Наталія Могилевська: Вистава «Я вдома» стала найкрасивішим моментом мого життя!

Вже 27 січня житомиряни та гості міста побачать виставу відомої української акторки, телеведучої, співачки, продюсерки та народної артистки України Наталії Могилевської під назвою «Я вдома».

Журналістам нашого сайту, 0412.ua, вдалося задати декілька питань артистці напередодні її візиту до Житомира.

– Пані Наталю, Ви в Житомирі вже не вперше. Нам дуже цікаво дізнатися Ваші враження про місто. Як вас приймає Житомир, які асоціації викликає? Чи вдавалося Вам побувати в якихось цікавих/визначних місцях Житомира. Якщо так, то що зацікавило/здивувало/запам’яталося найбільше? Розкажіть, будь ласка.

– Дуже люблю Житомир і мені дуже подобається парк Гагаріна (ред. нині це вже Шодуарівський парк), в якому я декілька разів гуляла о 6-ій ранку, коли ще нікого нема. Але я не зрозуміла, чому Гагаріна, а не Корольова. Оскільки ваше місто відоме на весь світ як Батьківщина знаменитого Сергія Павловича Корольова.

– А тепер перейдемо безпосередньо до тієї важливої події, яка, власне, й послугувала Вашому візиту до нашого міста. "Я вдома" - це проект-драма, рефлексії на тему війни. Розкажіть, будь ласка, про неї детальніше. Як виникла ідея створити цю виставу та, зрештою, втілити її? Що давалося легко, а з чим виникали труднощі (ред. так би мовити, від втілення до реалізації «Я вдома»)?

Що ця вистава означає особисто для Вас? Який головний меседж «Я вдома»? Що Ви хочете донести глядачу?

– Ця вистава народилася із життя. На третій день війни я поїхала співати у метро, військові частини, почали народжуватися вірші просто з життя. Моя сестричка на 8 місяці вагітності опинилася у мене вдома; ті історії, які відбувалися з нами всіма (і жартівливі, і жахливі), я розповідала на наших зустрічах із військовими, в шпиталях.

Сталося так, що ці історії склалися у розповідь з новими піснями «Я вдома», «Ми будемо стояти»… І тоді Нонна Кондрашова запропонувала мені: «Та це ж спектакль!».

Знаєте? Ми вже зіграли більше 12 вистав. Це щастя і для мене і для людей! Сьогодні нам всім, як ніколи раніше, потрібно мати можливість дати волю своїм емоціям, звільнити себе від гніту почуттів, які дуже тиснуть. Має бути місце, де ми можемо поплакати, поговорити і почути того, хто тебе розуміє. Дати волю ненависті, болю, любові і ніжності, яких теж на війні багато! Інколи кажуть, що найжахливіші події перетворюються на найкрасивіші. І моя вистава «Я вдома» стала найкрасивішим моментом мого життя! Вона просто лікує моє серце! І я щаслива, якщо вона вилікувала хоч одне серце когось з вас, була корисною та потрібною для вас. Я вдома! Ми вдома, попри біль і втому!

– 24 лютого 2022 року життя всіх українців розділилося на «до» та «після». Ми всі змінилися. І вже точно не будемо колишніми. Нас всіх так чи інакше торкнулася війна. Вона принесла горе, біль, страждання кожній без винятку українській родині. Як змінилося особисто Ваше життя після 24 лютого 2022 року? Як повномасштабне вторгнення торкнулося особисто вас та Вашої родини? Які найбільші відкриття (приємні) та найбільші розчарування за ці 11 місяців повномасштабного вторгнення?

– Я прокинулася, як і більшість українців, о четвертій ранку від вибухів. У мене дерев’яний будинок, і просто було враження, ніби декілька тонн чогось дуже важкого впало на дах. Так я дізналася, що почалася війна. Відразу почала телефонувати всім своїм близьким, зокрема тим, хто живе у центрі Києва. І покликала терміново всіх до себе. А далі були жахливі речі. Наприклад, моя вагітна сестра, її літні батьки, також ще одна сестричка з дитиною, дві доби просиділи в метро на Оболоні. Згодом змогли переїхати до мене з одного берега Києва на інший. В мене вдома було 9 людей.

Взагалі ніхто ж не готувався! Всі чули, але ніхто не міг в це повірити. Укриття в мене немає, немає навіть підвалу. Тому ми просто сиділи так. Інколи ходили у гараж до сусіда. Він стоїть на землі, але хоч з бетону, а не з дерева, як мій будинок. Деякий час я спала під ліжком. Так ховалася подалі від скла. Було страшно, а іноді й емоційно важко.

