Чи є наше місто на культурній мапі країни? У Кривому Розі розпочали важливу дискусію, - ФОТО, ВІДЕО

Чому ми їдемо з Кривого Рогу і чому залишаємось? Про це говорили як люди, які провели дитинство в нашому місті, поїхали з нього і сьогодні є важливими áкторами культурного розвитку країни, так і люди, які вперто залишаються в Кривому Розі, розвиваючи соціальні й культурні проєкти у рідному місті.

Як повідомляє сайт 0564.ua, цікава розмова відбулась минулої суботи у конференц-залі готелю "Аврора". 

На зустріч приїхали колишні криворіжці, котрі свого часу поїхали з міста задля реалізації власних освітніх, професійних та творчих планів:

Олена Гусейнова (Київ) — письменниця, радіоведуча та радіопродюсерка, головна редакторка редакції літературних програм та радіотеатру на Радіо Культура;

Олена Гончарук (Київ) — новообрана директорка Національного центру Олександра Довженка;

Іванна Скиба-Якубова (Харків), менеджерка культурних проєктів, співзасновниця агенції Bagels & Letters, журналістка (LB.ua, Korydor, Dwutygodnik тощо), волонтерка;

Сергій Гірік (Київ) — Координатор магістерської програми з юдаїки в НаУКМА, віце-президент Української асоціації юдаїки.

Прибули й ті, хто на сьогодні залишається у Кривому Розі і реалізує свої задуми і проєкти вдома. Серед них були:

Софія Скиба - головна редакторка онлайн медіа “Перший Криворізький|1KR.UA”; 

Євгенія Морозова-Попова (Кривий Ріг) — режисерка та керівниця театральної студії "Ті самі гойдалки";

Ірина Роік (Кривий Ріг) — культурна менеджерка, волонтерка проєкту "Історичне літо";

Олена Джуріна (Харків/Кривий Ріг) — мисткиня, резидентка творчого об'єднання Poroda.

На фото - спікери на початку дискусії

Під час розмови спікери ділилися власними історіями стосунків з Кривим Рогом, самореалізації та розвитку, говорили про те, що відбувається з містом і з його культурним розвитком, наскільки (не) видимим є наше місто на загальноукраїнській культурній мапі.

- Мені страшенно важить, що сьогодні у цій розмові зустрічаються люди, які попри все залишаються у цьому місті і щось роблять задля нього, та  люди, які свого часу з цього міста поїхали, відбулися в якомусь іншому просторі, іншому контексті. Але сьогодні ми всі відчуваємо якусь певну відповідальність перед цим містом,  нам цікаво і важливо поділитися набутою експертністю з цим містом -  містом, яке нас сформувало, від якого ми не можемо піти. І подивитися, що ми могли би спільного для цього зробити, - зазначила модераторка заходу Іванна Скиба - Якубова.

На фото - Іванна Скиба Якубова

За її словами, цього разу у Кривому Розі розпочато дуже довгу розмову, оскільки жодна дискусія ніколи не приводить до швидких дій.

- Це спроба відкалібрувати якісь спільні барометри, щось намацати, намацати проблемне поле. В тому числі - пошукати якісь ключики виходу, ключики трансформації. І мені страшенно важливо, щоб ця розмова продовжувалась - продовжувалась тут, продовжувалась в інших середовищах, залучались інші люди, в тому числі люди, які тут не живуть, або люди, які сюди вимушено переїхали під час повномасштабного вторгнення. Тому що цей ресурс нових містян страшенно важливий - наскільки вони є інтегрованими, наскільки вони додають ідеї, теми, руки зрештою, - наголосила Іванна.

Олена Гусейнова, яка прожила у Кривому Розі з трьох років до двадцяти, зауважила, що цей приїзд для неї важливий як спроба зрозуміти, в якому культурному контексті зараз є місто і криворізькі дієвці культури.

Розмову розпочали з історичних та політичних аспектів розвитку Кривого Рогу, котрі вплинули на стан розвитку культури.

Висловивши припущення, що відсутність у місті глибокої гуманітарної освіти, можливостей великого культурного поступу була закладена політикою Радянського Союзу  - "індустріальне місто, пролетаріат, не дай Бог, почнуть думати, а там і діяти",  Іванна Скиба - Якубова поцікавилась, наскільки ця теза має право на існування та чи є інші чинники, котрі вплинули на розвиток Кривого Рогу. Це питання модераторка адресувала Сергію Гіріку, який надав розлогу відповідь на запитання модераторки.

На фото - Сергій Гірік

Зокрема, він зазначив, що політика, яку сформулювала Іванна Скиба, дійсно впливала на стан справ у місті. Але цього було би замало. Суттєвий вплив на розвиток мала статусність міста - формальний критерій, за яким місто або підпорядковується безпосередньо республіканському центру (у радянські часи), або таке підпорядкування здійснюється через якусь додаткову "прокладку". Так, міста, адміністративний статус яких був більш ширшим, мали більше можливостей та ресурсів, тоді як провінційні міста не прямого підпорядкування центру були обмежені у можливостях. Індустріалізація, історична спадщина також впливали на розвиток. Сергій Гірік проаналізував етапи розвитку Кривого Рогу, починаючи від періоду розпаду Російської імперії. Врешті, за його словами, у Кривому Розі сформувати свій бренд університетського міста тривалий час було неможливо. Зараз, під час процесів децентралізації, така можливість з'явилась. Але питання в тому, наскільки це потрібно місту? 

Наступною для обговорення Іванна Скиба запропонувала тезу про (не) присутність Кривого Рогу на культурній мапі країни.

Про це говорила Олена Гусейнова. Вона порадила, як збільшити пристуність міста на загальнонаціональній культурній мапі:

- Один із способів провінції не бути провінцією - не робити локальні речі, а робити речі з локальною пропискою, але для всієї країни.

Прикладом такого підходу став досвід її батька - відомого криворіжця, українського письменника, журналіста, редактора літературного часопису "Кур'єр Кривбасу", члена Національної спілки письменників України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка  Григорія Гусейнова.

На фото - Олена Гусейнова

- З раннього підліткового віку я спостерігаю появу бренду, який доволі довго доволі добре себе почуває у літературному світі. Вже більше двадцяти років існує "Кур'єр Кривбасу", у якому друкуються всі українські ТОПи. Вочевидь, це великою мірою випадковість, великою мірою це - щедрість, це - рішення це робити..., - зауважила спікерка.

Часопис "Кур'єр Кривбасу" - проєкт Григорія Гусейнова, який, за словами його дочки, є прикладом того, як можна у Кривому Розі створити щось, що буде видиме у країні і буде працювати на  українську історію. 

- Це було на мапі країни. Наскільки місто було готове використати наявність цієї низової ініціативи, я не знаю. У мене враження, що ніяк не використало, - сказала Олена Гусейнова, зауваживши: "Кривий Ріг не дуже є на культурній мапі країни. Але чи ми готові роздивитися цю культурну мапу і зайти на неї? Чи ми стоїмо осторонь і намагаємось робити щось інше?".

Під час свого виступу вона навела приклади відомих криворіжців, котрі присутні на національній культурній мапі, водночас залишаючись невидимими, або недостатньо видимими, на своїй малій батьківщині. Серед імен прозвучало і ім'я учасниці дискусії - директорки Довженко - Центру Олени Гончарук.

- Я відчуваю себе в гостях. До Кривого Рогу я приїжджаю не так часто. І єдине, що приводить мене сюди, це моя родина - батьки, брат. Інших причин приїжджати сюди до сьогоднішнього дня у мене не було, - поділилась з аудиторією Олена Гончарук.

Вона зауважила, що формування культурної мапи - взаємний процес. Той, хто формувався у місті, але поїхав, є амбасадором міста, з якого він походить. Водночас місто має можливість використовувати потенціал своїх земляків.

Після завершення дискусії у коментарі нашій кореспондентці Олена Гончарук сказала, що залишилося ще багато речей, про які є що сказати. Тож, на її думку, цього разу у Кривому Розі було покладено початок розмови, яка потрібна усім  - і тим, хто говорив, і тим хто слухав.

Говорячи про наше місто, вона поміркувала на тему пошуку нових сенсів для Кривого Рогу, адже тема суто індустрійного міста застаріла. На її думку, "сенси - це те, що буде надихати, що буде людей тримати тут, що буде повертати назад додому".

На фото - Олена Гончарук

- Можливо варто поміркувати над кінематографічним образом Кривого Рогу. Я знаю, що сюди приїздять знімати фільми про бандитське минуле. Але чи це єдине обличчя Кривого Рогу, яке хотілося б бачити? - каже Олена, - Я думаю, що варто використовувати саме кінематографічний потенціал міста - як локації, у якій поєднані і степова зона, і унікальні архітектурні пам'ятки, індустріальні памятки. З цим варто працювати, це варто розивати.

