Краматорчанка Ольга Дзержинська: чому переселенці обирають Чернігів?

ВПО. З 2014-го року, тобто з початком поточної україно-російської війни це слово стало знайоме усім українцям. У 2022-му році багато чернігівців, через російську облогу міста та руйнівні наслідки, які принесла ця облога, також вимушено стали внутрішньо-переміщеними особами.

Але, як виявилося, навіть у 2022-му році деякі ВПО обирали для свого нового місця проживання саме Чернігів… Про вимушену втечу з Краматорська, те, чому вибір пав на місто, пошкоджене війною, проблеми та перспективи ВПО у Чернігові та Чернігова з ВПО, ми поговорили з краматорчанкою та радницею з питань ВПО при молодіжній раді Чернігівської області Ольгою Дзержинською.

Евакуація з рідного міста

-Наскільки я розумію, Ви з Краматорську. Це місто перебуває під контролем ЗСУ, проте Ви звідти поїхали: наскільки там наразі небезпечно та що особисто для Вас стало останньою краплею, яка змусила до переїзду?

-Я виїхала з Краматорську у квітні 2022-го року, проте не одразу поїхала до Чернігова, а жила, спочатку, у Кам’янець-Подільському (це Хмельниччина), а потім – у Боярці Київської області. Вже тоді у Краматорську були дуже страшні обстріли. Вирішальним для мене, напевне, стало те, що всі, хто активно займався волонтерством, громадською діяльністю, вони були, умовно, в «розстрільних списках» (росіян, - прим.). За досвідом Бучі та Ірпеня ми не хотіли лишатися у таких умовах та ризикувати життям. До того ж, хоча тоді про це мало хто знав, я на той час була вагітна. Тож вирішила, що життя моєї дитини важливіше за мою волонтерську діяльність.

У Краматорську я була на позаминулому тижні (від Краматорська до Бахмуту у мирний час можна було проїхати лише за годину – це дуже близько). Ситуація там жахлива: люди вже звикли жити під обстрілами. На вулицях дуже багато людей. Люди повертаються, відкриваються магазини, кафе. Але це жахливе відчуття, коли ти сидиш у кафе, йде обстріл, а люди ніяк не реагують, бо вже звикли з цим жити та не збираються виїжджати.

-У Краматорську Ви з 2014-го року працювали з ВПО. Чи були готові до того, що самі опинитеся у цьому статусі?

-Я дуже сподівалася, що ця війна закінчиться набагато раніше. Я не хотіла бути ВПО, адже завжди хочеться бути вдома, де все знайоме й де не треба починати з нуля. Це дуже складно. Але ті механізми, які ми напрацювали з 2014-го року – вони дуже мені допомогли.

До ВПО відносяться як до відокремленої категорії: їх шкода, їх жаліють. Проте, подекуди, це призводить до негативних наслідків: люди звикають жити на гуманітарну допомогу, вони не йдуть працювати (бо «навіщо»?). Тож я вважаю, що не треба виокремлювати ВПО, треба знаходити співпрацю між місцевими та тими, хто переїхав.

-Наскільки ситуація з ВПО змінилася, якщо порівнювати з 2014-му роком? Чи можна сказати, що у 2022-му держава була більше готова до великої кількості внутрішньо-переміщених осіб?

-Звичайно, набагато більше готова. Зараз набагато простіше з тими ж довідками. У 2014-му році мало хто знав куди піти, де знайти ту довідку. Потрібна була, обов'язково, прописка у тому місці, куди ти переїхав. У той час просто не було гуманітарної допомоги (по-менш, у тій кількості, що з’явилася у 2022-му), не було психологічної допомоги, було мало тренінгів, які б допомогли зрозуміти що таке ВПО. Зараз ми бачимо, що довідку можна оформити у «Дії», дуже багато навчань, арт-терапії й так далі. Набагато ширший вибір допомоги для ВПО.

-Як Ви вже казали, після початку повномасштабного вторгнення Ви опинилися спочатку на Хмельниччині, потім – на Київщині. А як та чому переїхали у Чернігів?

-Чернігів дуже схожий на Донецьку область, тож тут було більш комфортно інтегруватися. Люди тебе розуміли, бо Чернігів також був під страшними обстрілами. Тут дуже багато галузей для розвитку. Ті кейси, які в мене були у Донецькій області, можна застосовувати у Чернігівській. Наприклад, на Донеччині ми проводили тренінги по лідерських якостях, психологічній допомозі для молоді ВПО. Тут ми побачили, що у Чернігові є мало таких напрацювань. Тому проект «aWARe Zone» (всеукраїнська програма по підтримці молоді в умовах війни, яка нещодавно запрацювала у Чернігові, - прим.) дуже класно вписався у Чернігів.

