Діджей, підприємець, спортсмен, музикант: історії захисників України



Широкомасштабна російська агресія змінює долі людей. Зокрема, захисниками України зараз стали ті, хто раніше реалізовував себе у виключно мирних професіях.

Напередодні Дня захисників та захисниць України ми поговорили з тими, хто ще нещодавно був діджеєм, спортсменом, музикознавцем та підприємцем. Але тепер усіх їх об’єднує те, що вони зі зброєю у руках боронять Україну від окупантів.

Діджей

Микола Кунтиш (відомий також як DjShy), срібний призер чемпіонату України-2015 зі скретч-діджеїнгу, стрілець 54-ої окремої механізованої бригаді імені Івана Мазепи:

Dj Shy (Микола Кунтиш)

-Ще рік тому 14 жовтня для мене було просто святом Покрови, днем козацтва, днем УПА. Адже в армії раніше не служив та жодноговідношення до ЗСУ не мав. А цього року це вже і мій день! На фронт потрапив по мобілізації: 25 лютого вступив до Роти охорони. У перший час просто потрібно було звикнути до служби, адже для мене усе навколо було чимось новим.В обороні Чернігова не брав участі. Хоча я й прожив у Чернігові тривалий час, моє рідне місто – Куликівка. Там й розпочав воєнний шлях: стояв на блокпосту. З кінця травня служу у 54-й окремій механізованій бригаді імені Івана Мазепи. Тож зараз я – звичайний солдат-стрілець на східному напрямку: на Донбасі.

Як ми на фронті ставимося до того, що чернігівці зараз ходять у кафе, катаються у скейт-парках та купують алкоголь? Складно відповісти, немає часу про це думати! Тут інший вимір, інші думки…

Колеги по музичній галузі, звісно, мене підтримують! Ще у квітні, разом з Marshal’ом та Jalsomino ми випустили трек «Because»! Проте наразі це – все. Якщо чесно, тут, на фронті, немає натхнення щось творити, тож до музики планую повернутися, але після української перемоги.

Конкретно в нас все є. Але, якщо у вас є бажання наблизити нашу спільну перемогу над Росією, скажу так: не забувайте донатити на ЗСУ.

Спортсмен

Станіслав Крот, президент федерації плавання Чернігівської області, член президії Федерації плавання України, військовослужбовець у розвідвзводі:

Станіслав Крот

-14 жовтня – це три свята в один день: я православний віруючий, й у цей день відзначається велике свято Покрова Пресвятої Богородиці. Це ж і день козацтва, день УПА. А тепер до цьогододався День захисників та захисниць України… Тож моє ставлення до цих свят за останній рік не змінилося.

Наприкінці 80-х років я два роки відслужив строкову службу у прикордонних військах СРСР. У 2014-му році мені теж вже доводилося брати до рук зброю, проте лише на кілька тижнів – ми їздили у Слов’янськ: приїхали туди наступного дня після того, як звідти вийшов загін окупантів під керівництвом Гіркіна-Стрєлкова. Тоді ми супроводжували гуманітарні вантажі, але не були у війську, тож я не маю статусу ветерана АТО. В нас була просто добровольча організація під керівництвом нині спочилого Олега Васика. Цього ж, 2022-го року довелося вже стріляти та насправді захищати Чернігів – як-то кажуть, «страждати повною мірою».

25 лютого я потрапив на війну. Багато хлопців, які брали зброю, не розуміли як з нею поводитися. Ми ж, ті хто старші за віком, були більше до цього готові…

Щодо того як чернігівці можуть допомогти тим, хто зараз на фронті… Я не люблю загальних фраз. Все залежить від багатьох факторів: що за людина, який вона має фах тощо. Якщо б прийшла конкретна людина, я б задав 2-3 питання й висловив свою думку. А так… Якщо хтось захоче допомогти – він знайде чим допомогти, є багато варіантів. В мене є друзі, в них є дитина, але під час облоги Чернігова вони не виїжджали. Коли чоловік казав дружині: «Ну що, може все-таки давай, поїдемо?», вона відповідала: «Куди поїдемо? А якщо Слава приїде, де хлопці чай питимуть?..» - коли таке чуєш, коли розумієш, що як ти за людей, так й люді за тебе – на очах виступали сльози…

Музикознавець

Іван Кузьмінський, музикознавець, дослідник давньої української музики, старший стрілець:

Іван Кузьмінський

-Не можна сказати, що до 24 лютого я не думав про війну. Звичайно, після 2014 року кожен мужчина так чи інакше приміряв на себе образ українського воїна. Ми ходили у військові магазини, дивилися військові сюжети, хтось купував мисливську зброю, а хтось – ходив на стрілецькі курси. Кожному з нас є що захищати: дітей, батьків, друзів, родину... Тому, коли вперше на Київ впали ракети, я, як і багато українців, прийшов до військкомату та взяв до рук зброю. До цього моменту я не знав, що таке автомат і як ним користуватися, адже строкову службу не проходив. Іноді мене запитують: «Чому не служив?», - а відповідь проста: я навчався у вищому навчальному закладі, потім – в аспірантурі. Зрештою, мені записали військову спеціальність – «музикант». Я захистив кандидатську дисертацію, викладав і вчився в докторантурі НМАУ ім. П. І. Чайковського, провадив дослідження і писав наукові статті на тему давньої української музики, працював режисером на дитячому телеканалі «Малятко TV» і виховував двійко чудових діток. Але доля повернулася таким чином, що зараз я, разом із побратимами, захищаю рубежі Чернігівщини на посаді старшого стрільця. Тепер я нерозлучний не лише з автоматом, а й з кулеметом. Навчаюся іншим премудростям війни. Майже всі мої побратими – такі ж добровольці як і я. І нас не треба мотивувати стати на захист України, ми вже тут і готові битися до кінця.

Складно радити чернігівцям, як допомогти ЗСУ. Бо по багатьох із них війна проїхала, як каток. Понад місяць в оточенні, під обстрілами, в страху за своє життя і життя близьких…. Я не раз спілкувався з чернігівцями та знаю, що, незалежно від місця прописки, у всіх людей подібні проблеми, але знаю, що всім нам просто не можна здаватися, не зважаючи ні на що. Призвичаюватися до нових обставин і залишатися людьми, тобто бути людяними один до одного, навіть якщо в аналогічній довоєнній ситуації ми би повелися якось по-іншому. До речі, мої побратими не раз доправляли з Києва в оточений Чернігів іноземну зброю, якої так бракувало в холодному березні 2022-го року. Емоції від побаченого назавжди закарбувалися в їхніх серцях і душах…

Підприємець

Сергій Воробйов, підприємець, дайвер, захисник України:

Сергій Воробйов

-До війни я був, скажімо так, глибоко цивільною людиною. Звичайно, як чоловік, мав цікавість до зброї, загалом: міг постріляти. Але навіть не уявляв себе в армії. Якби рік тому мені сказали, що служитиму – я б не повірив. До війни займався підприємництвом - магазин товарів для активного відпочинку, також був інструктором з дайвінгу. Навчав людей дайвінгу, організовував дайвподорожі: Єгипет, Філіппіни, Мальдіви… Були плани зробити подорож на Великий Бар'єрний риф в Австралії і організувати занурення на Південному полюсі.

Чесно кажучи, років 20 тому я взагалі хибно думав, що нам не потрібна армія в такому обсязі, бо війна в нинішній час не можлива. І навіть перші декілька днів з 24 лютого мозок не сприймав цю реальність. Здавалось, що зараз прокинусь і війни немає. Отже, 24 лютого я майже не вагався, а якось інтуїтивно зібрався і пішов у військкомат. Чомусь був впевнений, що там побачу от просто всіх. Побачив там багатьох... хоча і не всіх... Серед моїх побратимів переважна більшість – це добровольці – люди, яких не позвали – вони прийшли самі. Для мене це значно важливіше, оскільки тоді прийшли захищати з дуже не зрозумілою перспективою на той момент. Було прагнення, були щира віраі не було розрахунку. Простіше приєднуватись до армії, яка вже є переможцем сьогодні. А тоді перспективи вижити чи загинути були незрозумілі.

Варто не забувати і волонтерську частину нашого народу, бо волонтери іноді опиняються в таких ситуаціях, в таких місцях, де теж досить ризиковано. І при цьому у них немає такого захисту від держави, як у військових. Тому волонтерів ставлю в один ряд з військовими, як захисників України.

Що сьогодні можуть робити цивільні для Перемоги? Війна виграється все-одно економічно. І тут рецепт зрозумілий. Всім треба бути ефективним. Людина має не відтягувати ресурс суспільства, а працювати максимально ефективно. Намагатись жити і працювати так, щоб не влазити в різні субсидії, допомоги від держави тощо. Якщо цей рівень пройдений, тоді намагатись працювати так, щоб ще була можливість допомагати іншим, зокрема, волонтерам та військовим. Коротше - треба бути ефективним кожному, максимальну кількість часу. Але треба і не перегнути палку. Треба розуміти, що боротись нам не два-три тижні, і, навіть, не 2-3 місяці. Отже, треба берегти здоров'я, щоб бути ефективним тривалий період часу. Займайтесь спортом, ведіть здоровий образ життя, щоб краще наближати нашу спільну Перемогу.

Матеріал підготував Сєргєй Карась



AliExpress WW

lamoda ru

Banggood WW