"Головне - це безпека дітей": вихователька з Берислава про окупацію та переїзд до Кривого Рогу, - ФОТО
З Людмилою ми познайомились в одному з пунктів видачі продуктових наборів. Вона приїхала до нашого міста з Берислава, що на Херсонщині, де вона працювала вихователькою в дитячому садку.
Про окупацію, переїзд до Кривого Рогу та адаптацію в нашому місті Людмила Братусь розповіла журналісту 0564.ua.
До початку повномасштабного вторгнення росії в Україну Дмитро та Людмила Братусі та їх синочок жили в Бериславі. Місто, що знаходиться на березі Каховського водосховища налічувало близько 50 тисяч мешканців. Людмила працювала в дитячому садочку, а її чоловік працював на підприємстві.
Людмила у дитячому садочку в Бериславі
«Я не очікувала, що може розпочатись велика війна», - ділиться з нами Людмила.
24 лютого їй повідомили, що на роботу виходити не треба. Також задля безпеки батьків закликали залишати дітей вдома.
В цей день у Бериславі утворились великі черги в магазинах та на АЗС. Людмила та Дмитро вирішили не панікувати та діяти за ситуацією.
Наша співрозмовниця розповідає, що росіяни доволі швидко окупували Херсонщину і сім’ї довелось вчитись жити в окупації. На відміну від сіл, Берислав мав більше населення. Саме тому окупанти змінили тактику і на початку намагались поводити себе обережніше і загравати до місцевого населення, особливо це стосувалось дітей.
«На початку росіян взагалі не було видно в місті», - згадує Людмила.«Потім вони почали проводити квартирні обходи, в яких перевіряли документи і опитували населення про українських активістів. Якщо в родини були діти, то вони намагались дати якісь ласощі, щоб викликати в них довіру. Окупанти запевняли, що вони нас «звільнили» від міфічних пригноблювачів і росія тут назавжди».
Людмила у дитячому садочку в Бериславі
Але родина Братусів не збиралась жити в окупації. Дмитро та Людмила вирішили, що треба все зробити, щоб потрапити на вільну від окупантів територію. 11 квітня за ними заїхав на мікроавтобусі свекр Людмили. Жінка згадує, що разом з ними тоді в автомобілі виїжджало багато людей. Мікроавтобус рушив через Давидів Брід у напрямку Кривого Рогу.
«Щоб виїхати з Бериславу у Кривий Ріг треба було проїхати велику кількість російських блокпостів», - згадує Людмила. «На деяких блокпостах нас одразу пропускали, а на деяких робили детальний огляд. Особливо це стосувалось чоловіків. Окупанти перевіряли телефони та речі, які ми вивозили».
Пройшовши всі перевірки автомобіль пропустили на вільну від російських загарбників територію.
«Як тільки ми потрапили на неокуповану частину України нас охопила радість», - ділиться своїми емоціями Людмила. «Ми були щасливі, що нарешті ми можемо знаходитись в безпеці, подалі від жахів окупації.
У Дмитра та Людмили у Кривому Розі є знайомі, саме тому вони і вирушили до нашого міста. Друзі допомогли винайняти житло. Дмитро зміг працевлаштуватись у нашому місті. Згодом сім’я змогла знайти дитячий садочок для сина, а Людмилі запропонували роботу асистентом вчителя у школі в селі Любимівка Новоронцовської ОТГ. Зараз навчання в школі проходить в онлайн форматі. В самому селі залишилось небагато дітей. Більшість виїхали з батьками на більш безпечні території України або вирушили за кордон.
Людмила у дитячому садочку в Бериславі
«При спілкуванні з дітьми в режимі онлайн ми помічаємо, що дітям не вистачає живого спілкування», - ділиться Людмила. «Вони всі дуже хочуть повернутись в рідні домівки та разом зустрітись, але наразі найголовніше – це безпека дітей».
11 листопада українські військові звільнили Берислав від окупаційних військ. Після звільнення окупанти почали щоденно обстрілювати місто, застосовуючи артилерію та авіацію. Людмила намагається підтримувати зв’язок з рідним містом.
«Хоч більшість мешканців і виїхало з Бериславу, але всеодно людей у місті залишається багато, навіть є певна кількість дітей», - говорить Людмила. «Наприклад я особисто знаю дитину з паралельної групи в дитячого садочку, яка досі живе у Бериславі під постійними обстрілами»
Людмила вважає, що батьки залишаються з дітьми жити в таких умовах через невпевненість, що вони зможуть знайти себе в новому місці, переживання щодо роботи. Деякі люди переживають, що у Бериславі вони мають житло, а за умови переїзду їм не вистачить фінансів, щоб винаймати квартиру.
«На мою думку, безпека дітей повинна бути в пріоритеті», - вважає Людмила. «Коли ми їхали у Кривий Ріг, то хоч і знали, де будемо жити, але не були впевненими, що нам вистачить фінансів все потягнути. В такі моменти більше думаєш про дітей, які повинні перебувати в безпеці, а не ховатись від снарядів. Багато бериславців вирушали за кордон, не знаючи куди вони їдуть і що там з ними буде. Не треба боятись втратити нажите майно або переживати за роботу. Найголовніше – це життя, особливо життя дітей».
Людмила щоденно дивиться новини і переживає за рідне місто.
«Мені було дуже боляче дивитись, як окупанти нещодавно влучили в лікарню у Бериславі», - ділиться жінка. «Там досі живуть люди і росіяни їх залишили без лікарні, де вони могли отримати таку необхідну в цей час медичну допомогу. Окупанти руйнують наші школи, будинки, лікарні залишаючи нас без всього».
Лікарня у Бериславі після нещодавнього обстрілу. Фото взято із соцмереж
У Кривому Розі родина залишатись не збирається. Вони вірять, що ЗСУ зможуть звільнити лівобережну частину Херсонщини і тоді сім’я зможе повернутись до рідного Берислава і зустрітись з друзями, які виїхали в різні частину світу, і разом відбудувати Україну.
Слідкуйте за новинами в Telegram.
Підписуйтесь на нашу сторінку в Facebook.
Читайте нас на Google News.
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