ВПО та інтеграція

-Ви одночасно є головинею молодіжної ради при Донецькій обладміністрації та радницею з питань ВПО молодіжної ради при Чернігівській обладміністрації. Розкажіть нашим читачам: чим займаються молодіжні ради тут, у Чернігові, та там – на Донеччині?

-На Донеччині ми займаємося розвитком локальних молодіжних рад. Навіть зараз, хоча більшість молоді з Донецької області виїхала, це не заважає працювати у тих містах, громадах чи навіть інших країнах, в яких вони опинилися. Шкільна молодь, студенти – вони хочуть долучатися до питань відбудови України. Тому зараз ми проводимо навчання для молодіжних рад: як їм працювати у поточних умовах. Також молодіжна рада при Донецькій ОДА проводить різного роду адвокаційні кампанії (заходи, які дозволяють донести проблему до суспільства та сприяють дотриманню прав та свобод людини, - прим.). Один з наших кейсів, які ми запустили й у Чернігівській області – це відділ з питань молоді-ВПО при молодіжній раді Чернігівської області.

Минулого року ми проводили форум «Адаптація» для молодих людей з усієї України, які зацікавилися темою молоді-ВПО. Серед учасників буди представники молодіжної ради при Чернігівській ОДА. Тож у листопаді 2022-го ми з командою приїхали у Чернігів та відкрили другий в Україні (після Донеччини) відділ ВПО при молодіжній раді.

-Які є повноваження та права у радника з питань ВПО при молодіжній раді Чернігівської області?

-Бути залученим до ініціативних груп, фокус-груп (груп з досліджень тієї чи іншої теми, - прим.) до робочих груп, що займаються напрямком молоді ВПО. Проте ми не хочемо відокремлювати молодь ВПО від іншої молоді, адже вона й так постраждала. Наше завдання – зробити так, щоб молодь скоріше інтегрувалася у суспільство нового місця проживання. Ми займаємося напрямом психологічних консультацій, які може надавати моя громадська організація (Ольга Дзержинська також керує ГО «Молодіжних схід», - прим.) – тобто будь-яка внутрішньо-переміщена особа може звернутися до нас за безкоштовною психологічною допомогою. Також ми організовуємо арт-терапії, майстер-класи. У минулому році на Хмельниччині ми робили ідеатон (захід для пошуків рішень тих чи інших проблем, - прим.) зі стартапів (тобто створення нових організацій, або ідей таких організацій, - прим.), й в цьому році ми плануємо провести аналогічний захід на теренах Чернігівщини. Наші стартапи, через партнерів, залучали грантові кошти. З того що зараз працює, за результатами нашого ідеатону – це бізнес з виробництва свічок та бізнес з еко-косметики (причому дівчина, яка веде цей бізнес, також переїхала з Донеччини на Чернігівщину).

-Чи є у Вас дані – скільки наразі у Чернігові ВПО?

-Ми розуміємо, що кожного дня, через обстріли Росією прикордоння Чернігівщини, ВПО може ставати більше. Але всього наразі у Чернігові біля 7 тисяч ВПО. Однак, на жаль, служба соцзахисту не виокремлює скільки з цих ВПО саме молоді.

Чому Чернігів?

-З нашого боку, боку тих, хто пережив облогу Чернігова у лютому-квітні 2022-го року, здається нелогічним, що ВПО обирає для переїзду саме наш обласний центр. Чому та чим Чернігів цікавий для ВПО?

-З різних причин. По-перше, тому що Чернігів близький, за менталітетом, до Донеччини. Тут простіше ставлення до тієї ж мови, та й ціни дешевше. Наприклад, у Кам’янці-Подільському я орендувала квартиру за 30 тисяч гривень на місяць – там був страшний попит. У Чернігові ж можна зняти квартиру від 2 до 15 тисяч. А люди, які лишилися без бізнесу, без роботи, мають виживати. Якщо рік тому ми думали, що зараз, за місяць-два, ми повернемося у свої домівки… То тепер усвідомлюємо, що війна триває, і треба жити далі.

Ми маємо розуміти, що навіть після перемоги не скоро повернемося до дому, бо дуже багато міст зруйновані під нуль, й відновлювати їх доведеться роками. А ці роки не можна просто чекати й жити у школах. Тому Чернігів більше підходить.

Для тих, хто переїжджає до Чернігова, важливе ставлення: дуже важко вийти з психологічної кризи. А тут тебе розуміють.

-Наскільки, загалом, Чернігівщина ментально відрізняється від Донбасу? Й чи було щось таке, чого Ви не очікували побачити у Чернігові?

-Під час облоги Чернігова, я дуже переймалася за це місто, адже тут в мене була кохана людина. Дуже цікаво те, що у Чернігові дуже привітні люди. Я звикла, що в нас, на Донбасі, дуже відкриті люди (мабуть, це є нашою помилкою, бо до тебе потім погано ставляться), дуже відповідальні. Й у Чернігові вони так само відповідальні (по-менш ті, з ким я стикалася). Тут є відчуття, що можна відкривати свій бізнес. Багато підтримки від людей, дуже цікавий ринок, багато вільних ніш. Об’єднує нас дуже схожа архітектура: наприклад, чернігівський драмтеатр дуже схожий на палац культури Краматорська, та й деякі вулички схожі – це створює атмосферу.

