Життя під обстрілами: як жителі Криворіжжя рятують тварин під час війни, - ФОТО, ВІДЕО

Галина та Володимир мешкають у Зеленодольську Криворізького району - місті, яке ще донедавна щоденно обстрілювалось росіянами. Через регулярні обстріли багато жителів міста були змушені покинути свої домівки та виїхати за його межі. Попри небезпеку, Галина і Володимир залишалися вдома, де всього у 5 кілометрах від раніше окупованих населених пунктів Херсонської області вони створили притулок для тварин. Після повномасштабного збройного вторгнення росіян чоловік та жінка взялися рятувати чотирилапих, які залишилися без господарів.

Про це наша кореспондентка дізналась від волонтерів у день, коли вони привезли до ветеринарної клініки курцхаарів Кая та Герду, яких днями вивезли з деокупованого Високопілля.

На фото - Володимир і Галина привезли Кая та Герду до ветеринарної клініки

- Опікуємось тваринами ми вже понад 18 років. А два роки тому нам вдалося викупити земельну ділянку, на якій раніше ми розміщували свій притулок для тварин нелегально. Тут був пустир, звалище. Згодом з’явилась інформація що цю ділянку будуть продавати. На той момент у нас вже було більше 20 собак. Нам нікуди було з ними подітися, тож і вирішили придбати землю. Цю територію ми обгородили високим парканом, облаштували вольєри, кілька приміщень, які обігріваються.

На початок повномасштабної війни у нас було 23 собаки, а зараз їх у нас вже 60. Майже всі новоприбулі - з зони бойових дій, з деокупованих населених пунктів Херсонщини”, - розповідає Галина.

За словами жінки, до їхнього притулку тварини потрапляють по-різному: декого волонтери самі евакуювали з деокупованих сіл та селищ, когось привезли небайдужі люди. Трапляються випадки, коли тварини, рятуючись від обстрілів чи голодної смерті, самі прибиваються до “своїх”. Для прикладу, така історія трапилась з собакою Чорнушкою, котра сама вийшла під час обстрілу з села Велика Костромка

У притулку

Коли Зеленодольськ був під щоденними обстрілами, Галина і Володимир жили біля своїх підопічних чотирилапих, аби хоча б трохи зменшити стрес тварин від вибухів.

- Ми намагались їх заспокоювати, разом з ними ховалися у приміщенні, яке слугувало нам укриттям. Що цікаво, що собаки так, як і люди, розрізняють звуки “відльотів” і “прильотів”: коли по ворожих позиціях стріляли наші, українські бійці, собаки поводились спокійно, а вже секунд за 40 до того, як “прилітало” у наш бік, песики були налякані, нервувалися і шукали схованку, - пригадує Володимир.

В одному з куточків приміщення притулку

Переживши разом тривалий період обстрілів, люди і тварини продовжують співжиття вдома, у Зеленодольську. А вже після переміщення лінії фронту подалі від цього міста, Галина і Володимир почали навідуватись до звільнених від ворога сіл Херсонщини: закуповували корм, сідали в автівку і їхали до деокупованого Високопілля. Тут вони роздавали корм для тварин місцевим жителям, котрі пережили окупацію разом зі своїми домашніми улюбленцями. Бездоглядних чотирилапих забирали з собою, привозили до свого притулку.

Про потребу у забезпеченні кормом чи у пошуку господарів тварин, котрі виїхали з-під окупації без своїх чотирилапих друзів, герої нашої публікації часто дізнавались з соціальних мереж. Інколи телефонували військові, які несли службу на звільнених територіях і до яких у пошуках порятунку від голодної смерті прибивались котики чи собачки. Військові надсилали фотографії тварин, а волонтери розміщували їх у соцмережах, сподіваючись, що знайдуться господарі.

