Hard Lady Альона Гончарук: як телевізійниця з Донецька перетворилася на мексиканську фешн модель, - ФОТО
Історії українок, що опинилися за кордоном у зв’язку із війною, яку розв'язала росія на нашій території, сьогодні - буденна річ. Мабуть, немає такої країни в Європі, де б не оселилися (сподіваємося - тимчасово) наші люди, що змушені тікати від війни. Але деяких з них доля занесла буквально на край світу (якщо, звісно, дивитися з України), зокрема, в Північну Америку. Кажуть, навіть за декілька сотень кілометрів від Батьківщини відчутна різниця в кліматі, побуті, менталітеті, то що вже казати про інший континент?
Як вдається побудувати нове життя за океаном? Що та хто підтримує морально? Чим українці відрізняються від мексиканців? Ці та багато інших питань кореспондентка 62 поставила Альоні Гончарук, що зараз мешкає у Мехіко. До 24 лютого 2022 року донеччанка, яку росія вперше вигнала з дому ще у 2014 році, мала успішну кар'єру на українському телебаченні, грала в аматорському театрі і мріяла змінити світ на краще. Ким вона є у Мексиці?
Донецьк - Вінниця - Київ
До 2014 року життя студентки-журналістки Альони Гончарук в Донецьку було майже безтурботним. Рідні, друзі, навчання в університеті, амбітні плани - все як у багатьох. “Моя кар'єра журналістки розпочалася ще на третьому курсі, коли я потрапила на практику на обласний телеканал”, - розповідає дівчина, згадуючи також і практику в Донецькому прес-клубі. На її думку, ніяка теорія і найцікавіші лекції не дадуть уявлення про обрану професію - тільки практика. “Моя порада всім початківцям - йди і працюй, навіть безкоштовно, але там, де ти хочеш працювати”, - каже Альона.
Сьогодні вона із вдячністю згадує батьків, що прищепили їй такі погляди на життя, що дозволяють долати виклики: “Тато і мама мені з дитинство казали: в тебе має бути освіта, ти маєш завжди заробляти сама і розраховувати тільки на себе. Можливо, комусь це не дуже подобається, що я така самодостатня, “холодна”, прямолінійна, але я завжди кажу, що вважаю за потрібне і маю від життя, те що я маю”.
Альона Гончарук
Дівчина згадує, що планувала після університету рік-два попрацювати в Донецьку на телебаченні, а потім вже з регіонального каналу поїхати до Києва, щоб там будувати кар'єру. Але війна, що розпочалася у 2014, забрала нормальне життя, друзів, можливості. Закінчувати навчання довелося у Вінниці, куди перемістилась альма матер - Донецький національний університет імені Василя Стуса. Альона не любить згадувати той період - чуже місто, розгубленість, відсутність елементарного побутового комфорту (студенти-переселенці на початках жили в, м’яко кажучи, спартанських умовах). Але магістратура промайнула швидко - і наша героїня все одно поїхала завойовувати Київ.
Альона Гончарук
Першим місцем роботи у столиці стало інтернет-видання "Наталі.ua". Хоч воно і мало відповідало уявленням Альони про справжню журналістику, але треба ж було заробляти, щоб жити.
"В мене завжди була мрія працювати на телебаченні і допомагати людям, тому через рік я звільнилася і влаштувалася на проєкт "Говорить Україна".
І досі почуваюся щасливою, що туди потрапила, бо ми реально мали можливість допомагати людям, вирішувати їхні проблеми, а іноді навіть рятувати життя, без перебільшення", - згадує журналістка.
Альона Гончарук
На ТРК “Україна” Альона пройшла шлях до редакторки-сценаристки, і в цьому статусі зустріла повномасштабну війну.
Вдруге війна
24 лютого 2022 року життя завмерло, звичної роботи вмить не стало, попереду - невідомість. “Сирени гудуть, спати не можу, постійно бігаю до бомбосховища з сьомого поверху сходами - з собакою і тривожним чемоданчиком”, - так закарбувалися в пам’яті Альони перші воєнні дні у Києві. На третю добу вона прийняла рішення виїхати до двоюрідної сестри на Закарпаття.
“Я завжди відчувала, що я українка, і до 24 лютого казала, що ніколи не поїду з України. Це моя земля, моя країна. Я не можу бути довго за кордоном: два тижні - а мене вже рве. Я хочу додому, заходжу в метро - і готова молитися на цих людей, хоч якими б похмурими вони іноді вранці не виглядали”, - розповідає Альона. Але у 22-му все змінилося, тому що вже вдруге війна увійшла в її життя. Досвід донеччанки, яка у 2014-му чекала, що “все закінчиться за пару тижнів”, підказував, що швидко війна не мине.
То що ж робити? Іти працювати в Єдиному марафоні? Але в Альони не було досвіду новинарки. Стати репортеркою на фронті? Але для цього теж потрібні неабиякі навички… “З одного боку я мала досвід того, що бачила Донбасі, - каже Альона. - Я не боюся обстрілів. Але я розуміла, що в мене немає знань, що я можу давати, а що не давати в ефір, бо необережним словом, певною інформацією можна нашкодити, підвести нашу армію, а цього я аж ніяк не хотіла допустити”.
В таких роздумах Альона перебувала у Чопі на Закарпатті: “Я була в мінусі. Я розуміла, що не можу допомагати людям, коли сама в розібраному стані, і не уявляю, як самій жити, що робити? В перший раз, коли розпочалася війна на Донбасі, я просто півроку чекала. Але тепер було треба щось робити”.
