"По вас не видно, що ви втратили маму": таку фразу відповіли жительці міста в одній з держустанов Тернополя

До редакції сайту 0352.ua звернулася читачка та повідомила наступне: 

Її маму евакуювали з області, де ведуться активні бойові дії за кордон. Зв'язок був з її мамою не постійний, оскільки вона загубила свій мобільний телефон. Все ж таки спілкуватися вдавалося, але не часто. Згодом родині повідоми, що їх родичка померла за кордоном, де й похована.

"По вас не видно, що ви втратили маму". Сьогодні таку фразу сказала мені одна держпрацівниця у держустанові Тернополя", - повідомила згорьована читачка. 

Перед родиною постали юридичні питання, потрібно отримати свідоцтво про смерть. Таким чином читачка звернулася до Міністерства закордонних справ, яке їй порекомендувало звернутися до Обласного управління РАЦС у Тернополі, аби вони зробили запит відповідно до Угоди у цивільних справах про правову допомогу між країнами.

"Ми обійшли 6 кабінетів, майже 20 осіб, і всім потрібно було пояснювати по 3-4 рази в чому справа, і до них реально не доходить чого МЗС направило до них. Ну може того,що  Міністерству видніше?! Аби ви бачили їх обличчя, коли вони дізналися, що ми самі звернулися в МЗС: "типу так можно було?". В заключення цього апофігею працівниця держорганів відповіла, що по мені не видно, що моя мама померла!"

Жителька Тернополя додає, є відповідні державні реєстри, до яких доступ фізичним особам закритий. Наразі для неї найголовніше питання чи відповідає інформації про смерть їх мами дійсності. Волонтерів, які її вивозили за кордон знайти не можливо.

"Я вам скажу більше я навіть не можу знайти тих волонтерів, які вивозили мене з дітьми до Тернополя, навіть якби цього сильно захотіла", - додає жінка. 

Читачка також додала, що мораль така люди живуть в інформаційному вакуумі, не розуміють реальність, як коли немає зв'язку з рідними тижнями, або місяцями. Чого б це поліції займатися евакуцією, але вона цим займається! Як це вмістити своє життя в одну валізу і їхати не знаєш де? І як це їхати потягом майже три доби і як це перечикати обстріли? Ніхто з переселенців не просить нас зрозуміти, або жаліти... 

"Я живу за принципом мені ніхто нічого не винен,ями теж нікому нічого не винні. Ми просто хочемо, аби кожен виконував свою роботу", - додала жінка.