У Києві, на Контрактовій площі, працюватиме вулична банерна виставка «знана Леся Українка: повернення»

У Києві, на Контрактовій площі, з кінця березня до кінця квітня працюватиме вулична банерна виставка «(Не)знана Леся Українка: повернення».

Виставку, заплановану на 24 лютого минулого року, відкрили тільки тепер.

Її співорганізатори — Український інститут національної пам’яті та Музей видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького — планували презентувати експозицію ще торік, до 150-ліття видатної української поетеси і громадської діячки — 24 лютого 2022-го. На заваді стало повномасштабне вторгнення рашистів.

Автори виставки наголошують: «Постать Лесі Українки ми відкриваємо та (пере)прочитуємо заново. Поступово відходять стереотипи, що роками навіювалися радянською пропагандою, починаючи від потрактування її походження, самоідентифікації, поглядів і переконань, інтерпретації творчості».

Виставковий проект УІНП стане джерелом цікавих відомостей про національну поетесу, драматурга і перекладачку. Зокрема про те, що Леся Українка, яка народилася 25 лютого 1871 року в родині дійсного статського радника, мецената, члена «Старої громади» Петра Косача та письменниці Ольги Драгоманової-Косач (Олени Пчілки) походила зі шляхти. Її батько — із заможного українсько-козацького шляхетства, яке мало власний герб і після ліквідації Гетьманщини отримало права російського дворянства, а мати — з роду Драгоманових, що належав до козацької старшини.

Спочатку дівчинка навчалася за програмою матері, яка принципово до 5 класу вчила своїх дітей вдома українською, боячись, аби російська школа їх не зіпсувала. Пізніше вчителі приходили до Лесі додому, бо через туберкульоз кісток, діагностований у десятирічному віці, вона тривалий час була прикута до ліжка.

Читати навчилася у 4 роки, у 5 почала писати драматичні твори, у 6 майстерно вишивала. У 9 років під враженням від засудження тітки Єлі, батькової сестри, на заслання до Сибіру за участь у замаху на шефа жандармів Дрентельна написала перший вірш «Надія». У 12 переклала Гоголівські «Вечори на хуторі біля Диканьки».

Леся досконало вивчила з десяток мов — німецьку, англійську, італійську, польську, болгарську, грецьку, латину, французьку, якою володіла краще, ніж російською, тож перекладала Байрона, Шекспіра, Гейне, Гюго, Гомера. У 19 років для сестер написала підручник «Стародавня історія східних народів». Леся була надзвичайно талановитою і працездатною — свою «Лісову пісню» написала за 12 днів, а поему «Одержима» — за одну ніч.

Поетеса могла стати першою в Україні жінкою-композитором, мала абсолютний слух і хист до музики. У 5 років почала грати на роялі і написала власну музичну п’єсу. Вона знала більш як 500 народних пісень, а знайомство з її чоловіком Климентом Квіткою почалося з пропозиції записати ці пісні.

Леся прекрасно малювала, брала уроки у Київській рисувальній школі Олександра Мурашка. Її називали першою жінкою-мариністкою в українському мистецтві. На жаль, збереглася лише одна її картина, написана олійними фарбами.

Виставка розповідає і про те, що аристократична родина Косачів усіляко підкреслювала свою українськість. Уся сім’я розмовляла українською, діти носили народні строї. Коли у Києві початку XX ст. після вбивства Олександра II почався період реакції, на всю столицю залишилося тільки три такі родини — Лисенків, Старицьких і Косачів. А у 1903 році, на відкритті у Полтаві пам’ятника Івану Котляревському, де зібралися видатні письменники і діячі, мати Лесі — Олена Пчілка — проігнорувала заборону влади виступали українською і звернулася до присутніх рідною мовою.

«Леся Українка, як і вся її родина, — приклад служіння Україні, — каже киянка Оксана Панченко, що завітала на виставку. — Приклад для усіх нас, для тих, хто боронить Батьківщину на фронті і працює на Перемогу в тилу.

Було б добре, аби виставку відвідало якомога більше людей. Це так важливо знати, що ти належиш до нації, яка народила таку геніальну Людину, як Леся».

Контрактова площа не вперше стає просвітницьким центром. У січні, до Дня Соборності України, тут було відкрито банерну виставку «Сучасне військо крізь призму минулого». А 24 лютого, у роковини широкомасштабного вторгнення рашистів в Україну, — експозицію «Лютий: грані незламності».

Фото Наталії СЛОБОЖАНІНОЇ.

Джерело: golos.com.ua