«Скаже - як відріже»: іронічні висловлювання Лариси Косач

Лариса Петрівна Косач була жінкою тихої і скромної вдачі. При цьому мала добре почуття гумору і вміла словом поставити людину на місце. В Новоград-Волинському літературно-меморіальному музеї Лесі Українки підібрали декілька розповідей її сучасників про те, як вона висловлювалась в різних ситуаціях.

Оксана Стешенко:

"У мене дуже довго переховувалася писанка, яку Леся подарувала моїй дочці. На ній було намальовано ніжні лілеї. Мені завжди здавалося, що ці лілеї - прообраз самого автора. Про це я якось сказала і самій Лесі:

- Лесю, а ви на писанці написали свій автопортрет!

- Ну, Оксано, це вже занадто великий мені комплімент, - засміялася у відповідь Леся, - яка з мене лілея, хіба що так само швидко зав'яну...

Богдан Комаров про реакцію Лесі на її спільне фото з Маргаритою Комаровою (Одеса, 1889 рік): "Перша карта - Леся і Рита стоять біля тумбочки - виконано кепсько. Леся, одержавши її, сказала з властивим їй гумором: "Дві хохи".

Слово "хоха" означає міфічну істоту, якою лякають дітей. Хохою називають кумедно одягнену або запнуту жінку.

Остап Лисенко:

"Одного разу після літературного диспуту якийсь панок-віршомаз почав доводити, що лише та поезія вічна, яка "витає над нами і не забруднює свого вбрання в болоті буденного життя..."

Леся спалахнула, а потім скептичним поглядом зміряла з ніг до голови ноявленого адепта декадентської формули "мистецтва для мистецтва" і тихо сказала:

- А ви, пане, замовте ходулі та й витайте собі на здоров'яско над "болотом". Може, і не замочите свго вбраннячка...

Замовк панок, немов води в рот набрав".

Варвара Дмитрук:

"Не любила, коли говорили про її хворобу, а коли все ж запитували: «Чи болить нога?» – відповідала: «А я не слухаю. Хіба її переслухаєш?»

Євген Кротевич:

"Колись багата волинська поміщиця, графиня Колонно-Чосновська спитала її:

- Чому це ви, Ларисо Петрівно, вживаєте майже завжди мужицьку мову?

- А ось ви, графине, - всміхнувшись, відповіла Леся Українка, - не боїтесь вживати мужицький хліб, і цей хліб не отруює.

Іншого разу якийсь панок, що був дуже низенького росту (навіть значно нижчого за Лесю Українку) сказав їй:– Ви, значить, малороска? – Так, пане, мені теж іноді здається, що я менша за вас зростом. Але, очевидно, ми обоє помиляємось, - пожартувала Лариса Петрівна".

Агатангел Кримський:

"Якось поїхала вона в Берлін, де їй мали зробити операцію. Перед виїздом сказала вона мені:

-Думок, задумів, тем дуже у мене багато. Якщо мене там на столі заріжуть, то перед смертю я собі скажу так: Прийшов Прокіп - кипів окріп. Пішов Прокіп - кипів окріп". Українська література і без мене перебудеться".

Василь Королів-Старий:

"Того таки дня (була це моя остання зустріч з Лесею Українкою) за хвилинку підійшов до нас адвокат Максим Синицький.

- Ларисо Петрівно, чогось ви така сьогодні задумана?

- Та така вже моя професія - думати про себе, - відповіла Леся".

Джерело: Новоград-Волинський літературно-меморіальний музей Лесі Українки