«Волю захисникам Маріуполя!» Родини 4 доби йшли пішки до Києва, щоб привернути увагу до полонених, - ФОТО, ВІДЕО

4 доби родини полонених захисників Маріуполя йшли пішки від Кременчука до Києва, щоб привернути увагу української влади та світової спільноти до проблеми звільнення полонених.

Акцію організувала громадська організація «Воля захисникам Маріуполя». Її голова, маріупольчанка Лариса Улахли каже, що півтора роки їхні діти, чоловіки, брати перебувають у російському полоні. Вони нічого не знають про їхню долю, про стан здоров’я.

«У нас урвався терпець. Нема вже сил чекати, поки їх звільнять. Міжнародні організації, ті, що зобов’язані за своїм статусом займатися звільненням військовополонених, нічого не роблять для цього. Наших рідних  там катують, вони там вмирають від хвороб, і росія передає в Україну вже їхні тіла, а світова спільнота, ООН, мовчки спостерігають за цим знущанням», - каже пані Лариса, у якої в полоні перебуває її чоловік.

Піша хода з Кременчука до Києва – це вже крик відчаю, кажуть родичі полонених.

Група жінок чотири доби назад вийшла з Кременчука у напрямку Києва. Їх супроводжували співробітники поліції. Допомогу з ночівлею надавали місцеві органи влади тих міст, через які рушили жінки.

«Це було важко для мене, - каже не молода вже жінка, мати 26-річного захисника Маріуполя, нацгвардійця, Любов Мороз. – За ці півтора роки, що я чекаю на сина, у мене вже здоров’я не те, сил немає. Але я сказала собі: раз мій син зміг, то і я зможу, і пішла. Я півтори роки нічого не знаю про власну дитину.

Ми взагалі не знаємо, де наші діти, багато хто пропав без вісті. Доступу до полонених немає. Ми не розуміємо, в якому вони стані, бо багато хто потрапив у полон з важкими пораненими».

Дружина тероборонівця Євгена розповідає, що це взагалі серйозна проблема – поранення у полоні.

«Коли збирали списки тих, хто поранений, для першочергового обміну, керівництво Тероборони не подало відомості про нашу ТрО. В результаті люди з важкими пораненнями, дехто без рук, без ніг, з половиною обличчя, вже півтори роки у полоні, без медичної допомоги.

Мій чоловік теж під час оборони Маріуполя отримав важке поранення. Він дуже погано ходить, а ще мені повідомили, що він там переніс інсульт. І я просто не знаю, як він, що з ним. Його треба рятувати!» - каже жінка. Її чоловік – офіцер. Родом вони із Донецька, але після окупації міста жили у Краматорську. І буквально напередодні повномасштабного вторгнення Євген був направлений до Маріуполя, до місцевої Тероборони.

Справжнє пекло пережив і син пані Оксани Залуцької. Вона мати трьох синів, двоє з яких захищають Україну. Молодший, Василь, в 2015 році був призваний до армії, а потім вирішив підписати контракт, і служив саме в Маріуполі, коли розпочалась війна. У полон потрапив із «Азовсталі».

«Ми зі Львівщини, але мені так подобався ваш Маріуполь, таке красиве місто. Я часто приїжджала до сина, в Маріуполь. Боляче дивитись, що росіяни зробили з містом. 86 днів пекла пережив мій син там разом з побратимами. Після того, як його вивели із «Азовсталі», я до листопада нічого не знала, де він, що з ним. І нарешті Червоний Хрест підтвердив восени, що він живий, і де саме знаходиться. Але з того часу його вже декілька разів перекидали в різні міста. Не знаю, де він зараз, в якому стані. Чекаю на нього. Дружина та дитина чекають на чоловіка та батька», - зі сльозами каже пані Оксана.

Поговоривши з нами, жінка ще вище піднімає свій прапор і рушить далі за колоною – на Софіївську площу під красномовний банер, присвячений захисникам Маріуполя.

А потім далі – на Майдан незалежності та під офіс президента України.

Там, біля шлагбауму, який веде до офісу Володимира Зеленського, вже два місяці щодня виходять на поодинокі пікети родини захисників Маріуполя. Вони пишуть звернення, вони чекають на відповідь: коли їхні рідні будуть дома? Але поки жодного разу з офісу президента до них ніхто не вийшов.

ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube