"Що нам робити? Рятуватися!", - історія харків’янки, яка зустріла війну на кордоні між Україною та росією

Перші вибухи великої війни росії проти України Рита зустріла прямо на українському кордоні неподалік Харкова. Вона поверталася додому і не могла навіть уявити, що її чекає.

23 лютого 2022 року Маргарита поверталася з росії до рідного Харкова. Вона мала бути у місті зранку 24 числа. Вночі вона разом з іншими людьми з автобуса пройшла російський кордон і десь о пів на п’яту вже проходила український. Тоді дівчина не помітила нічого дивного. Вже після зринули спогади, як рухаючись автобусом до українського кордону, паралельно з ними у тому ж напрямку йшла велика колона російських танків.

Приблизно о 5 ранку Рита вже пройшла перевірку на прикордонному пункті і сіла в автобус в очікуванні інших пасажирів, увімкнула на телефоні фільм і сподівалася швидше дістатися дому. Там її мав зустріти чоловік. 

“Чую вибухи. Не одразу мозок розуміє, що відбувається. Було дуже гучно. Коли воно вперше так близько, ти не розумієш, куди воно летить, не розумієш, в яку сторону стріляють, з чого стріляють”.

У людей на кордоні, звичайно, почалася паніка. Хтось намагався тікати. Рита та ще декілька людей лягли на підлогу автобуса. Стрілянина та вибухи не зупинялися. Люди, які були на вулиці, зникли. Хтось підказав Риті, що можна піти в укриття. Тоді в автобусі залишалося 6-7 людей. Було лячно кудись бігти, але вони вирішили пройти в сховище. Там вже були військові. Коли усі спустилися, від нервів Риту почало трусити. 

Це не було бомбосховище. За словами дівчини, просто посеред поля знаходилося щось на кшталт виритого окопу, який був оббитий та трохи забетонований. 

Чоловік пропонував виїхати за дружиною, але це було надто небезпечно, тому Маргарита умовила його зачекати. У більшості дівчина орієнтувалася на військових. Сподівалася, що ті мають якусь інформацію і зможуть скорегувати їхній план дій. Водій автобусу запропонував людям їхати. Багато хто погодився, адже автобус там був один і речі залишилися в ньому. Коли Рита з декількома людьми почали йти на вихід, дорогу перегородив військовий і сказав чекати.

Через певний час військовим по рації передали, що треба відходити. Люди вирішили слідувати за ними. Як виявилося, автобус з водієм та іншими пасажирами все ж поїхав. Разом з Ритою залишилося ще три людини. Вони намагалися дотелефонуватися до водія, щоб він міг за ними повернутися, але той відповів відмовою. Згдом взагалі перестав брати слухавку з Ритиного номеру.

“І ми біжимо з військовими, куди вони, туди і ми. Взагалі незрозуміло, що робити, до Харкова далеко. Це ж навіть не передмістя. Майже росія. Там досить довго їхати, йти. Звертаємося до військових:

• Що нам робити?

• Рятуйтеся”

Пройшовши трохи далі від кордону Рита помітила водія фури, який, незважаючи на обстріли, просто стояв і спокійно палив цигарку, чекаючи, що йому видадуть необхідні документи. Поруч стояв інший, який збирався їхати в росію і мав проходити контрольний пункт. До прохань людей долучилися військові і пояснили водію фури, що потрапити на той бік кордону у цей день у нього навряд вийде. Він забрав людей і рушив у бік Харкова.

Паралельно люди стелефонувалися з водієм першого автобуса і домовились його перехопити, щоб одним забрати речі, а іншим все ж таки сісти і дістатися туди, куди вони планували з самого початку. Деякі з них їхали не в Харків, а у центр та захід України.

У передмісті Харкова Риту та ще трьох пасажирів зустрів чоловік. Він довіз їх до автовокзалу, де на людей чекав автобус. Вони висадили попутників і поїхали додому.

Попереду на них чекало ще багато небезпек. Харків піддався скаженим обстрілам. Квартира Рити також постраждала. Вони змушені були виїжджати і рятуватися від війни в інших містах. 

Життя усіх українців перевернулося догори дригом. Ця війна розкрила портал не лише для зла і ненависті. Разом з тим почало народжуватися щось нове - взаємопідтримка, довіра один до одного, сила та витримка.