Мексиканські виклики
Вперше пропозицію жити і працювати в Мексиці Альона отримала від подруги, яка вийшла заміж за мексиканця, ще у 2015-му. Але тоді дівчині з окупованого Донецька цілком вистачало місця на теренах вільної України. Тепер все було інакше - і Альона ризикнула.
Чи не найсильнішим аргументом переїзду саме до Мексіки було те, що там іноземці можуть працювати без знання мови, до того ж Альона доволі вільно спілкувалася англійською. Між тим на ділі виявилося, що англійська в Мексиці потрібна лише обраним (зокрема, тим, у кого бізнес з США), а більшість “простих” людей її не розуміють. Отже, зараз Альона активно опановує іспанську, але каже, що іноді спілкується одночасно чотирма мовами (українська і російська теж в обіході). “Мексиканці дуже поважають намагання спілкуватися саме іспанською, - розповідає вона. - Взагалі мова мені подобається, і я завжди хотіла її вивчати. Це мова пісень, які мені до душі, мова кохання, дуже красива. Я люблю латинську музику, люблю сальсу. Пам’ятаю, як вразила всіх на якійсь вечірці, коли побачили, що українка танцює сальсу та ще й спілкується іспанською. В моїх планах опанувати її настільки, щоб розмовляти абсолютно вільно”.
Окрім мовного бар’єру, на початках Альоні було дуже складно у всіх сенсах. “В Мексиці інший клімат, інша вода, інша їжа, тому за перші два місяці в мене було три отруєння, і взагалі я доволі часто хворіла, бо мій моральний пригнічений стан перенісся на фізичний, - пояснює дівчина. - Якщо в Європі культура харчування схожа на нашу і добре нам знайома, тут навіть багатьох продуктів наших немає. Традиційна мексиканська їжа мені не заходить, тому довелося шукати щось знайоме і починати готувати самій собі (в Україні я здебільшого замовляла щось, бо не мала часу і особливої потреби). А тут, по-перше, я сумую за українською їжею, а окрім мене її ніхто мені не зробить, а по-друге, це єдиний шлях зберегти здоров’я шлунку”.
Окремий виклик - пояснювати всім, чому вона приїхала сюди, бо багато хто з мексиканців навіть не знають, що відбувається в Україні, а ті, хто наче щось чув, зазвичай питають: “А що, війна ще не закінчилася там у вас?".
За словами Альони, ми з мексиканцями дуже різні: “Вони повільні, не паряться, якщо запізнюються. Ну і взагалі до життя ставляться простіше”.
Нова країна - нове життя
Зрозуміло, що першочергове завдання, щоб вижити - знайти роботу. Працювати журналісткою Альона не могла із зрозумілих причин, тому, коли приїхала, працювала моделлю та хостес на івентах. А згодом розпочала повноцінну кар’єру моделі.
“Мій вік (28 років) і відсутність портфоліо, звісно, трохи заважали розпочати, але, дякую Богу, знайшлося агентство, яке зацікавилося мною, і це одне з найкращих модельних агентств Мексики”, - каже Альона. За рік, що минув, вона встигла попрацювати з Ford та Avon, знятися в рекламі для YouTube, і навіть засвітитися на кінозйомках американського серіалу “Готель “Акапулько”. Також дівчина працює для локальних брендів одягу, знімається для їхніх каталогів. Зізнається, що хотіла б потрапити на обкладинку модного глянцю.
Альона Гончарук
“Якщо в тебе є бажання працювати - ти будеш працювати, - каже наша героїня. - Єдине, що мені зараз потрібно - іспанська. Коли я буду знати мову гідно, можна навіть пробувати пробиватися і на телебаченні як журналістка”. За словами Альони, в мексиканському суспільстві простіше ніж в Україні знаходити потрібні знайомства, а люди набагато відкритіші: “Ти можеш просто піти в ресторан і випадково там зустріти власника”.
…Як би далеко від України не знаходилася Мексика, там теж є українська діаспора, і Альона, звісно ж, долучилася до своїх землячок. “З минулого року діаспора докладає зусиль, щоб привозити до Мексики на реабілітацію наших поранених героїв, зокрема, тих, хто втратив кінцівки. Знаю, що їм допомагали із протезуванням, я працювала на благодійному ярмарку, де збирали кошти на це. Взагалі ми з дівчатами робимо, що в наших силах - зокрема, відвідували, спілкувалися, підтримували хлопців в реабілітаційному центрі, по можливості гуляли з нашим солдатами, щоб вони відчували моральну підтримку.
А на Великдень ми з подругами робили велику вечерю в українському стилі для наших бійців, плюс ми організували івент, щоб зібрати кошти на те, щоб інші поранені могли потрапити в Мексику на одужання. Кожна з нас покликала всіх своїх мексиканських друзів та знайомих на цей захід, дві наші дівчини на ньому співали… Нам вдалося тоді зібрати на протезування декілька десятків тисяч. Тобто всі українці тут намагаються один одному допомагати”, - пояснює Альона.
Але яким би яскравим не здавалося життя в екзотичній Мексиці, Альона мріє повернутися в Україну після закінчення війни, щоб “разом з усіма відбудовувати країну, продовжити роботу журналістки”. Своїм прикладом незламної українки, вона доводить, що завжди треба йти до кінця, незважаючи на труднощі, боротися за свої права навіть на іншому континенті, робити свою справу та ніколи не відмовлятися від мрії.
Ірина Гачегова, фото предоставлені героїнею матеріалу