Якщо казати про те, що нас відрізняє – у Чернігові люди більш спокійні, роблять усе розважливо. Ми у Донецькій області звикли робити якісно, швидко й так, щоб усі бачили, що ми щось робимо, як-то кажуть, «з салютом-феєрверком». До цієї розміреності у Чернігові мені складно було звикнути. Це теж досвід, бо не завжди треба бігти, треба й зупинятися.

-Як Ви сказали, Ваша кохана людина у Чернігові. Наскільки він чи вона допомогли Вашій адаптації у місті?

-Дуже допоміг (посміхається, - прим.). Я й до цього була у Чернігові, тож знала чим я можу бути корисна місту. Тому я знала, якщо переїду у Чернігів, буду займатися тут розвитком молодіжної політики.

Віра у перемогу та зміни на краще

-З яким ставленням доводиться стикатися Вам, як внутрішньо-переміщеній особі? Та які проблеми є наразі у ВПО у Чернігові?

-Перша проблема, з якою зіштовхуєшся – це житло. Чому повертаються навіть у ті точки, де зараз «гаряче», або не виїжджають з-під обстрілів? Багато хто мені каже: «ми переїдемо, тільки тоді, коли в нас не буде хати». А те, що й тебе на той час вже може не бути – цього люди не хочуть чути. Також питання роботи – люди не знають як відкрити свою справу – ми повинні створювати робочі місця для тих, хто переїхав та стимулювати їх відкрити власну справу. Тож житло та робота – це головні, базові проблеми. Коли вони вирішені – можна рухатися далі.

Можу сказати, що зараз немає проблем з довідками – чернігівський ЦНАП (центр надання адміністративних послуг, - прим.) працює дуже якісно. Та й ціни на продукти у Чернігові нижчі, ніж на заході країни. До того ж тут працює багато волонтерських організацій.

-У серпні 2022-го року Ви зустрічалися з президентом України. Чи була можливість підняти питання ВПО? Й, якщо була, що відповів пан Зеленський?

-Це питання не обговорювали. Там була розмова більше про розвиток молодіжної політики, узагалі. Зараз ми працюємо над тим, щоб вставити норму відділів з питань молоді-ВПО при молодіжних радах у типове положення молодіжних рад у всіх регіонах України.

До речі, я входжу до ініціативної групи при Чернігівській ОВА щодо створення Ради з питань ВПО у Чернігівській області. Вже є напрацювання, наразі обговорюємо положення. Дуже класно те, що у цій раді мають бути не тільки ВПО, а й ті, хто постраждав від війни, але не залишив місце свого проживання.

-Як Ви гадаєте: коли Україна переможе?

-Хотілося б, щоб вже сьогодні… Ну, як не сьогодні, то напочатку червня, на мій день народження, бо дуже хочу день народження-2023 святкувати в українському Криму. Хочеться, щоб ми вже мали можливість думати про те, що буде після (а після перемоги буде багато роботи).

Але, насправді, це дуже складне питання, яке залежить від різних факторів, зокрема, від постачання зброї. Хотілося б, щоб перемога настала якнайшвидше. Але найбільш прикро те, що не повернеш головного: будинки та бізнес ми відбудуємо. А ось людей, які загинули, вже не повернути…

-Як, на Вашу думку, після Перемоги зміняться Чернігівщина, Донбас та, загалом, Україна?

-Мені здається, ми будемо більш об'єднаними. Сподіваємося, ми ніколи не забудемо те, що відбулося. Що війна почалася не 24 лютого 2022-го року, а у лютому 2014-го, що винний у війні російський окупант, а не люди Донбасу: так само Росія могла розпочати з будь-якого іншого прикордонного регіону, але почали з нас. Хотілося б, щоб люди це зрозуміли, щоб таке вже неможливо було повторити, щоб ми були єдиними.

Хочеться, щоб зникла корупція, щоб люди замислилися. Бо дивитися на корупцію – дуже огидно. Треба бути чесними один з одним, щоб кожен робив справу, яка йому приносить задоволення. Але як воно буде насправді?.. Ми розуміємо, що коли наші військові повернуться до дому, буде складний процес їхнього відновлення. Й це теж буде викликом. Проте, думаю, що після етапу відновлення прийде відчуття Перемоги. А потім… потім прийде усвідомлення ціни перемоги.

Загалом же хочеться миру, спокою. Мати змогу мандрувати нашою чудовою Україною, щоб наша молодь повернулася з країн ЄС до дому. Щоб кожен казав: «Я – патріот свого міста, своєї області, своєї України! Бо вони в мене – найкращі».