Хронологія російської спецоперації: як відбувалась повзуча анексія Криму з 2004 по 2010 роки

Період з 2004 по 2010 років характеризується формуванням серед стратегічних планів кремля задуму щодо окупації півострова.

Про особливості ситуації того періоду розповіли у Центрі протидії дезінформації при РНБО України, передає редакція. 

Помаранчева революція 2004 року стала поворотним моментом для путіна, який він сприйняв як особисту поразку. Адже в реалізації сценарію анексії Криму путін дуже розраховував на в.януковича, якого росія активно підтримувала на виборах президента України в 2004 році. Як визнав один із учасників анексії Криму, так званий народний мер Севастополя о.чалий – «у 2004-2005 роках ми вперше готувалися до перевороту в зв’язку із Помаранчевою революцією».

Коли стало очевидним, що суспільство не допустить перемоги януковича на тлі звинувачень у фальсифікації виборів, основою реваншистської стратегії путіна став такий елемент гібридної війни як «м’яка сила». Після Помаранчевої революції росія посилює в АРК і Севастополі ідеологічний фронт і всіляко підживлює проросійські настрої місцевого населення.

Для цього російські спецслужби сформували в Криму розгалужену мережу антиукраїнських організацій, контрольовану російськими спецслужбами: структури Партії регіонів, Комуністичної партії України, Прогресивної соціалістичної партії України, партій «Родина», «Русское единство», різноманітні православні групи, орієнтовані на ідеї «русского мира», криміналізовані парамілітарні утворення (охоронні структури, бійцівські клуби, насамперед організація «Оплот»). Серед кримчан поширювались міфи про вічну єдність з російським народом, так званий «триєдиний, штучно розділений російський народ», переваги приєднання чи то до новітньої російської імперії, чи то до СРСР-2. Водночас доводилася неспроможність українських еліт розвивати територію півострова. Агресивно нав’язувались ідеалістично-пацифістські уявлення про те, що збройні сили та інші військові формування України є лише рудиментарним атрибутом держави, і вони ніколи не будуть застосовані для захисту АРК. Кремль також робив ставку на кримський криміналітет, який підтримувався українськими правоохоронними органами часів режиму януковича. Саме наскрізь криміналізовані кримські організації Партії регіонів і КПУ стали надійною опорою російського впливу і відіграли ключову роль під час російської агресії та подальшої окупації. Кремль підживлював і експлуатував міжнаціональну ворожнечу між етнічними росіянами та корінним народом Криму – кримськими татарами, усіляко нагнітав ксенофобські настрої серед російськомовних жителів півострова. Саме сценарій виникнення збройного протистояння через міжнаціональні та етнорелігійні протиріччя між етнічними росіянами та кримськими татарами й подальше перекидання російського контингенту військ для захисту росіян планувалось застосувати для анексії Криму. Спровоковане спецслужбами і збройними силами рф протистояння в Криму мало б надати політичні та пропагандистські підстави для вторгнення російських військ у східні й південні області України.

2008 року кремль розглядав план захоплення Криму під час повернення Чорноморського флоту росії в Севастополь після російської агресії проти Грузії. Тоді президент Ющенко цього не допустив, підписавши відповідний указ про заборону перетину кордону України кораблями російського Чорноморського флоту без погодження з українською стороною. Кремль розцінив указ як «серйозний антиросійський крок», проте на радикальніші дії не наважився.

Загалом, риторика кремля того часу виглядала досить суперечливою. З одного боку, в квітні 2008 року в розмові з президентом США Дж.Бушем під час Бухарестського саміту НАТО путін заявив, що «Україна – це взагалі не держава. Частина її територій – це Східна Європа, а частина, і значна, подарована нами… Якщо Україна піде в НАТО, то піде без Криму і Сходу – вона просто розпадеться». А вже в серпні 2008 року на запитання журналіста німецького телеканалу ARD чи не буде Крим наступним конфліктом після Грузії, путін запевнив, що «Крим не є жодною спірною територією і росія давно визнала межі сьогоднішньої України».

Проте саме з серпня 2008 року військово-політичне керівництво росії розпочало комплексні заходи з військової та пропагандистської підготовки анексії Криму і загалом збройної агресії проти України. Підрозділи російської військової розвідки під виглядом «реконструкторського руху» з відтворення історичних подій здійснювали рекогносцировку майбутнього театру бойових дій у Криму і на Сході України. На тлі аналізу недоліків, що були виявлені під час військового конфлікту в Південній Осетії, з серпня 2008 року розпочалася масштабна воєнна реформа, яка докорінно змінила підхід до розвитку та застосування збройних сил рф.

Період 2004-2010 років в історії Автономної Республіки Крим характеризується формуванням серед стратегічних планів кремля задуму щодо окупації півострова як складової повномасштабної російської агресії проти України.