Далі ділилися досвідом криворожанки, котрі реалізовуються вдома, втілюючи у Кривому Розі цікаві і корисні культурні і не тільки проєкти. Як з'ясувалося, усі вони - представники вже молодшого покоління, аніж попередні спікери. Отож час  був названий одним із чинників, котрий позитивно вплинув на ситуацію у місті, подарувавши більше можливостей його мешканцям. Ще один чинник - наявність спільноти, яка позбавляє відчуття самотності і мотивує.

На фото - учасники заходу

- Я з тих людей, яким пощастило у Кривому Розі. Насамперед тому, що я народилася у 1993 році. Це зовсім інші умови, обставини... У мене в дитинстві зявилися книги, які стали моїми товаришами. Але також я зростала у період, коли інтернет вже існував і існував досить потужно. Я дуже вдячна деяким викладачам 91-ї гімназії, які у певний час мене підтримали - дали зрозуміти, що я щось можу в цьому житті. Вони підтримували у різний спосіб - словами, заявками на конкурс. І, власне, я у 9 - 10 класі почала писати. Це певною мірою визначило моє подальше життя, моє коло спілкування. Я дуже вдячна Олі Гончар Хвостовій. Це найголовніша людина у моєму дорослішанні, яка мене у певний час підтримала - підтримала мою любов, мій попит до книжок... Наспавді Оля стала однією з тих, хто визначив моє подільше життя тут, у Кривому Розі. Тому що якби я не зустріла своє ком'юніті, я не почала б працювати журналісткою, - розповіла Ірина Роїк.

- До Кривого Рогу можна ставитися по різному - це не Київ, це не Харків, це не Львів. Ясно, що педагогічний университет у Кривому Розі не такий крутий, як Києво-Могилянка. Я це визнаю. Але в мене було те ком'юніті, яке дало мені основу того, щоб я робила щось у Кривому Розі і я не поїхала звідси, - додала Іра. Вона також пригадала про проєкти, котрі реалізовувала у рідному місті. Зокрема, організовувала творчі візити до Кривого Рогу українських письменників - Сергія Жадана, Юрія Андруховича, оксани Забужко... Зараз, займаючись іншими проєктами, долучилась до проєкту "Історичне літо".

На фото: говорить Ірина Роїк

Про важливість ком'юніті свідчить і досвід команди Культурно-громадського центру ШЕLTER+, про який під час зустрічі розповіла Євгенія Морозова Попова. Женя пригадала. як у 2002 році зовсім молоді люди зібралися і придумали назву  ШЕLTER. 

- Ми ходили на гуртки, ми мали спільноти, мали класних, підтримуючих батьків. Справа в тому, що ми розуміли, що комфортного для нас місця тут не має, тому нам варто його створити самим. І це було дуже амбітно і зухвало. Але ось вже більше двадцяти років існує Культурно-громадський центр ШЕLTER+, - зазначила спікерка.

На фото Першого Криворізького: говорить Євгенія Морозова Попова

Детальніше вона зупинилась на власних проєктах, котрі втілює "під парасолькою" центру. Женя працює з підлітками у театральній студії "Ті самі гойдалки". Як ми писали раніше, режисерка поставила виставу за оповідками Тоона Телегена з нон-фікшн ВПО «Термочуттєвість». На сцені грають діти, серед яких багато тих, хто переїхав до Кривого Рогу, рятуючись від війни. Гра у цій недитячій виставі допомагає багатьом юним акторам пережити вимушений переїзд із рідного дому, втрату друзів і свого побуту.  Прем’єра вистави відбулась на роковини повномасштабного вторгнення – 24 лютого 2023 року. «Термочуттєвість» - це тепла історія про стосунки, про емоції, яка створювалась ще до повномасштабного вторгнення.   У постановці був залучений підлітковий нон-фікшн - справжні історії реальних дівчат і хлопців, які були в театральній студії та котрим довелося пережити неймовірні речі.

