Знайти дім котикам та собакам - як в Україні та за кордоном допомагають тваринам

Безпритульні тварини - це вічний біль людей, які не можуть із заплющеними очима дивитися на страждання інших. У Слов’янську ця проблема була і залишається нагальною.

Говорячи чесно, така проблема є не лише у Слов’янську і, навіть, не лише в Україні. При цьому, у великих містах типу Львова чи Києва тварин без дому можна зустріти значно рідше, ніж у Слов’янську. А у деяких великих європейських містах таких тварин немає взагалі. Із чим це пов’язано?

Ми вирішили дізнатися, що роблять великі міста України з безхатними котами та собаками та як із цим справляються в інших країнах.

Одним із хороших прикладів боротьби за прилаштування безпритульних тварин в Україні є Львів. Там майже немає собак чи котів-безхатьків. 

Важливо, що питанням безпритульних тварин займається окреме Львівське комунальне підприємство “Лев”. Одна з основних функцій ЛКП "Лев" – це не просто стерилізація і відпуск на місце вилову. Це пошук домівки. Торік організація прилаштувала 71% собак. У 2019 році до нових хазяїв прилаштували 96% собак. У місті також розглядається можливість створення муніципального центру для тварин.

У кожному великому місті нашої країни є муніципальний центр, який виловлює безпритульних тварин, але кожен бореться з безпритульністю по-своєму. Харків, наприклад, проводить евтаназію. Так раніше діяв і Миколаїв. Рівне стерилізує, чіпляє кліпсу й відпускає на місце вилову. Загалом в Україні немає повного бачення, як це має бути. 

Якщо говорити про інші країни, то там турбота про безпритульних тварин відрізняється.

Ще з 70-х років минулого століття у США було розроблено програму, яка передбачає контроль чисельності котів та собак, а також відлов усіх тварин, що знаходяться на вулиці без господаря. І ця система працює, тому у цій країні рідко можна зустріти безпритульних тварин. За даними американського товариства “Проти жорстокого поводження з тваринами” (ASPCA), у Сполучених Штатах щороку близько 6,5 млн. котів та собак потрапляють до притулків. 

Половина з цих тварин знаходить нових господарів. У цьому випадку тварині, швидше за все, буде забезпечене сите життя з належним медичним обслуговуванням. Щасливчика, який знайде собі людей обов’язково стерилізують (це закон).

Іншу частину тваринок, що побули певний час у притулку і не зустріли свою долю у вигляді господарів, у більшості випадків,  піддають евтаназії. У даній  країні це вважають гуманним методом боротьби з безпритульними тваринами, хоча зоозахисники нашої країни не погодились би з цим. 

При цьому у деяких Європейських країнах бути вуличним котом не так вже і погано.

В Італії безпритульні тварини – рідкість. Але у цій країні законодавчо запроваджена кримінальна  відповідальність за жорстоке поводження з тваринами. Жорстокістю там вважається обрізання хвостів, вух собакам, використання електричних нашийників, також заборонено обрізати кігті котам, розлучати кошенят та цуценят з мамами до двохмісячного віку. 

А за вбивство кішки чи собаки є великі шанси  отримати  щтраф до 10 000 євро.

Притулки для тварин у Італії є тимчасовими готелями, звідки усіх тварин рано чи пізно забирають старі чи нові господарі. Евтаназія по відношенню до здорових тварин там заборонена. Популярною серед італійців є і допомога притулкам для чотирилапих.

У Великій Британії нараховується близько 9 млн. безпритульних котів та понад 66 тисяч безпритульних собак. Проте, у Лондоні – столиці цієї країни безпритульних тварин майже немає. Жителі цього міста вважають наявність вуличних тварин ознакою країн третього світу. Жителі Лондону, побачивши котів, або собак на вулиці, відразу  намагаються відправити їх у притулок. Працівники притулку зобов’язані шукати власника для цих тварин. Потенційні господарі мають довести спроможність домашнього утримання та заплатити притулку за тварину якусь не дуже велику суму грошей. Якщо господаря протягом 7 днів тварині не знаходять і її не забирають волонтери, тварину піддають евтаназії. 

У Німеччині права тварин та на гуманне ставлення до них захищені на державному рівні. Ці речі прописані у Конституції. Також там діє Закон про захист тварин. У Німеччині є професія «Захисник тварин» та галузь «Права тварин». А викидання домашньої тварини на вулицю може обернутися штрафом до 25 000 євро.

Притулки для безпритульних тварин – поширене явище у Німеччині, хоча державою  майже не фінансуються. Фінансування відбувається за рахунок пожертв. Притулки дозволено використовувати, як місце проходження шкільної та студентської практики. Частину роботи в притулках здійснюють солдати. Евтаназія здорових тварин у Німеччині повністю заборонена. 

У столиці Польщі відношення до безпритульних собак та котів відрізняється. Влада Варшави  поважає котів за дератизаційні здібності та не чіпає їх, але стерилізує.

А ось собак у Варшаві активно відловлюють та утримують в притулках.  Власники цих закладів  зацікавлені у збільшенні кількості тварин у притулках, оскільки отримують кошти за кожну тварину, що там утримується. Евтаназія здорових тварин в Польщі заборонена з 1997 року законом «Про охорону тварин».  Там  їх утримують довічно. 

До слова, у містах Німеччини, Бельгії, Нідерландів, Швейцарії безпритульних собак взагалі практично немає (такі висновки досліджень Всесвітнього товариство захисту тварин (WSPA) спільно з Міжнародним відділенням Королівського товариства (RSPCA International). У цих країнах  діє обов’язкова реєстрація домашніх собак, ведеться  активна просвітницька робота щодо умов їх утримання, у випадку втечі чотирилапих практикується відлов і утримання в притулках. Евтаназію здорових тварин, які не потрібні господарям, у цих країнах, крім Німеччини, дозволено, але, як правило, її не використовують. 

Можемо помітити, що проблема безпритульних тварин вирішується у кожній країні по-різному.

Як вважаєте, який з цих варіантів найбільше підходить для України?