Телеведучий Костянтин Грубич розповів, яким був його перший гонорар та як стати телеведучим

Полтавський арт – центр «Зело» - віднедавна став потужним осередком культури у нашому місті. Куратори центру - Аліна Гончарова та Ярослав Терновський нині реалізують проект, під час якого з з містянами зустрічаються відомі в Україні актори, художники, музиканти і телеведучі.

Проєкт втілюється громадською організацією “Художників “Пектораль” та ГО"Громадський простір "Розвиток", за підтримки Save the Children UK, the International Visegrad Fund, всіх доброчинців, небайдужих громадян, волонтерів та місцевого бізнесу.

Нещодавно гостем центру став телеведучий Костянтин Грубич. Зустріч тривала понад годину, і питання йому міг поставити кожен охочий.

Як зустрів війну?

-Напередодні війни у мене був чудовий період у житті та творчості. Тільки но почав роботу в прямому ефірі у проекті «Твій день». Сімнадцятого січня він стартував. Я кайфую, працюючи у прямому ефірі. Мав купу задумів та планів. Війна перекреслила все. Адже всі проекти і програми призупинили, і почавсяцілодобовий марафон новин. Згодом у нас з сином Ярославом, котрий оператор та режисер, ми вирішили їхати країною, відзнімати матеріал про людей, які пережили окупацію та обстріли. Побували у кількох областях.І дорогою завітали до Полтави – мого рідного міста, де я виріс і де нині мешкає моя тітка Неоніла Василівна.

Як спілкуватися з людьми, котрі пережили обстріли та окупацію?

- Було важко. Розуміючи, що у мене начебто все добре у порівнянні з цими людьми, які пережили велику біду і іноді втратили все. Тому вивів алгоритм: бути собою, бути щирим. Яне знаю, чи це правильно. Але як метод – спрацьовує. Так, морально дуже важко. Скажімо, довелося говорити з жінкою, чоловіка якої чотири місяці тому прямо з городу забрали окупанти і доля його досі не відома. До речі, доля мирних людей, які постраждали від окупантів – зникли, чи були вбиті це окрема сторінка, яка потребує дослідження. Адже якщо облік військових, котрі у полоні чи загинули у нас ведеться, то з цивільним населенням – ситуація важка, це справжня біда.

Як прийшов у журналістику?

- Ніхто з моєї родини не мав стосунку до цієї професії. Хоча читати любили, мама завжди виписувала купу газет та журналів. Я був активним школярем, вчився у 22 і так вийшло, що опинився у пошуковому загоні. Моя перша замітка у одну з місцевих газет саме про це і була. Уявіть моє здивування, коли за неї я ще й отримав… три карбованці гонорару. На той час це були великі гроші, як для мене, підлітка. В той же час я відчував майже ейфорію – мало того, що я робив те. Що мені подобалося, я ще і отримав за це гроші! Відтоді почав писати. Коли закінчував школу, директорка , знаючи, що я збираюся вступати до Київського університету на журналістику, провела зі мною бесіду. Суть розмови була така: «Куди ти зібрався? Ти уявляєш, що там абітурієнти з усієї країни? Лишайся в Полтаві, для тебе відкрити двері будь – якого інституту». І тоді я внутрішньо обурився – себто як? Чому це я маю не пробувати? Чим гірший за інших абітурієнтів? І поїхав у Київ, і вступив до університету.

Як стати телеведучим?

- Залежить від багатьох чинників. Зокрема, звісно потрібні талант і працелюбство. При чому скажу, що працелюбство – на першому місці. А ще мають бути амбіції. Певною мірою егоізм. Ви маєте любити себе. Саме любов до себе будуть рухати у цій професії. Дивіться, на телебачення працюють сотні людей. Ведучими стають одиниці. До цього потрібно прагнути. Я хотів бути журналістом і став ним а тоді вже прийшли розуміння, що хочу спробувати себе у тележурналістиці. Куди хотіли потрапити і більшість моїх однокурсників. І все – таки мені вдалося потрапити в «обійму».

Чи віриш в те, що скоро ера телебачення відійде в минуле?

- Так і казали і про театр, і про радіо і багато ще про що. І тим не менш, все існує. Так як і з книгодруком. Говорили, що з винайденням електронних книг паперові відійдуть у минуле. Однак , це зовсім не так. Навпаки, у всьому світі друкована книга – це лакшері, це клас. Так і з телебаченням. Хоча ми маємо потужний сплеск того відеоблогерства. Розвиток новітніх технологій дає величезне поде можливостей – смартфон і айфон дозволяють знімати класну картинку, вийти у прямий ефір тощо. Однак, все ж таки, телебачення – це групова робота, це ознака якості. Тому я не вірю, що найближчими роками ми побачимо його занепад. Безперечно, телебачення житиме і відкриє нам ще багато новий зірок!

Читайте також: Полтавські діти передали малюнки та листівки з побажаннями поліцейським-захисникам