У рамках інклюзивного мистецького проєкту "Краще разом" була поставлена вистава  "Полювання на Снарка" - за однойменною поемою Льюїса Керолла. Реалізація проєкту "Краще разом" дозволила надати людям з інвалідністю доступ до мистецтва, одночасно об'єднуючи суспільство, адже проект "Краще разом" спрямований на розвиток співробітництва та побудову зв'язків між людьми з інвалідністю та без. З цією неймовірною виставою команда творців гастролювала Україною, побувавши у Маріуполі, Львові та Києві.

На фото: говорить Олена Джуріна

Олена Джуріна поділилась власним досвідом виїзду з Кривого Рогу та поверненням додому після початку повномасштабного вторгнення. Олена жила та навчалась у Харкові. Вже там долучалась до творчих культурних проєктів. Однак і повернення до рідного міста переконало її у тому, що реалізовувати цікаві речі можна і тут. Головне - мати однодумців, яких вона знайшла у колективі творчого об'єднання Poroda. 

- Під час свого харківського періоду, я завжди знала, що коли я десь там у Харковах, Європах пороблю кар'єри, то на мене завжди чекає мій сімейний будинок. Звісно, я гадала, що повернення станеться на 20- 30 років пізніше, ну сталося раніше - працюємо з тим, що є, - розповіла Олена.

Тепер її щоразу можна побачити там, де реалізуються творчі проєкти Породи. Днями спільнота зареєструвалась як громадська організація і Олена тішиться новим можливостям, які дозволять реалізувати купу ідей та планів.

Вже пісдя завершення її організаторка Софія Скиба підсумувала промовлене, почуте і відчуте під час заходу:

На фото - Софія Скиба

- Сьогоднішня зустріч в рамках проєкту "Історичне літо" стала надзвичайно цінною для мене як для криворожанки. У нас не було ідеї розмежування на дві сторони - ті, хто поїхав з Кривого Рогу, і ті, хто залишився тут. Але насправді вочевидь так мало статися. Ця "блискавка" відбулася. І можливо десь у когось є образа на тих, хто поїхав з Кривого Рогу, і є нерозуміння тих, хто тут лишився. Тому сьогодні зародилась можливість продовжити діалог. Ми намітили кілька векторів про те, що ми, як медіа, як архіватори міської пам'яті, не допрацьовуємо; що не допрацьовують громадські організації; що нам, зрештою, робити з тою владою, з якою ми не готові сьогодні сідати за один стіл. А в здоровому суспільстві це мало би відбутися: коли є медіа, є громадськість, є влада, ми мали би спільно викристалізовувати - хто ми є, де ми у цьому світі, хто такий криворіжець, хто така криворожанка і чим ми відрізняємось, чи не відрязнаємось від мешканок і мешканців Херсонщини, Запоріжжя, яких сьогодні у Кривому Розі понад 60 тисяч лише за офіційною статистикою.

Тому для мене сьогоднішня зустріч - це можливість звірити вектори для тих, хто став голосом Кривого Рогу, або не став ним, виїхавши звідси, і для тих, хто тримає тут "лінію оброни" за наше минуле. І фактично, говорячи про минуле, ми, все - таки, говоримо про майбутнє - де ми опинимося завтра.

Ірина Божко - лідерка творчого об'єднання Poroda у коментарі нашій кореспондентці сказала, що завдяки дискусії відкрила для себе багато цікавого.

- Більшість цих фактів стосується якоїсь історичної тяглості. Наприклад, дуже вразив факт про літературний журнал, який існував у Кривому Розі, який існував на Донеччині. Звернула увагу, що після згортання українізації на Донеччині він почав друкуватись російською, а у Кривому Розі він просто закрився. І це дуже показова історія про ідентичність, про те, що Кривий Ріг завжди був українським, як би це не намагалися змінити.

І було також дуже боляче і водночас важливо почути про досвід людей, які трохи старші за моє покоління і які застали Кривий  Ріг 80-х - 90-х, у якому дійсно було дуже страшно, моторошно і важко. Багато людей все ще це відчувають.

На фото - Ірина Божко

Водночас ми бачимо, як за останні 10 - 20 років це змінюється... Зараз школярі можуть організовувати культурні заходи. Це якраз ті  низові ініціативи, з яких все починається. І за великим рахунком, зараз перешкод набагато менше. Тож все, що потрібно для змін - це бажання, прагнення цих змін і почуття відповідальності за них і за результат.

Додамо, що під час дискусії йшлося і про роль медіа у висвітленні тих процесів, котрі відбуваються у місті, про співпрацю між агентами змін та медійниками: як зробити її більш ефективною, як зацікавити читачів, як медії можуть зробити більш видимими для країни локальні культурні успіхи і досягнення.

