Маріупольці прощаються з рідним театром, - ФОТО

Росіяни демонтували Маріупольський драматичний театр. Це було особливе місце для кожного маріупольця. Місце, де народжувалась любов, де діти знайомились з казкою, а літні люди тішились щастям бути поруч.

Театр для Маріуполя - більше ніж театр. Це центр тяжіння. 16 березня російська армія завдала надпотужного удару по кожному маріупольцю. А в ці дня дориває шматки нашого серця.

Стрічки соціальних мереж повняться прощальними словами, словами смутку та болю. Ми зібрали декілька з таких повідомлень.

Прощай, театр...

Єва Бельченко, директорка Центру розвитку стартапів 1991

Чесно кажучи, Маріупольський Драмтеатр має на стільки важливе місце в голові кожного маріупольця, що важко собі уявити:

  - це дитячі свята

  - це шкільні та університетські випускні

  - це місцеве мистецтво та концерти

  - це серце міста

  - це кожне свято

  - це літні вечори

  - це осінні прогулянки

  – це найкрасивіший декор у зиму

  - це перші вилазки на пробіжку навесні.

  До нескінченності можна говорити, що це місце означає для маріупольця.

  Але всі й так розуміють, наскільки це важливе місце.

  Але ніхто не здивований зносу, бо всі вже знають, що знущання з людства — це і є насолода агресора.

Наталя Дєдова, журналістка

Вчора комусь дуже не сподобався мій пост про театр. І він зник з моєї сторінки. Ну, немає посту про театр немає й театру. Мабуть, така "логіка". 

▪️24 лютого комусь дуже не сподобалося моє місто. І його - майже вбили, окупували і зараз продовжують стирати з мапи України тракторами та бульдозерами. 

▪️Цей "комусь" колись вирішив, що понад сто тисяч маріупольців не мають більше жити. І їх - вбили. Від когось залишилися могили, і тому родичі таких загиблих вважаються "щасливчиками". А від когось не залишилося навіть попелу. 

Але! Воно зовсім не врахувало той момент, що нація, яка вбиває іншу, приречена на самознищення! А наші спогади і наші світлини - отримають друге життя! І місто - загоїть рани. І ми - помстимося за кожного, хто загинув у нашому театрі, у наших багатоповерхівках та приватних будинках, у дворах біля багаття, на криницях, у магазинах, автівках, підвалах та сховищах...

Фото - Віктора Дєдова, який загинув від російської ракети.

▪️Театральна трупа. 

Хтось воює...

Хтось потрапив у полон...

Хтось залишився в Україні і працює на нашій сцені... 

Хтось поїхав до Росії...

Хтось став колаборантом...

Стоячи аплодую кожному, хто не зрадив країну!

Ольга Артюхова, працювала в патрульній поліції

Где живёшь?

- На Драме.

- Куда подъехать?

- На Драм.

- Где Новый год встречать будете?

- На Драме.

Больше не будем, не подъезжай, не живу...

Євген Сосновський, фотограф і актор

В моєму фотоархіві є десятки вистав і концертів, знятих у нашому Драмтеатрі.

Ця зйомка була останньою... І цей концерт став у театрі останнім. За 2 дні почнеться війна. За 23 дні буде знищено театр.

Гурт Бумбокс. Маріуполь. Драмтеатр. 22 лютого 2022 року

Анна Яковлева

Мій Драмтеатр, любимий театр! Скільки спектаклів, п'єс, концертів, етюдів, урочистих заходів я з тобою пережила... Останні щасливі спогади у мирі 9 січня 2022 року дитячий новорічний спектакль "Кіт у чоботях"

Любов Товкач, косметолог

Театр - це храм...не тільки для акторів, але і для глядачів. Вчора остаточно зруйнували НАШ ХРАМ...де ми провели більшу частину свого життя. А ще там загинули ні в чому не винні люди, які ховалися від війни - їх вбили, а вони хотіли жити....

Коли ми познайомилися з Сашою, він запросив мене до театра - це був перший мій візит у Маріупольській Драматичний театр. Це було у грудні 2002 року - рівно 20 років тому. Мене настільки сподобалась неповторна атмосфера театру, гра акторів,  що ми з того часу почали часто ходити в наш театр, особливо любили прем'єри, а які спектаклі сподобалися - ходили ще не один раз. Театр лікував від хандри, депресії, плохого настрою, після театру обов'язково йшли гуляти в театральний парк, а потім в кафе "Мама Миа" на піцу або в "Ван Гогі" на хачапурі і дивилися з вікна на наш театр - красень....Пів життя пройшло в нашому театрі...

А тепер його немає....І немає людей, які хотіли жити... І немає нашого міста...Залишилися тільки спогади... Дуже важко писати, я даже не знаю, що тут ще написати... Вони забрали наше щасливе життя, зруйнували, поневічили...

І тепер я точно знаю, що таке щастя - жити в рідному місті, любити, радіти, робити, гуляти, ходити в театр, філармонію,  а у нас це щастя забрали, залишилися тільки спогади і фотографії на телефоні, більш нічого, але пам'ять не забереш - не пробачимо ніколи!

Євгенія Стецька, підприємець

За вікном типова німецька зима:

+10, дощ і сирість, новорічні вогники і натовп людей, що п'ють Gluhwien і обирають різдвяні сувеніри. 

По іншу сторону вікна : 

+ 38 , нежить, гнітюче відчуття самотності і повна відсутність предсвяткового настрою. 

..................................................

- Не сумуй, давай через годинку зустрінемось на драмі, кави поп'ємо? 

- Та ні, не зможу.Давай тепер якось в іншому житті...

Світлана Назаренко, педагог, волонтер

Для мене наш театр наче живий організм.

Багато головних подій мого життя, гарних, радісних, трагичних, сумних, пов'язано з ним. 

Більше його не буде. Істоти-сусіди його знищили двічі.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ ВІДЕО: Прощай, театр