Чернігівський режисер отримав премію на Всесвітньому фестивалі театрів ляльок
Раз на два роки у французькому місті Шарлевіль-Мезьєр проходить Всесвітній фестиваль театрів ляльок. Невелике містечко з населенням у 50 000 осіб перетворюється на суцільний театр, де лялькарі з усіх куточків світу розігрують вистави, в тому числі, й на вулицях міста.
Цьогоріч на фестиваль запросили Віталія Гольцова, головного режисера Чернігівського обласного театру ляльок імені О. Довженка, щоб вручити премію організації AVIAMA за розвиток лялькарського мистецтва. Пан Віталій розказав нам подробиці своєї подорожі, поділився враженнями та розповів про перспективи театру ляльок у Чернігові.
- Пане Віталіє, розкажіть, будь ласка, детальніше про фестиваль. Хто його організатори, в чому мета фестивалю та як він проходить?
- У місті Шарлевіль-Мезьєр знаходиться штаб-квартира організації AVIAMA. Це об'єднання світових міст і регіонів навколо мистецтва театру ляльок. Мене запросили у якості гостя, щоб вручити премію у підтримку мистецтва театру ляльок в Чернігівській області. Велику роль у моєму запрошенні зіграли координаторка AVIAMA Люсіль Бодсон та режисер-лялькар Клеман Перетятко. Я отримав нагороду, а також мав можливість переглядати вистави, представлені на фестивалі.
Щодо самого фестивалю, просто уявіть собі місто завбільшки з Ніжин, насичене ляльками та лялькарями. Є вуличні лялькарі, що показують своє мистецтво просто неба, є величезні ляльки вище людського зросту, якими керують одразу декілька лялькарів, або які кріпляться до автомобілів і рухаються. Це все дуже ефектно. Вистави театрів, запрошених на фестиваль, розкидані по всьому місту. Нема такого, щоб усі грали по черзі на одному майданчику. Містом розвішані афіші фестивалю й цифри. Наприклад, 5: це значить п'ятий майданчик, що розташований на такій-то вулиці, і там буде показана така-то вистава. Якщо перша вистава сьогодні о 10:00 була показана на одній локації, то наступна о 16:00 буде гратися вже в іншому місці, а третя о 21:00 — ще деінде. Тобто все місто — це такий собі суцільний майданчик для вистав.
- Що справило на вас найбільше враження під час фестивалю?
- Дуже вразив склад публіки. По-перше, там було багато вистав для дорослих. По-друге, на виставах десь 40 відсотків глядачів — люди елегантного віку, 60+ а то й 70+. Там нема цього стереотипу, який вкорінено у нас, що театр ляльок — це щось виключно для дітей. Ми в цьому плані, на жаль, дуже відстали.
- Можливо, запам'яталася якась конкретна постановка?
- Я дивився канадо-корейську виставу “Машини”, там була обмежена кількість глядачів, всього 30. Всі ми сиділи за довгим столом, над яким знаходилось наддашшя на колонах. На столі, який по суті був місцем дії, знаходились різні люки, дверцята. Виставу вів один актор, який відкривав ці люки та дверцята, в яких знаходились ляльки. Вони не були людиноподібними, скоріше це такі механічні створіння, збудовані на схемах і діодах, яким задається програма. І коли ці ляльки виймаються й вмикаються, вони починають рухатись, а актор це коментує. Цю виставу дивилися як діти, так і глядачі 60+ і всім було однаково цікаво. По залу були розставлені скляні акваріуми, в яких також знаходились механчіні ляльки. І кожен глядач міг їх рухати, натискаючи кнопки.
- Напевно, це дуже вартісний проект.
Звісно. Але всі міста та регіони, доєднані до AVIAMA, можуть подавати свої проекти на отримання фінансування. І всі ці ляльки як раз було створено за фінансової допомоги організації. За такої підтримки можна реалізовувати дуже амбітні й масштабні проекти, тож я вважаю, що Чернігівській області необхідно теж вступати до AVIAMA.
- А що для цього потрібно?
