«Головне, щоб ми були вільні, бо воля – це все…», - батько чотирьох дітей Микола Зеленко про своє рішення служити у штурмовій «Люті»
47-річний чоловік хвилюється перед співбесідою з членами поліцейської комісії, що проходить у Головному управлінні Нацполіції Житомирщини, ніби й нема позаду кількох вищих навчальних закладів і безлічі іспитів у них.
Медик за першою освітою та інженер-механік – за другою, Микола В’ячеславович сподівається, що його знання і навички знадобляться для захисту України.
Тож розмова з чоловіком відбулась уже після співбесіди. Він чесно розповів, що це уже не перша його спроба стати до лав захисників:
- 24 лютого я забрав старшого сина з коледжу в іншому місті, аби вся родина була разом, а уже 25-го прийшов до військкомату записуватись добровольцем. Моє бажання там взяли до уваги, але сказали чекати виклику.
Чоловік разом з дружиною Наталією виховують четверо дітей: найстаршому Іллі - 17 років, Миколі - 15, донькам Лізі та Марії – 12 та 8. Тобто до багатодітного батька поставились з повагою, але допоки до військкомату не запрошували.
Однак сидіти вдома у ті буремні дні Микола В’ячеславович все одно не став, за кілька днів розпочав разом з поліцейськими чергувати на блокпостах.
Потім долучився до громадської організації «Військові капелани» і разом з ними їздив на Запоріжжя, Харківщину та Донеччину з волонтерською допомогою і для військовослужбовців, і для цивільних на тих територіях.
- Найскладніше у цих поїздках був момент прощання з бійцями, коли усвідомлюєш, що ти повертаєшся у мирне і відносно безпечне життя, а вони залишаються там… під обстрілами… Я кілька днів потому щоразу ходив сам не свій…
Микола Зеленко розповідає, що завжди учив дітей бути чесними та уміти за себе постояти, обидва сина займаються вільною боротьбою і вже мають певні досягнення. Цим же спортом колись захоплювався і сам чоловік.
- Хочу, щоб діти жили у вільній, соборній, красивій Україні. Звісно, що є страх, але його треба перебороти. Хтось може це зробити, а хтось - ні. Не можна, щоб усі злякались та чекали, допоки ця орда дійде до їх домівок.
Микола В’ячеславович ділиться роздумами, що часто ловить себе на думці про те, що волів би, аби діти не знали цих жахіть війни, але вона уже зовсім поряд, тому треба захищати країну.
- А штурмова бригада якраз і дає мені таку можливість - стати захисником. Обрав поліцейську «Лють» свідомо, оскільки маю знайомих і досвід теж.
Чоловік переконаний, що його вибір правильний. І одним з аргументів називає пам’ять про побратимів:
- 14 лютого під Соледаром загинув мій товариш Євгеній Бондарчук, позивний «Вовк», пряме влучення в їх бойову машину. Хочу, щоб обов’язково розповіли про нього - він був справжнім патріотом і професіоналом. Боляче, що гинуть найкращі. Але тепер я ще більш переконаний, що чиню правильно - смерті побратимів мають бути недаремні і за них буде помста.
Микола В’ячеславович каже, що його рішення у родині сприйняли, хоч і з тривогою, але з повагою.
Тож наступного тижня чоловік разом з іншими добровольцями розпочнуть практичну підготовку на полігонах. Його освіта, знання та досвід точно знадобляться у визначеному для подальшої служби підрозділі.
Відділ комунікації поліції Житомирської області