Минулий рік привів мене в театр, де народилися дві моїх найкращих вистави «Я вдома» та «Доньки». Спектаклі підтримує величезна кількість людей, що залишилися в країні, з якими ми разом переживаємо цю війну! Це дуже підтримує і мене! Зокрема, завдяки вашим сльозам, словам, ми впевнено йдемо до спільної перемоги.

Минулий рік показав, що в Україні дуже багато Героїв! Що ми здатні на все: вистояти, витримати та, незважаючи ні на що, – ПЕРЕМОГТИ! Найскладніші часи війни 2022 року мені допомагали пережити українці. Хлопці та дівчата із ЗСУ у військових частинах, шпиталях. Переселенці на зустрічах у хабах та волонтерських центрах. Діти у дитбудинках, літні люди у пансіонатах та глядачі, які приходять до мене на вистави.

– Ви – людина мистецтва. Кому, як не Вам, ми б ще могли задати наступне питання! На Вашу думку, яку роль відіграє мистецтво в умовах війни? У чому його вага, сила та цінність саме зараз?

– У перші дні війни нам вдалося зупинити ворога, коли ми були зовсім до цього не готові. Коли ще ніякого ленд-лізу не було. Як ви думаєте? Чим ми змогли стримати його, якщо не силою духу?! У деяких містах люди це робили голими руками. Зупиняли танки і збивали дрони банкою із солоними огірками. Саме за цю силу духу відповідає мистецтво. Настрій у людей має тенденцію падати, руки опускатися. Особливо в такі складні моменти. Замість віри виникають сумніви. Ось тут і потрібні артисти, потрібне мистецтво, потрібні лідери думок, яким довіряють та які підтримують ту саму силу духу, завдяки якій українці змогли перемогти ворога. Ворога, який у багато разів перевищує нас чисельністю та озброєнням, як це було на початку війни.

– Три правила від Наталії Могилевської, яких має дотримуватись кожен українець під час війни.

– По-перше, – вірити у перемогу, по-друге, – допомогати тим, хто знаходиться у ще гіршому стані, по-третє, – піклуватися про себе, мати гарний настрій і гарно виглядати. Попри все.

– Всією Україною, і не тільки, облетіли славнозвісні кадри, де ви зі своєю командою спускаєтесь в метро під час повітряної тривоги у день масованого ракетного ворожого обстрілу 10 жовтня 2022 року. Там Ви підтримуєте бойовий дух людей в укритті, зокрема, співаєте вже легендарну «Червону калину», яка встигла стати одним із символів боротьби та незламності нашого народу. Як Вам вдається переживати ці, безумовно, складні часи повномасштабного вторгнення та ще й підтримувати інших, зокрема підіймати бойовий дух українців? Як справляєтеся, де берете сили, в чому черпаєте натхнення? Хто та що мотивує/надихає найбільше рухатися вперед, не здаватися й продовжувати боротьбу заради нашої спільної ПЕРЕМОГИ?

– Я впевнена, що народний артист повинен бути з народом. Це, як клятва на весіллі: бути і в горі, і в радості зі своїм обранцем. Що ж тоді, якщо щось трапилося із твоїм чоловіком – його треба кинути? Так і Артист, який 25 років збирав повні зали по всій країні, – і в горі, і в радості повинен залишатися зі своєю країною; з людьми, які любили його впродовж його життя.

На третій день війни я почула, що неподалік від мене, на станції метро «Славутич», ховаються люди і в них немає води. А у мене є свердловина. Я зібралася, взяла пляшки з водою, печиво – і поїхала туди з подругою та хлопцями з тероборони. Приїхала, з думками, як їх підтримати. Я ж співачка! Ну, ми сіли (без музики, без нічого), заспівали, обійняли один одного. І так воно якось почалося. Це для мене було справжнім дивом! Адже люди мене підтримували більше, ніж я підтримувала їх. Тому що моя особиста паніка, завдяки тому що я почала працювати, зникла. Я була зайнята. І досі кожен мій день розписаний.

Ми нагадуємо, що майбутній захід, вистава «Я вдома», розміщений в розділі «Афіша» на нашому сайті.

Насамкінець ми дякуємо пані Наталії за щирі, відверті відповіді. Пропонуємо переглянути й кілька світлин з вищезгаданої вистави, яка вже відбулася в інших містах України. Миру та перемоги всім нам, друзі! Все обов’язково було, є і буде Україна! Слава Україні! Героям слава!