Просто захотіти та написати заяву. Організація робить нам пільги, вони не беруть з України членських внесків, поки йде війна. І я планую піти до Обласної ради з цією пропозицією. У AVIAMA нема індивідуального членства, членом стане не лише наш театр ляльок, а вся область. Це дасть багато плюсів місту. Хоча про Чернігів в Шарлевіль-Мезьєр вже знають. Коли мені вручали премію, то попросили сказати слово. Вийшла довга промова хвилин на 15. Я подарував пані Клодін Лєду, керівниці організації, ляльку-мотанку та великий фотоальбом Чернігівщини, який надала мені Ніна Лемеш. А промову присвятив війні в Україні, щоб люди дізналися, що це таке. Дізналися, що таке облога Чернігова тривалістю 39 днів і жертви, що були серед мирного населення. Що таке зруйновані школи та лікарні. Що через пошкодження онкоценру моїй дружині не змогли своєчасно надати допомогу, й вона зрештою померла. Що мій сусід з ТРО загинув на стадіоні від бомби, скинутої росіянами. Що чернігівці рили у дворах окопи та вели бої на околицях міста. Я назвав путіна Гітлером 21 сторіччя. А закінчив тим, що українці зараз виборюють ті людські цінності й ідеї, що закладені в девізі Французької Республіки: Свободу, Рівність, Братерство. І я робив жест “Перемога”, і коли потім люди впізнавали мене на вулиці, то віталися тим же жестом.
- На початку розмови Ви сказали, що на фестивалі було багато вистав для дорослої публіки. Чому в Чернігові та Україні загалом театр ляльок залишається театром для дітей?
- Коріння цього тягнеться в радянщину. В СРСР колись почали вважати, що Сергій Образцов є богом мистецтва театру ляльок. А він весь час агітував і декларував, що театр ляльок взагалі для дітей. Навіть є така байка, що колись більшовики поділили мистецтво на три категорії. Опера та балет — для партійної еліти, драматичний театр — для робітників та селян, а ляльковий театр — для дітей. Хоча у світі театр ляльок завжди був театром для всіх, він не має обмежень.
- Тобто лялька — це просто засіб вираження...
- Так, і для того, щоб ця лялька повернулася до дорослих, щоб вони знову почали дивитися дорослі вистави театру ляльок, потрібна напружена робота за принипом, за яким вирощують англійський газон. Сіється трава, щороку підстригається належним чином. Проходить 100 років, 200 років - і газон стає ідеальним. Для того, щоб театр ляльок у Чернігові став таким, яким має бути, потрібно мати можливості хоча б раз на рік ставити нову виставу для дорослих, а також вести “роз'яснювальні роботи”.
- А що нині з виставою для дорослих “Гамлет-машина”, яка сім років тому створила ажіотаж всеукраїнського масштабу? Яка подальша доля цієї вистави? Бо це потужний, класний продукт, який точно “зайде” європейському глядачу.
- Вистави, як і театри взагалі, нагадують людей. Людина народжується, далі садочок, школа, університет, робота, подружнє життя, діти, онуки, заслужений відпочинок... Так само вистави й театри: вони ростуть, піднімаються до свого піку, виходять на пенсію та йдуть за небокрай. Або ж переформатовуються. З “Гамлет-машиною” ми свого часу об'їздили багато міст України та планували вивезти її за кордон. Але потім це заглохло з багатьох причин. І суб'єктивних, як-от вибув актор і треба вводити нового, і з технічних, бо ми давно вже цю виставу не грали. Але, не дуже вдаючись в подробиці, скажу, що зараз вимальовуються перспективи вивезти цю виставу за кордон. Це залежить не лише від нас, а й від багатьох чинників, в тому числі адміністративних: війна, дозволи на виїзд, кошти, транспорт і т. д. Але ми будемо готуватися.
- Чи не заважко починати це фактично заново?
- Знаєте, час минає, я вже давно не юний і іноді думаю: навіщо взагалі я витратив своє життя на театр ляльок? Та ще й в Чернігові, де його історія не дуже стрімко розвивалась. У 1921 році відкрили, а у 1922 закрили, потім він знову виник у 1976 році, переформатувався в Театр для дітей і молоді, далі знову в ляльковий... У фінасовому плані я точно нічого з того не виграв. Але отакі поїздки, як ця, знімають полуду з очей, і все матеріальне та земне стає ніби несуттєвим, а ти знову перетворюєшся на поєта, який горить прекрасними ідеями.
Фотоматеріали надані Віталієм Гольцовим з приватного архіву