"Взяли для дитини в дорогу три яйця і шматок коржа, так рашисти й те забрали", - як довелося долати дорогу до Кривого Рогу жителям Великої Олександрівки, - ФОТО, ВІДЕО



Лідії Василівні довелося виїжджати з Великої Олександрівки на Херсонщині однією з перших, надто небезпечне розташування її будинку - між телевізійною вежею і колишньою фермою, на базі якої окупанти влаштували склад техніки, пального та боєприпасів. Тож жінка вирішила виїжджати, доки вона і іі рідні не постраждали від наслідків обстрілів. 

"Подумала, раптом якийсь кіпіш, то нас там усіх знесе ударною хвилею", - каже Лідія Василівна у розмові з кореспондентом сайту 0564.ua.

Досвіду спілкування з окупантами жінка не мала, ховалася, бо  дуже їх боялась. До дочки, каже, рашисти приходили, але ж, на око оцінивши майновий стан сім'ї - хатинка невеличка, а в ній живе жінка з двома дітьми, один з яких має інвалідність, - вирішили, що тут брати нічого. Батько дітей, щоправда у ЗСУ був саме під Бучею воював, та росіяни цього факту на той момент, схоже, не знали. Водночас вони спробували залучити дочку нашої співрозмовниці до сприяння мародерству, просили супроводити до будинку заможних сусідів. Той будинок великий і гарний, тож загарбники зрозуміли, що зможуть в ньому чимось поживитися. "Та дочка розплакалась, відмовилась, бо ж, каже, вони повернуться, нам ще жити тут по-сусідськи", - розповідає пані Лідія.

І повторює, що сама настільки боялася зустрічі з окупантами, що коли вони зайшли на її подвір'я качок забирати, вона у городі присіла, аби на очі не потрапити. Розповідає, що за качками двічі приїздили на автівці з літерою Z: одного разу з палицями, та не вдалося так птахів "вполювати", наступного дня вже просто вистріляли їх і забрали.

- Якось дві ночі довелося ночували у підвалі, бо постійні обстріли були. Коли снаряди почали падати у городі, 13-річний онук приносив здоровезні уламки, то ми всією родиною, з дітьми, онуками, поїхали. В дорогу виїхали, у чому були - на ногах - галоші... Це було саме 7 квітня, на Благовіщення. Сусіди  допомогли нам знайти пальне, у нас власний автомобіль, - пригадує Лідія Василівна.

Їхня колона налічувала 7 автівок, згодом приєдналося ще 30. А подолати маршрут і виїхати на безпечну територію, до Кривого Рогу, допомагав волонтер - колишій учасник АТО, імені якого жінка не називає.

За словами жінки, їхати довелося через Давидів Брід, подолати багато ворожих блокпостів, де у учасників евакуаційної колони росіяни перевіряли документи, оглядали автівки, шукали їжу.

- Але нас попередили, щоб не  брали з собою нічого, бо все одно, відберуть. Тож ми нічого й не барли. От тільки дитині взяли три яйця і шматок коржа, то й те забрали, - бідкається Лідія Василівна.

Ще один тяжкий спогад - це замінований міст, посеред якого вузький проїзд для автівок. 

- Дай, Боже, здоров'я, тому АТОвцю, який провів нас маршрутом, за те, що він допоміг нам благополучно дістатися Кривого Рогу!, - промовляє пенсіонерка і додає, що, їхати довелося через Миколаївську область, всього ж подолали 160 км. Дорогою ж, каже, бачили багато залишків фрагментів, ракет, снарядів. Були серед них і такі, що не розірвалися. Та, на щастя, з їхньої колони ніхто не підірвався, всі залишились живі-здорові.

- Ми дісталися благополучно, ніхто не підірвався. А ось два тижні тому наші односельці виїжджали через Білу Криницю. Заплатили оркам по 200 доларів, проїхали 3 км і підірвалися прямо на дорозі: перші машини пройшли, а трохи важча машина підірвалася. Загинули чоловік і дві жінки, - переповідає Лідія Василівна.

Вона розчулена теплим прийомом у Кривому Розі. Пряма мова:

- Дуже нас добре зустріли, я так вдячна. ніколи не думала, що так людей приймуть у Кривому Розі! У Народному домі дали нам прихисток на ніч, дали поїсти, помитися. Наступного дня направили до гуртожитку Криворізького гірничого університету. Та невдовзі син мене привіз сюди, на туристичну базу, оскільки у мене від пережитого трохи порушилась нервова система. Сказав, можливо я тут відійду трохи.

Тож зараз Лідія Василівна мешкає разом з односельцями з Великої Олександрівки на туристичній базі у Криворізькому районі. Каже, їй тут добре. Сплачувати доводиться лише за електроенергію, а це 500 гривень з будиночка. Як буде далі, жінка не знає. Як і не знає, що з її рідною домівкою у Великій Олександрівці. Знає одне, що в умовах окупації не житиме, бо її дім - Україна.

Здійснено за підтримки Асоціації "Незалежні регіональні видавці України" в рамках реалізації грантового проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.



AliExpress WW

lamoda ru

Banggood WW