Міношукачі постійно сигналять: історії саперів із лісів Донбасу

Триває триста сьома доба російського широкомасштабного вторгнення. Звільнені території ще довго відчуватимуть на собі наслідки війни. Ворог залишив після себе масу "подарунків", які можуть коштувати життя сотням мирних українців. Мова про нерозірвані снаряди, міни і розтяжки.

Редакція розкаже про те, як українські захисники розміновують нашу країну. 

Фахівці стверджують, що один день активних бойових дій дорівнює приблизно місяцю розмінування. За самими оптимістичним прогнозам, на пошук і ліквідацію вибухонебезпечних предметів там, де ЗСУ вже вдалося вибити окупантів, знадобиться не менше 5-7 років. Тому гарантувати абсолютно безпечне повернення на ці території ніхто не може.

Сапери — ті, хто щодня перебувають за сантиметр від смерті. Виїжджають з групою саперів рано вранці та довго їдуть лісами Донбасу. Час від часу вранішню тишу порушують далекі вибухи.

Дорогу групі показує командир артилерійського підрозділу Артем. 

«Є ділянка, яку наші вже звільнили. Треба її перевірити, щоб туди поставити наших «дівчаток», - так Артем ніжно називає свої бойові САУ».

Коли прибули на місце, ніхто не сходить з дороги поки сапери потроху не починають просуватися з міношукачами вглиб лісу. Артем помаленьку йде за ними та ставить мітки на гілках дерев та кущів для тих, хто буде перевозити техніку пізніше.

Сапери повільно, крок за кроком, перевіряють ділянку. Міношукачі постійно сигналять. Тоді інженер присідає та перевіряє місце, в якому ймовірно є вибухонебезпечний предмет.

"Тут майже на кожному кроці сигналить. Земля всіяна уламками, але необхідно все ретельно перевірити", - пояснює Олексій.

Сапери далі заглиблюються в ліс, звуки металошукачів віддаляються. І вже на чистій від російських мін та інших небезпечних предметів землі військові починають прибирати повалені дерева, які будуть заважати проїзду техніки. 

«Ми максимально зосереджені, коли працюємо. І не тільки через міни. Спереду може бути ворог. Коли виходимо на саперну розвідку, то всяке буває. Так, улітку, ми мали так само розчистити територію. Тоді стояли в обороні. І під час роботи ми буквально вийшли на ворога – групу бурятів.

Напевно, вони намагалися обійти з тилу наш ВОП. Зав’язався бій, їхню атаку ми відбили, але загинув мій побратим, а я отримав пару поранень. Кілька місяців лікувався. Ось знову в строю», - діляться військові. 

Ближче до обіду сапери згортають свою роботу – все чисто. Артем оглядає територію і з задоволенням міркує уголос: «Там будуть стояти «дівчатка», а там, напевно, зона відпочинку і кухня».

Він посміхається і не стримує свого нетерпіння, коли вже техніка буде розміщена та можна буде від душі "насипати" ворогу, щоб звільнити ще трохи української землі.