Українські захисники виснажені, але - нескорені: історія родини з Тернопільщини, голова сім'ї, якої несе службу на Донеччині
Любов Качура із села Більче-Золоте, що на Тернопільщині працює психологом в одній із лікарень реабілітації в Тернопільській області. ЇЇ чоловік Іван пішов добровольцем до військкомату наступного дня після оголошення повномасштабного вторгнення. Нині несе службу на Донеччині. Син — лікар хірург-інтерн.
Історію своєї сім'ї під час війни пані Любов розповіла виданню "Реально".
Як розповідає пані Любов, 24 лютого вона запам’ятає на все життя. Ми з рідними ночували в Тернополі. О 4-ій годині ранку я почула гул літака.
"Війна…" — розбудила всіх. Невдовзі прочитали у новинах про наступ росії. Чоловік відразу вирішив йти захищати Україну. Склав речі й подався до військкомату. Син лікує, а мені залишається тримати тил. Шість місяців ми не бачилися з чоловіком, навіть не завжди був зв’язок, щоб розпитати, чи все гаразд. На початку грудня Іван приїжджав у відпустку. І знову — хвилювання… Нашим захисникам непросто на фронті, а нам непросто в тилу, бо думки тільки про війну, але не маємо вибору. Потрібно захистити свою рідну землю, свій народ. Ми все гідно пройдемо! Нема зайвих емоцій, є розуміння — ЗСУ переможуть ворога. Без сумніву! Коли здобудемо перемогу? Складно передбачити, бо це залежить від багатьох факторів. Наші захисники викладаються максимально. Виснажені, але морально — нескорені",- говорить жінка.
Як психолог, пані Любов спілкується з військовими, з їхніми рідними, допомагає впоратись із внутрішніми проблемами.
"Для більшості військових сім’я — це джерело їхньої сили, тому важливо, щоб тил був міцним і надійним, — продовжує розповідь. — Проте війна розкидала сім’ї, чиїсь дружини змушені були виїхати з дітьми за кордон. На відстані виникають непорозуміння… Військові на фронті проходять надреальні випробування,тому хочуть, щоб рідні їх чекали і були сильними. Як би важко не було, потрібно всім згуртуватися і пройти цей складний період. Якщо дружина має змогу, може долучитися до волонтерства — організувати збір допомоги на передову, разом із небайдужими придбати форму чи необхідне спорядження для чоловіка і побратимів. Добрі справи заряджають силою",- додає пані Любов.
Щоденно вболіваючи за чоловіка-військового та його побратимів, пані Любов тримає бойовий дух, знаходить сили у молитві та спілкуванні.
"Лише завдяки вашим молитвам ми змогли вийти з пекла", — сказав якось чоловік. Віра — найбільший ресурс, який тримає нас усіх. Люблю комунікувати, радію, якщо можу комусь допомогти як психолог. На жаль, багато українців нині не насмілюються ділитися наболілим, носять труднощі в собі. Треба все проговорювати і підтримувати одні одних. Ще дуже добре відволікає і відновлює рутинна фізична праця. Мені ж додає сил спілкування з племінничком. Щирі почуття рятують у час війни!"