Памяті загиблого Героя Олександра Сербінова: Змалечку реалізовував своє прагнення висоти та польоту думки у численних моделях

Загинув Саша, славний воїн,

Залишив пам’ять і любов.

Не забувайте та згадайте,

Бо лише так живуть вони,

У Душах наших, в кожній миті,

Тепер навіки… Янголи.

А. Герасименко (Сербінова)

У душах наших, в кожній миті, тепер навіки… Янголи…

Олександр СЕРБІНОВ

Надворі благословенна осіння пора, а в наших душах тривога за рідну землю, що потерпає від кривавого агресора, на устах – молитва за кожного Воїна, що прикривав і прикриває нас ціною власного життя від підступного ворога – рашиста.

І в такий непростий час – із тривогами, втратами, із болем за понівечені міста і села, зруйновані домівки та сплутані долі – слід бути як ніколи міцними й згуртованими , впевненими у нашій ПЕРЕМОЗІ, як і в тому, що ми робимо все для того, аби допомогти нашим воякам, а ще тим, хто втратив найрідніших... Ми, звісно, віддаємо шану й дяку славному ВОЇНСТВУ, тим, хто повернувся додому на щитах і навіки залишився у жовто-блакитному полиску прапорів на алеях Героїв . Ми називаємо на їх честь вулиці й провулки, розповідаємо про них на різних інформаційних майданчиках. Але чи знаємо ми про них достатньо? Переконана, – ні.

За кожним із наших славних воїнів – ціле життя, набір певних життєвих сенсів й активних дій, розмаїтий світ захоплень і родинних зв’язків, тобто, за словами нашого філософа Г. Сковороди, – неповторний мікрокосм. У масштабах планети – щось незначне, але для певної спільноти – цілий світ. Мікрокосм людини, який так трагічно обірвався. Несподівано для неї самої. Несподівано для рідних. І надзвичайна пустка, яка ніколи вже не буде заповнена, адже кожен із нас на цій планеті – унікальний. Це одне із ключових переконань Олександра Сербінова, нашого Героя, випускника Коростенського ліцею №12, який загинув у перші місяці повномасштабного вторгнення. Відомий спортсмен й унікальний фотограф, харизматичний й талановитий у багатьох починаннях, що прагнув до всеохоплюючої гармонії з усім, що його оточувало, – таким запам’ятали Сашу його близькі. Таким він, дійсно, був. І тому легко жив. Мав велику кількість друзів та знайомих, а ще більше – захоплень…

Змалечку Саша реалізовував своє прагнення висоти та польоту думки у численних моделях, займаючись в авіамодельному гуртку, з такою любов’ю та завзяттям їх виготовляв, що не тільки дивував ровесників та педагогів, а й міг презентувати Україну на міжнародних змаганнях, зокрема у Польщі посів 2 місце. Ще з садочка мріяв стати оборонцем рідної землі, тому старанно тренувався, наполягав на тому, що носитиме військову дитячу форму, ходитиме сам до дитячого садка, без дорослих, а батьки навіть придбали дитячі кирзові чобітки для повноти образу. І

Саша з гордістю демонстрував свою готовність бути захисником слабших. Підрісши, звитягу та завзяття показував у спорті. Наполегливо тренувався, серйозно ставився до кожного спортивного здобутку. У своїх щоденниках старанно нотував свої маленькі й великі досягнення, графіки тренувань, систему навантажень.

Став спринтером з бігу на 400 і 800 метрів, успішно брав участь у багатьох забігах, мав більше ста нагород за 1 та 2 місця, як кандидат у майстри спорту, багаторазовий переможець та призер чемпіонатів країни, супроводжував на Параолімпійських іграх незрячого бігуна Валерія Гаврилюка у забігу на 100 метрів. Надзвичайна відповідальність, цілеспрямованість, робота над собою та доброта душі – все це дало змогу максимально допомогти учасникові змагань, багато зробити для людини, яка ніколи не бачила сонячного світла. Саша доводив до кінця все, за що брався. Любов до спорту не обмежилася легкою атлетикою: майже кожної зими Саша з друзями вирушав до Драгобрату, гірськолижного курорту в Карпатах, щоб піднятися на лижах на гірські вершини, вправлявся у техніці катання на роликових ковзанах. Живучи в Києві, серйозно займався боксом, захоплювався яхтингом, розкриваючи для себе все нові й нові горизонти.

А скільки задоволення приносило захоплення парасейлінгом, коли ти ширяєш в повітрі завдяки спеціальному парашуту і відчуваєш красу життя по-особливому! І за всім цим надзвичайні старання, завзятість, сила духу, та найголовніше – переконання, що людина є частиною Всесвіту, вона її гармонійна частинка. Звідси і серйозне захоплення фотографією. Закінчивши курси відомого українського фотографа Романа Гінзбурга, Олександр став створювати надзвичайні світлини. Обираючи несподівані ракурси, він показував світ таким, як сам відчував, – неповторним і прекрасним.

Його кадри – це спосіб зупинити час і змусити замислитись над тим, який красивий світ довкола нас. Чи то цикл світлин «Туманності Бородянки», чи то фотосесії на замовлення, чи рекламні проспекти відомих журналів і фірм – до всього підходив із надзвичайною відповідальністю, залишаючи майстерні фото, які до цього часу мають попит на всесвітніх фотобанкінгах й успішно продаються. Надходять до цього часу навіть запрошення на виставки та конкурси, адже сестра Алла досі не наважується закрити акаунт брата, бо ж у кожній світлині братова невгамовна душа – душа Майстра…

Та у лютому 2022 року гармонійний світ похитнувся… Саша з перших днів у ТрО Коростеня, разом із земляками зводив укріплення на околиці міста зі сторони селища Грозине, адже й тут володів неабиякими уміннями: мав чималий досвід у зведенні каркасних будинків, сам виготовляв меблі. Згодом разом із побратимами був відібраний 95-ою десантно-штурмовою бригадою для поповнення лав оборонців із зброєю в руках. Дуже пишався з того: здійснилася дитяча мрія про десант! Двотижневі навчання в Житомирі, відправка на бойові позиції. Спокійно сприймав реальність, заспокоював маму Олену Василівну, сестру Аллу та дружину Таню, пояснював своє рішення просто й дохідливо: «Молодші йдуть добровольцями, як я можу бути осторонь?»

Бої під м. Ізюм. Постійні обстріли. Зумів привітати рідних 25 квітня із Великодніми святами, адже частіше телефонного зв’язку не було. А 29 квітня 2022 року постріл із рашистського танка обірвав життя Олександра. На 45-ому році життя… Людини, яка прийшла в цей світ лише для добра і гармонії, яка прикладала неймовірних зусиль, щоб зробити життя для оточуючих його людей кращим, барвистішим, зрозумілішим.. Як же так?! …Риторичне питання. Адже наші вороги, принісши смерть та наругу на нашу землю, не ставлять таких питань. Самі тисячами гинуть, зазомбовані кремлівською пропагандою, і з собою забирають тисячі прекрасних і самодостатніх наших чоловіків, яких обов’язок перед своєю землею та рідними змусив стати ВОЇНАМИ СВІТЛА.

Схилімо голову у скорботі в пам’ять про Олександра Сербінова, нашого земляка, подякуймо рідним – мамі, дружині, сестрі, племіннику, що був для Саші сином, прийдімо на Коростенську алею Героїв, де наші мужні захисники мають останній спочинок, а найголовніше – не забуваймо, якою ціною дістаються Україні відносно мирні дні у цей буремний час!

Тетяна Гурська, КМЛ №12

КоростеньМЕДІА