сьогодні. 

“Біля церкви стався приліт і, на диво, ніхто у самому храмі не постраждав”, - Наталя

Найліпша новина, яка була - це звісно звільнення. Під час окупації було дуже мало людей, а після звільнення люди активно почали вертатись. Йдеш вулицею і вітаєшся, бо бачиш знайомі обличчя. А тих кого близько знаєш - обіймаєш. Мені здавалось, що після деокупації люди мали б стати більш добрими, але цього не відчувається. А все ж таки маємо вміти співчувати. Мені дуже болить, коли окупанти бомблять Херсонщину. Я віруюча людина, молюсь, щоб не страждали мирні жителі та повернулись всі наші захисники.

Коли почалася війна у 2014 році, то ми тут якось її не сильно відчували. Окупація - це жах. Був якось один випадок, коли я повірила в справжнє чудо. Це було після Великодня. В одну неділю йшла служба в храмі й було кілька прильотів. Один зі снарядів прилетів прямо на поріг церкви, осколки пробили вікна, - вони  просто повилітали, ікони пробило. Нас було 11 людей у храмі та ніхто не постраждав. У мене на ногах були капронові колготи, вони  порвались, а на самій нозі ані подряпини.

Я не евакуювалася, тому що моя мама в дуже похилому віці. Я б не змогла її покинути, а перевезти - було б дуже складно.

Під час окупації світла не було, доводилось готувати на вогнищі. Інколи і їжі бракувало. Варила якісь каші собаці й додавала туди кульбаби.

Я чудово пам’ятаю, що 10 листопада - це був четвер. У вівторок рашисти вже залишили місто. Вони залякували нас тим, що будуть жорстокі бої та закликали місцевих жителів евакуюватись.

У той вечір я почула, що вони рухались у сторону Херсону і зрозуміла, що покидають місто.

У середу в місті стояла тиша. Зв’язку ж повноцінного не було, ми не знали, що відбувається. Тоді виявляється в середу зайшли наші - розвід група. Наступного дня ми знали, що нас звільнили. 

Коли люди готувались до Нового року, то у мене були дивні відчуття. Наче свідомість намагається забути окупацію. Відчувалось, що ніби рік життя втрачено було. 

Мені вдалось вийти знов на роботу.

Люди повернулись, але не всі. Для мене приємним подивом стало те, що на нашій вулиці не було мародерства. От, як люди залишили речі, так воно все й було на місці. Мабуть, врятувало те, що наша вулиця маленька та непримітна. Місто потроху оживає. 

“Протягом року помітно, що щось робилось. Люди активно повертаються”, - Катерина

Мене діти попереджали, що день чи два і нас будуть звільняти. Окупанти відійшли за два дні, а 10 листопада ми були вільними.  

За рік військова адміністрація зробила чимало.

Переломним моментом для нас став підрив Каховської ГЕС (6 червня 2023 року рашисти підірвали ГЕС - прим.) - нашу ріка була підтоплена.

Місто залишилось без води. Тоді для жителів організували підвіз води, поставили пральні машини.

Протягом року помітно, що щось робилось. Ті ж мости відремонтували, які росіяни підірвали.

Гуманітарку видавали, зараз видають рідше, десь раз на два тижні.

Будівлі, які пошкоджені були через атаки, наразі не ремонтуються. Та й мабуть, що воно не на часі.

Головне, що людям допомагають. Ті ж дахи та вікна перекривати. Влада працює, це відчувається.

Зараз у нас є все практично для життя. Але хотілось би, щоб якось підтримали з дровами. Вартість одного кубометра дров сягає 2200 гривень, а пенсія всього 3000 гривень. Зима на носі вже. 

З позитивних змін, це те, що деякі підприємства запрацювали. Люди активно повертаються. Основна проблема - це робота. Наприклад, у моєї сусідки була своя справа до війни, але її точку розбомбило. Відновити немає змоги. Влітку вона працювала на полях, зараз без роботи, а має дитину на руках.

Щодо сполучення. Це в основному приватні перевізники. Їздять на Миколаїв, Баштанку, Херсон. Також ходить й дизель з Миколаєва раз на день. 

