Деякі великі (і не дуже великі) бізнесмени, які залишились в Маріуполі, зараз розпочинають бізнес на окупованих територіях. Їх дуже ображає, коли тут, у вільній Україні, їх називають зрадниками.
Вони прикриваються «турботою про дітей», «турботою про хворих» для того щоб приспати свою совість і спокійно продовжувати заробляти гроші в умовах війни.
Чи дійсно бізнесмени порушують закони України, коли розпочинають співпрацю з окупантами? Чи загрожує кримінальне переслідування людям, які просто ведуть бізнес в окупованому Маріуполі?
Відповідаємо на це складне питання.
Нам здається, що відповідь на це питання всім добре відома. Але через те, що деякі бізнесмени все ж виправдовують свою співпрацю з окупантами необхідністю рятувати хворих і голодних, повторимось.
Згідно з Женевською конвенцією про захист цивільного населення під час війни, частина 3, статті 55-60, забезпечення всім необхідним людей, що залишились на окупованій території – це обов’язок країни-окупанта.
Росія має подбати про те, щоб в Маріуполі була їжа, діти – вчились, лікарні – працювали, а в аптеках були ліки. Росія, а не маріупольські бізнесмени.
Ні. Це не так. Згідно з законом України про колабораціонізм, для того, щоб стати злочинцем-колаборантом, треба виконати дві умови: добровільна співпраця з окупантами (не примусова) и ведення діяльності, яка шкодить державі Україна.
Тобто пояснюємо ще раз. Якщо ви заряджаєте телефони на ринку за гроші, і це ваш бізнес – це не злочин.
Якщо ви працюєте в лікарні – це не злочин.
Якщо ви годуєте людей за гроші – це не злочин.
ПРОТЕ БУВАЮТЬ І УСКЛАДНЕННЯ
Справа в тому, що для того, щоб вести бізнес на окупованій території, треба реєструвати своє підприємство за законами окупантів. Сплачувати податки окупантам. А це вже суд може розтлумачувати як колаборацію.
Інший приклад. Ви лікуєте людей, свята справа. Але потім говорите на камеру, що Маріуполь зруйнував Азов, а російська армія невинна, вона визволитель. І все, сказали – і ви вже колаборант.
Або не просто продаєте ліки в аптеці чи годуєте дітей в шкільній столовій, а тиснете руку пушиліну, який визнаний терористом, пропонуєте йому свої послуги, виводите свій маленький бізнес на рівень вищого керівництва самопроголошеної республіки. В такому випадку ви із розряду людини, яка просто хоче вижити в окупованому Маріуполі, перетворюєтесь на посібника окупантів. І тут вже суд буде вирішувати, винні чи не винні. Бо закон дає можливість в такому випадку як сісти за грати, так і уникнути відповідальності.
Совість – це найголовніше, про що хотілось б сказати, відповідаючи на це складне питання про бізнес.
Люди, які займалися великим або середнім бізнесом в Маріуполі, - це не бідні люди. Перед ними ніколи не ставало питання «А кому я там буду потрібен? А за які гроші я буду жити, якщо евакуююсь?» Люди з бізнесу мають ресурс на те, щоб зняти житло або купити нове, деякі навіть мають ресурс, щоб розпочати бізнес наново на новому місці.
Тому якщо такі люди залишаються в місті – це їх свідомий вибір. Відправить родину в безпечне місце – і рубати капусту, стригти бабло чи як там ще кажуть.
Ми знаємо чимало бізнесменів, які мали власні виробництва в Маріуполі, які втратили все і зараз думають, де і як відновити роботу підприємства в іншому регіоні України.
Но ми також знаємо і інші випадки, коли бізнесмени з великими грошима залишаються в окупації заради заробітків і, можливо, влади. І кажуть: «Я не депутат. Я не держслужбовець, тож у мене немає жодних зобов’язань перед Україною».
Такі люди забули, що є у них один дуже серйозний обов’язок – обов’язок громадянина. І цей обов’язок мав би нашепотіти у вуха: якщо не можеш воювати, роби все для перемоги своєї країни.
Податки окупантам – це точно не про допомогу Україні.
Але це звісно питання совісті, і українським законодавством це питання не регулюється.
Читайте також: Складні питання. Кого в Маріуполі будуть вважати колаборантами, і яке покарання їх чекає