Ліцензіатам, які мають ліцензії на право оптової торгівлі пальним за відсутності місць оптової торгівлі пальним та здійснюють оптову торгівлю пальним з місць зберігання пального або місць оптової торгівлі пальним, користувачами яких є інші ліцензіати, слід враховувати таке.
Засади державної політики щодо регулювання обігу пального, які визначені у Законі України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального» (далі – Закон № 481), передбачають, що ліцензія (спеціальний дозвіл) – документ що засвідчує право суб’єкта господарювання (у тому числі іноземного СГ, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) (далі – СГ) на провадження одного із зазначених у Законі № 481 видів діяльності протягом визначеного строку.
До видів діяльності, які підлягають ліцензуванню, зокрема відносяться:
Згідно з визначеннями (стаття 1 Закону № 481) до місць здійснення діяльності відносяться:
Для отримання ліцензії на право:
Законом № 481 передбачено право на здійснення діяльності зі зберігання пального при отриманні відповідної ліцензії із зазначенням в ній місцезнаходження місця такого зберігання.
СГ має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової чи роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії (стаття 15 Закону № 481).
При цьому положення Закону № 481 не містять прямих заборон чи обмежень платнику податку укладати договори відповідального зберігання пального. Як зазначено в статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до підпункту 14.1.32 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України відповідальне зберігання – господарська операція, що здійснюється платником податків і передбачає передачу згідно з договорами схову матеріальних цінностей на зберігання іншій фізичній чи юридичній особі без права використання у господарському обороті такої особи з подальшим поверненням таких матеріальних цінностей платнику податків без зміни якісних або кількісних характеристик.
Згідно з положеннями Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Глави 52), відповідно реалізація товарів може бути здійснена шляхом укладання відповідних договорів, на реалізацію товарів безпосередньо СГ або із залученням третіх осіб, найбільш поширеними з яких при реалізації пального є договори купівлі-продажу, поставки, комісії, доручення, тоді як за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (стаття 936 Глави 66 Цивільного кодексу України).
Враховуючи викладене, на підставі ліцензії на право оптової торгівлі пальним без місць оптової торгівлі пальним такий СГ– ліцензіат може:
Державна податкова служба України
Головне управління ДПС у Житомирській області