Під час спілкування з учасниками дискусії ми поцікавились і причинами, котрі змусили їх свого часу поїхати з Кривого Рогу. І ось що почули:

Іванна Скиба Якубова:

На той момент, коли я закінчувал школу, а це був 2000 рік, Кривий Ріг, на жаль, не давав можливостей до якісної гуманітарної освіти, або для реалізації у якійсь культурній царині. І для того, щоби відбутися як філологу, або фахівцю з культурології чи мистецтва, треба було поїхати і шукати цієї освіти і цих можливостей деінде. Тут завжди можна було здобути якісну технічну освіту, відбутися як технічний фахівець, але не як фахівець чи фахівчиня у гуманітарній сфері.

Насправдя я думаю, що й самого культурного простору тут було недостатньо. В країні відбувалися вже страшенно цікаві мистецькі процеси, культурні процеси. А тут їх не було. Очевидно ті з нас, кому був цікавий саме цей вимір, змушені були шукати можливості і способи реалізації деінде.

До певної міри  мені здається, що це почало потрошечку змінюватись, але з акцентом на "потрошечку", тому що здається, що ця ситуація є й досі. І якщо говорити про гуманітаристику, про культурну царину, то все - таки місто вимагає ще якогось поступу, якогось пороху, розвитку. І власне сьогоднішня наша розмова - це, у тому числі, спроба поговорити про цей культурний контекст - як ми можемо його розвинути, поглибити, налагодити якісь взаємозв'язки з національним культурним простором, зрозуміти, чим ми, як місто, є цікавим для національного дискурсу і  як ми можемо спільно розвивати ті теми, які є сьогодні на столі, які підсвітила велика війна, з якими нам всім давати собі раду.

Олена Гусейнова:

- Я хотіла бути щасливою, хотіла бути сама собою. І простір Кривого Рогу, у якому я прожила з трьох років до двадцяти, - простір, який не дозволяв ні реалізовуватись, ні бути щасливою, ні бути собою.

Олена Гончарук:

- Люди, які зараз залишились тут, трохи молодші за мене. Тому що я їхала у 1993 році, після заікнчення школи. Це був період великої стагнації та занепаду - початок 90-х. Я для себе з подивом відкрила, що момент здобуття незалежності Україною у 1991 році пройшов повз мене. Я навчалась тоді у 9 класі, він дійсно пройшов повз мене. Тож свою українську ідентичність я шукала і змогла знайти через Києво-Могилянську академію, тут би я такої можливості не мала.

Я думаю, що коли мої партнерки по цій розмові вступили у вік пошуку себе, вже було більше можливостей і вже була більше визначена українська ідентичність, якщо вони її шукали.

Я бачу в них більше завзяття, бо розумію, наскільки важко було моїм батькам мене підіймати і виховувати. Лише здатність мріяти виштовхнула мене за межі міста щось шукати.

Загалом, це природній рух, коли люди десь шукають себе і те середовище, де вони можуть краще реалізуватись. Чи вони спроможні потім оцінити те місто, де вони виросли, і яке їх все-таки чимось наповнило, це мабуть одна з відмінностей між ними.

Ці люди (учасники дискусії - ред.) добре розмуіють, що їм дало це місто і чому вони тут зараз. Так само, як я добре розумію, чому я зараз там.

Сергій Гірік:

- Я їхав професійно реалізовуватись, оскільки я бачив своє майбутнє у академічній сфері, а тут можливості реалізовуватись професійно дуже обмежені. Я не бачив себе викладачем, я бачив себе суто академічним дослідником науково-дослідного інституту гуманітарного профілю, історичного, а такі є лише у Києві та Львові. З того часу в цьому ключі ситуація не змінилася.

Взагалі це не погано, що люди їдуть з міста. Завжди і всюди люди виїжджають з міст, інші приїжджають у міста. Це природній процес міграції всередині країни, між країнами. Його не потрібно намагатися штучно зупиняти. Потрібно місто робити більш привабливим.

Дискусія відбулася у межах проєкту «Історичне літо», організованого онлайн медіа «Перший Криворізький» (1KR.UA). «Історичне літо» є частиною проєкту «Зміцнення громадської довіри в Україні» — UCBI, який підтримує Агентство США з міжнародного розвитку (USAID).