Волонтери привезли корм для тварин у Високопілля

Так само соціальними мережами користувалися і люди, яким довелося тікати з окупованих сіл, аби убезпечити власні життя. Відомо, що у моменти втечі не завжди вдавалося подбати про тварин, котрі були поруч. Адже окупанти блокували населені пункти, не даючи змоги людям виїхати на підконтрольну Україні територію. Багато хто намагався вибратися непомітно для ворога: виїжджали у темну пору дня, на велосипедах, йшли пішки, часом, у домашніх капцях чи босоніж, аби тільки вибратися з території пекла.

У таких умовах взяти в дорогу чотирилапого було ризиковано і для себе і для нього. Так тварини лишалися самі. Та вже згодом господарі намагалися розшукати своїх улюбленців через сусідів, котрі не виїхали з села, через соцмережі, або через інші контакти з волонтерами.

- Господарі часто шукають своїх тваринок. Без сліз не передати емоції у моменти зустрічей - дуже щемні миті, коли люди і домашні тварини знаходять один одного. Один із прикладів - на фото, - показує Галина, - це 12-річний Маркіз. Котик пережив окупацію і обстріли, потрапив до нас, згодом ми розшукали його господарів. Їхня зустріч була неймовірною.

На фото - Маркіз, якого відшукали господарі

Серед інших, волонтерів вразив випадок з парою курцхаарів, яких вони згодом назвали Каєм та Гердою. Про зачинених у вольєрі бездоглядних тварин Галина дізналась із допису у соцмережі. Жінка вважає, що навіть в умовах, коли люди прагнуть убезпечити себе, вони мають подбати і про тих, хто поруч.. Принаймні залишати зачиненими тварин, без можливості знайти собі їжу, не можна.

Дізнавшись про чотирилапих бідолах, волонтери разом з військовим на ім’я Павло та ще з представницею зоозахисної організації UAnimals вчергове навідались до Високопілля.

- Метою нашого візиту на Херсонщину цього разу були саме ці курцхаари. Але ж до виїзду готуємось з урахуванням того, що нашої допомоги чекають й інші. Маршрут пролягав через розтрощену вщент Князівку (село на Херсонщині). У Високопіллі залишили корм місцевій жінці - Олені, яка під час окупації та обстрілів залишалася вдома та ще їздила за 4 км до сусіднього села, щоб погодувати бездоглядних тварин, - пояснює Галина.

За її словами, курцхаарів вони знайшли зачиненими у вольєрі. Собаки були у жахливому стані - надміру схудлими, з пролежнями, хворими суглобами. На додачу “дівчинка” виявилась ще й сліпою. Тож волонтери евакуювали бідолах а тепер займаються їх лікуванням.

Вже через тиждень “гостин” у притулку Галини і Володимира та кількох візитів до ветлікаря курцхаари Кай та Герда пожвавішали. Зараз волонтери шукають для них люблячих господарів. Але розлучати пару не хочуть, адже це - мати й син. Галина стверджує, що вони страждатимуть один без одного.

На фото - Галина з Каєм та Гердою

Також Галина і Володимир намагаються підтримати і людей, які мають статус ВПО (внутрішньо переміщені особи). Це ті, кого війна позбавила домівок. Вони знайшли тимчасовий прихисток у інших українських містах. Дехто з них свого часу евакуювався разом з домашніми тваринами. Сьогодні, під час воєнного стану, в умовах дефіциту фінансових та матеріальних ресурсів, переселенцям тяжко забезпечувати належний догляд за своїми чотирилапими друзями. На допомогу їм приходять волонтери чи просто небайдужі люди. Про один з таких випадків розказала Галина:

- Утримуючи багато тварин, ми намагаємося хоч чимось допомогти і тваринам і людям, які ними опікуються у населених пунктах Херсонської області. У деяких селах більше немає нормального життя, багато тварин загинуло, а ті, які вижили, залишалися чекати своїх господарів на руїнах. Кого можемо врятувати - рятуємо, кому можемо допомогти у догляді за тваринами - допомагаємо. Хоча й самі існуємо тільки з надією на допомогу друзів а також благодійних організацій, які мають можливість допомоги кормами для тварин.