     “Коли була окупація, бо діти особливо не висовувались, а коли зайшли наші, то вони вийшли зі своїми українськими прапорами”, - Надія

Ми проживали у районі залізничного вокзалу, тут проходить центральна дорога міста.

Ввечері, 8 листопада, ми з чоловіком почули звуки руху важкої техніки. Спочатку подумали, що росіяни перекидають війська, а потім зрозуміли, що вони рухались у бік Херсону та покидали місто. 

У середу, 9 листопада, стояла така тиша в місті. Сусід розповів, що зранку побачив двоє рашистів, які були напідпитку та тягли з собою зброю. Виявилось, що свої ж їх і кинули при відступі. Наші коли зайшли, то люди одразу здали цих волоцюг. Потім наші захисники ще по підвалах знаходили рашистів. 

У нас у квартирі, в кутку було місце, де ловив зв’язок. Мені дочка та онука розповіли, що нас вже звільнили. Що на центральній площі вже український стяг вішають.

Мені онучка телефоном каже: “Бабушка, там дядя Ваня вже прапор підіймає!” (Іван Кухта - голова місцевої військової адміністрації - ред.).

Коли була окупація, бо діти особливо не висовувались, а коли зайшли наші, то вони вийшли зі своїми українськими прапорами. Багато хто з місцевих чекав на звільнення та ховали свої прапори. Я, наприклад, сховала у внутрішню кишеню куртки в шафі. 

У нас під час окупації магазини не працювали, лише місцевий базарчик. Чоловіка однокласник одним із перших зустрів нашу армію. Каже, що заїхали військові, бачить на техніці білий плюс намальовано і всі люди застигли на хвилину. Ніхто не міг зрозуміти, чи то дійсно наші. Бо могла бути провокація зі сторони рашистів. Тоді вилізли хлопці, почали говорити українською. Ми всі почали обійматися, плакати. Потім хлопці попросили всіх розійтись по домівках, щоб не допустити скупчення народу та жертв. 

Під час окупації у нас працювало радіо. І саме у день звільнення воно зламалось. Тому ми одразу і не дізнались про звільнення.

Коли виїхала російська адміністрація, фсб, омон, типу верхівка, то рашисти почали творити, що хотіли. Напередодні звільнення, конфіскували по місту 63 цивільні машини. Грабували населення. 

Зараз люди повертаються, тому відчувається, що місто ожило. Магазини працюють, комунікації всі є. Якось я почула краєм вуха від жінки, яка вийшла з магазину, що вона боялась повертатись додому, а потім здивувалась, що тут все працює та все є. 

У нас люди активно зараз займаються волонтерством. Багато роблять маскувальних сіток, наприклад. Зараз настрій та бажання у людей, які пережили російську окупацію одне - це наша Перемога. 

Варто зазначити, що місцеві жителі опиралися перед окупантами. 1 березня російські війська рухалися до Снігурівки.

Місцеві жителі перегородили в'їзд техніки, взяли кількох окупантів у полон.

На початку березня навколо міста точилися бої. 19 березня Снігурівку окупували російські війська, перед тим, вони обстріляли місто.

Снігурівка знаходилась в окупації близько 8 місяців. 10 листопада 2022 року 131-й розвідувальний батальйон ЗСУ звільнив Снігурівку від російських окупантів. Вже за три дні в місті було відновлено мобільний зв'язок, а з 14 листопада з'явилась й вода. 

Протягом року Снігурівська ОТГ зазнала кілька разів атак з боку рашистів. Крім того, у червні 2023 року місто та навколишні села зазнали наслідків й від підриву росіянами Каховської ГЕС. 

До війни у Снігурівці проживало десь 10 тисяч людей. Під час окупації там залишалось приблизно 3800 осіб.

Значна територія Снігурівської громади досі є замінованою ворожими снарядами, а в навколишніх селах знаходять жертв російських атак та тортур. 

Фото 0512 були зроблені у січні 2023 року.

Здійснено за підтримки Асоціації "Незалежні регіональні видавці України" в рамках реалізації грантового проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.