“Маємо захистити воїна, який захищає нас” - як директорка чернівецького ліцею стала волонтеркою

Усі волонтери, які зараз вправно можуть дістати будь-що для захисників, колись із чогось починали. Усі вчилися, як робити збори, де діставати спорядження, як звітувати про результати тощо. Бурхливий розвиток українського волонтерського руху почався у 2014 році, коли росія вдерлася на схід нашої країни.

Директорка чернівецького ліцею №5 Галина Абрамʼюк ще з часів Революції Гідності поєднує освітянську діяльність і волонтерство. Спочатку вона їздила щовихідних на київський Майдан. 

Коли ж у 2014 році почалася війна на сході України, вона стала допомагати українському війську, яке тоді тільки відроджувалося.

До Дня Гідності та Свободи 21 листопада ми опублікували спогади Галини Абрамʼюк про Революцію, коли українці робили перші кроки у боротьбі за незалежність, яку де-юре здобули у 1991 році. У цьому матеріалі пропонуємо вашій увазі продовження історії про волонтерський шлях чернівецької освітянки.

Перемога на Майдані стала лише перемогою в одній з битв, але не у війні. Далі росія анексувала Крим й окупувала частину Донеччини і Луганщини. Відтоді директорка чернівецького ліцею №5 зрозуміла, що має допомагати тим, хто став українським військом і пішов воювати на схід. 

“Я ніколи не знала, що таке волонтерство. Точніше, я знала значення цього слова, але не розуміла, яким чином я можу його приміряти на себе. Але ще під час Майдану ми вже були ті люди, які возили допомогу, одягом допомагали чи їжею. Ми вже були в певній мірі тими волонтерами. Тобто людьми, які безкорисливо роблять щось для блага.

Коли ж вже почалася війна на Сході, я пам'ятаю, ми збиралися з дівчатами, з якими ще, як кажуть, на Майдані зналися. Ми зрозуміли, що нам треба консолідуватися для того, щоби допомогти хлопцям, які стали нашою армією, бо армії, як такої, не було. 22 червня ми вперше вийшли в прямий ефір і звернулися до громадськості, що створюємо волонтерську організацію “Буковина українському війську” і долучаємося до допомоги”

Звісно, спочатку всі, хто долучився до допомоги, багато чого не знали, вчилися вже в процесі і налагоджувати комунікацію з військовими підрозділами, вивчали потреби. А потреби були вже зараз і в усьому. 

“Коли побачили, що солдат йде, а в нього шльопки на ногах, які ми тільки акції не придумували”

Так, пані Галина разом з однодумцями організовували акції для того, аби пошити військову форму. Зокрема для того, щоб зібрати кошти, продавали солодощі та патріотичне мило, вʼязали теплі шкарпетки з ниток, які зібрали з розпущених речей. 

Велика кількість людей, зголошувались допомагати матеріально, продуктами, ковдрами.

“Я пам'ятаю, як ми формували перші аптечки. Вони були просто в звичайному пакеті. Ми з-за кордону через волонтерів, які мали там рідних, першими отримували цей целокс (прим. авт. кровоспинне). Були моменти, коли треба було робити все вже зараз на 10 напрямків”

Тоді чернівецьким волонтерам виділили приміщення і склад в будинку з левами.

“В тому складі ми як мурашки порпалися. Сортували, перебирали, формували, відправляли. Машина за машиною. А потім шили ще білу зимову форму і маскувальні костюми. Потім ще все на себе приміряли. І яке щастя, що тоді ми втримали Україну, цю державу. Разом, весь народ. Від малого до старого. А держава наша зараз - це Збройні Сили”

Директорка ліцею пригадує, що у 2014 році вперше відмовилися від квітів на 1 вересня. Замість цього кошти закумулювали, щоб на них придбали тепловізор. Загалом потрібно було 4,5 тис. доларів або 65 тис. грн. Це була величезна ціна, і всю суму вдалося зібрати не одразу. Тому продовж місяця проводили різні акції. 

“Але по суті ми тоді зрозуміли, що ми маємо рухатися в тому напрямку, щоби захистити воїна, який захищає нас”

Новина про початок повномасштабної війни була для пані Галини неочікуваною і на якісь кілька секунд ввела в стан заціпеніння. Адже не можна бути готовим до звістки, що Київ бомблять. Але жінка одразу зрозуміла, що зволікати не можна і треба продовжувати те, що вони робили і до 2022 року - допомагати. 

І волонтерський штаб організували прямо у школі. Бо там було легше комунікувати з батьками та колегами. Окрім допомоги війську, готувалися також приймати переселенців. У перші ж дні почала надходити допомога від української діаспори за кордоном. Автобуси приїжджали з Італії, з Греції, з Іспанії. У школі збирали спальники, каримати, ковдри, матраци, одяг, ліки. Передавали все, що можна, адже знову потрібно було всього багато і прямо зараз. 

Щодо захисників, то якщо у перші пару років війни на сході волонтери купляли форму та взуття, то з часом потреби змінювалися на тепловізори, кевларові шоломи та інше спеціалізоване спорядження. А після 24 лютого 2022 року до спеціалізованого спорядження додалася ще велика потреба у дронах та автівках. Але крім них, все ще також буває потрібна форма, завжди необхідне маскування, тактичні рукавиці, плитоноски, розгрузки та інше.

Таким чином упродовж 10 років пані Галина як волонтерка вчилася тому, чого не знала раніше. Наприклад, які бувають рівні захисту, що таке “Талани” (прим. авт. це тактичне взуття), чому потрібні саме кевларові шоломи, які бувають тактичні окуляри чи рукавиці тощо.

“І найголовніше, що ми вивчали географію Сходу України через призму захисту. А зараз ми вивчаємо Харківську, Запорізьку, Донецьку, Луганську, Дніпропетровську, Херсонську області. Там всі вони наші рідні. Бо тільки рідні можуть продемонструвати найвищий прояв любові - готовність віддати своє життя. А вони готові”

Фото - зі сторінки Галини Абрамʼюк у Facebook