На фото - волонтери привезли корм для тварин на Херсонщину - жінці, котра годує собак у своєму селі а також у сусідньому

- Днями зателефонував чоловік, назвався Русланом. Каже, хтось йому дав номер мого телефону. Він попросив про допомогу у лікуванні собаки. Пояснив, що його пес стрибнув з підвіконня, після чого не стає на ноги. Родина Руслана залишилися без власного дому та коштів. У аптеці ліки для песика брав у борг. Я розумію, що люди бувають різні, тож домовились зустрітися з ним, приїхали у гості, щоб подивитись, як почувається собачка. Під час візиту ми пересвідчились, що Руслан дуже трепетно дбає про песика. Його улюбленець - звичайний “дворик” (безпородна тварина) - разом з господарями пережив окупацію у Високопіллі. На підконтрольну Україні територію Руслан евакуювався разом з родиною, членом якої вважає і песика, - продовжує розповідь Галина.

Від неї ми дізналися, що нещодавно песика оглянули у ветеринарній клініці. Діагноз невтішний - защемлення нерва та міжхребцева грижа. Такі операції тваринам у Кривому Розі не роблять, треба їхати до обласного центру - Дніпра. Звісно, коштів на такі поїздки та оперативне лікування родина Руслана не має, тож поки що застосовують медикаментозне лікування, сподіваючись на позитивний результат. У випадку, якщо сподівання виявляться марними, доведеться звертатися за допомогою до небайдужих людей.

На фото - “дворик”, який вийшов з господарями з-під окупації, на прийомі у ветлікаря

Принагідно волонтерка розповіла і про своїх “спинальників” - собак з проблемами спини (хребта), які живуть у їхньому притулку:

- Я знаю, як важко з ними. У нас живе Повзунчик, який потрапив до нас ще на початку великої війни. З застарілими травмами лапок, одну з яких довелося ампутувати, він так і повзає, поруч з іншими чотирилапими друзями.

Умку, яка була травмована, ми забрали з одного підприємства. Їй пощастило більше, адже вдалося вчасно надати їй фахову ветеринарну допомогу. За операцію та наданий Умці шанс ми завдячуємо хірургу Сафронову з клініки "Степ". Вже через чотири місяці після операції Умка звелась на ноги і почала ходити.

Ще одна мешканка нашого притулку - з контузією і перебитим хребтом. Наслідки контузії минули лише зараз, через три місяці. Сподіваємось, що прийде час, коли тваринку зможемо поставити на ноги.

Шкода, але умов для “спинальників” у нас немає. З ними дуже важко, але й залишити тварин без будь-якої допомоги ми не можемо.

На фото - Умка, яку успішно прооперували і тепер вона ходить

Додамо, що за професією Галина і Володимир - будівельники. Вони будують, займаються ремонтами приміщень. Робота сезонна, більше навантаження у теплі пори року. Це люди, які не мають великих статків. Їм важко, але вони майже щодня зі своїми новоприбулими чотирилапими підопічними долають дорогу з Зеленодольська до ветеринарної клініки у Кривому Роз - це 80 км в один бік. Після оглядів, консультацій, стерилізацій, лікування… такий самий шлях - 80 км - додому, до притулку. Тож на одну таку поїздку найменші витрати складають близько 1 тисячі гривень. Очевидно, що діяльність волонтерів - зоозахисників потребує підтримки багатьох інших добрих людей і організацій.

Тож для тих, хто хоче допомогти Галині і Володимиру у догляді за тваринами, ми повідомляємо адресу їхнього притулку у Зеленодольську - вулиця Спортивна, 14б.

Телефон Галини: +38(068)0563308.

Посилання на сторінку у Facebook: https://www.facebook.com/profile.php?id=100029329231925

На фото - вівчарка, якій уламком снаряду відірвало лапку. Вона живе на руїнах колись гарного фермерського помешкання у селі на Херсонщині

На фото - зруйноване помешкання фермерів, яке раніше охороняла вівчарка

Фото з притулку та з деокупованих сіл Херсонщини