"Найбільше боявся потрапити в полон": професор з Тернопільщини у 60 років став спецназівцем

На захист України від ворога стали кращі сини та доньки України. На передовій можна зустріти людей різних професій, із різними захопленнями. Так, Микола Лазарович – історик, професор, автор книжок про російсько-українську війну, безпосередньо брав участь у бойових діях на сході України в 2015 році, а в 2022 році в перші дні повномасштабної війни він знову пішов воювати.

Про війну, травми та ще один день народження професор-спецназівець із Тернополя розповів Суспільному.

Учасник російсько-української війни, доктор політичних наук Микола Лазарович має два псевдо, перше – "Професор", отримав в 2015 році, коли пішов добровольцем воювати, а друге псевдо – "Васильович", йому дали вже в 2022, коли знову потрапив на фронт. Чоловік каже, сподівається, що з поваги.

"Я сподіваюся, що з повагою мені позивний дали "Васильович". Я в свої майже 60 ще став спецназівцем. Так сталося, що я туди потрапив серед молоді. Дихалка в мене нормальна була і бігаю я нормально. Коли ми робили марш-кидок, то попри те, що я як мінімум на 10 років за інших старший, я був другим в роті", – розповів професор.

Ще до оголошення в лютому мобілізації Микола Лазарович вирішив знову йти на війну. Коли 24-го прийшов у військкомат, в черзі довелося стояти пів дня. 25-го він мав їхати на військові навчання, але попросив ще 3 дні, аби завершити книжку. Дописав, а в березні вже був на передовій.

"Страшно було, коли ти сидиш на варті, підіймаєш голову і бачиш над собою квадрокоптер. І ти не знаєш, чи вони зараз по тобі влуплять, чи не влуплять", – каже Микола Лазарович.Чоловік пригадує, серйозний бій стався 18 квітня, тоді було багато поранених.

"Найстрашніше мені було, коли на Сіверському Донці, на містку була купа людей, росіяни намагаються влупити по цьому мосту. Я розумів, що якщо це все обвалиться, то всі в бронежилетах і тому подібне, ніхто не випливе. Але всі вийшли, ми евакуювалися, потім підірвали цей міст і на тому крапку поставили", – каже доктор політичних наук.

Чоловік каже, те, що тоді, після бою залишився живим велике чудо.

"Це вже потім мені сестра телефонувала, розповідала, що вона живе в Іспанії. Каже, що їй приснилася покійна наша мама і сказала, щоб сестра за мене молилася і от ті дні, вона каже, без сну за мене молилася. Можливо, молитва врятувала, але там було важко. І так само важко на бахмутському напрямку, чи авдіївському напрямку, біля Сухої балки. Там, так само, ми копали окопи, по нас били і міномети, і артилерія, касетники і танк один був", – каже історик.

Тоді Микола Лазарович отримав мінно-вибухове поранення і вважає цей день своїм другим днем народження. Найбільше на війні боявся потрапити в полон.

"Напевно, немає жодної книги, в якій би я, як писав наш незабутній Тарас, "не злим тихим словом" не писав про російських окупантів. Тому я розумів, що якщо би я потрапив в полон, смерть моя була б непростою і довгою. Тому я постійно мав з собою гранату і це була моя граната на випадок небезпеки оточення", – каже чоловік.

30 серпня – останній день, коли Микола Лазарович був у складі ЗСУ. Після двох мінно-вибухових поранень його комісували і він повернувся до викладання в університеті.