Ганна Шевчик: “Материнське молоко під час війни — це порятунок для дитини! І від стресу воно нікуди не зникає!”
Маріупольська лікарка-неонатологиня Ганна Шевчик, яка на початку великої війни дізналася про свою другу вагітність, кілька тижнів була єдиним медичним працівником у великому сховищі в центрі міста. Їй довелося рятувати дітей та дорослих під обстрілами без необхідних ліків та обладнання. Про свій блог з відповідального батьківства, який вона розпочала вже в евакуації, історії підтримки в оточеному Маріуполі й надію на щасливе майбутнє своїх синів Ганна розповіла в ексклюзивному інтерв’ю для сайту 0629.
Скажіть, коли з'явилась ідея звернутися до молодих батьків, чому це ви робите? Чому це актуально зараз?
- Ця ідея з'явилась давно. Я вела Школу молодих батьків при Лівобережному пологовому будинку, де працювала лікарем-неонатологом. Я розробила там власну програму, читала лекції, робила презентації. І бачила такий великий попит на це! Багато молодих мам, а потім вже і татусі приєдналися, приходили, дивилися. Раз на тиждень між чергуваннями, я проводила заняття. І Школа, яку я вела на волонтерській засаді, була дуже популярна.
Також я пройшла в курси з консультацій по грудному вигодовуванню. Розповідати про це та правильний догляд за дитиною було важливо: коли у молодої родини народжується маля, їм важко зрозуміти, як не схибити, не помилитися. У нас традиційно багато уваги сконцентровано на вагітності. А коли дитя народжується, мало хто розуміє, що робити з цією маленькою прекрасною людинкою, яка кричить...
Тому, коли в мене народився другий син, я вирішила системно допомагати родинам, розповідаючи про це на своїх сторінках у Фейсбук, Інстаграм та Тік-ток. Ютуб поки, думаю, не для мене - там треба годину-дві розмовляти, розкриватися, а мала дитина все ж забирає трохи часу. А ще техніка потрібна, добра камера... Але подивимось, може бути якісь вебінари, якщо будуть просити...
Ви зараз у декретній відпустці?
- Так, коли я приїхала до Трускавця, одразу влаштувалася до Бориславського пологового будинку. Але офіційно я продовжую працювати у Маріупольському пологовому. Мені дуже приємно, що мене досі знаходять мами, які народжували у мої зміни чи були у тому нашому сховищі, діляться новинами, питають поради. Приємно, що тут і зараз я можу бути корисною.
Мій чоловік мене підтримав у бажанні створити такий блог - мовляв, давай, роби, нема чого просто у декреті сидіти! Тим більш, я давно про це замислювалася, просто не могла наважитися вийти на широку авдиторію. Але навіть у сховищі я бачила, як молоді батьки пасують перед елементарними питаннями, не розуміють важливі моменти, зокрема про нюанси вигодовування дітей, особливо, в умовах війни. У сховищі було багато дітей, які годувалися сумішами... А у нас не було води — не те щоб спеціальної дитячої, просто чистої води — то був сніг, який топили, вода якась з калюж, з батарей центрального опалення, якихось джерел. І ми мали багато інфекцій, на жаль. Які розпочалися саме з тих малюків, яких не годували грудьми.
На війні це стає ще більш актуальним?
- Грудне молоко - це, по-перше, здоров’я та імунітет дитини. Бо він закладається в перші дні життя, а перші шість місяців життя дитина перебуває на імунізації мами. Це як така постійна вакцинація, постійне щеплення. Коли дитина смокче груди, антитіла попадають до організму дитини через грудне молоко і всмоктуються безпосередньо через ротову порожнину малюка. Через суміш це зробити нереально. Тому дуже важливо годувати грудним молоком, хоча до 6 місяців. Це дивовижна біохімія: мама нюхає, цілує дитину, мікроби, які поряд з дитиною, попадають в організм матері, який виробляє антитіла. А вони передаються разом з грудним молоком дитині.
А по-друге, це стерильність. Пляшки треба мити, кип’ятити, стерилізувати 3-5 хвилин.
Але цього не завжди можна зробити в умовах війни. Тепер ми знаємо, що можуть бути ситуації, коли для цієї, здавалося б, буденною процедури людині треба було вийти з укриття до вогнища, а це теж небезпечно. Хто це має зробити, якщо мама з дитиною сама? Плюс, знайти воду, на якій цю суміш зробити. Саме суміш не є стерильною субстанцією, її не роблять в таких умовах, як, наприклад, ліки. А ще багато людей не знають, що її не можна вживати навіть через пів години після приготування! В умовах війни суміш залишають, бо дитинка не доїла, і потім дають, щоб зекономити.
Втретє, це дефіцит. Я стикнулася з тим, що в перші дні війни мені дзвонили багато мам і питали, що дати малюку, коли в магазинах немає суміші. Я радила розведене коров'яче молоко. Це жах, це погано, бо не можна це дитині давати, але я радила це робити — тільки пастеризоване, не парне... А що робить? Нічого не було.
А чи відновити грудне вигодовування, наприклад, через місяць після того, як кинули? Якщо такі умови, що дитина голодує...
- Так, про це я теж казала, радила це. Є засоби для релактації. Це не якась казкова пігулка, яка запускає грудне молоко. Воно виробляється від процесу смоктання. Наш мозок регулює два гормони – пролактин та окситоцин. Коли дитина смокче груди, гормони виділяються. Протоки розширяються і молочко біжить до дитинки.
І навіть закордоном, де є практика всиновлення дуже маленьких дітей, часто виходить стимулювати молоко навіть у матерів, які не народжували. Жінка може прикладати дитину до грудей за допомогою спеціальних систем - маленький катетер з сумішшю закріпляється до сосків матері й дитина смокче, а згодом у жінки може піти й своє молоко. Тому відновити грудне вигодовування у матері, яка народила дитину, теж не складно.
Скажіть, а кажуть, якщо стрес, молоко обов'язково пропадає. Що ви бачили в сховищі?
- Молоко на війні не зникає. Ми так влаштовані, що воно нікуди не може зникнути. Воно може повільніше бігти, якщо мама стресує. Бо гормон адреналін не дуже дружить з окситоцином - у гострому стресі він буде уповільнювати виділення молока. Але коли вдалося хоч трохи заспокоїтися, отримати підтримку від тих, хто оточує, воно знов спокійно піде до малюка. Природа зробила так, що окситоцин – це гормон щастя та прив'язаності до дитини. Коли мама її бачить, нюхає, чує, він запускається автоматично. Повторюю - материнське молоко під час війни — це порятунок для дитини! І від стресу воно нікуди не зникає!
Я бачила різні приклади у сховищі. Нещодавно мені телефонувала Юля, вона зараз в Німеччині, каже: у нас проблеми, ми не знаємо, як нам відлучити від грудей. Бо саме грудне вигодовування допомогло їм пережити ті тижні в пеклі. Будь-який стрес — Юля дитину прикладала до грудей. Я порадила не поспішати відлучати — Всесвітня організація з охорони здоров’я рекомендує продовжувати годування до трьох років, а далі — на розсуд мами.
Була й інша історія. Тримісячний Єгорка годувався сумішшю. Я не вдавалася у причини того, чому вони не годували грудьми, не той був момент. Але він перший, хто почав у нас хворіти — у тих умовах дуже великий ризик інфекційних захворювань. У нього були дуже тривожні батьки. Тато, мені здавалось, непритомнів кожен раз, коли у малого підіймалася температура Вони дуже нервували і я їм порадила звозити його до дитячої лікарні — бо у них була машина. Вони хотіли крапельницю, а в мене не було чим це зробити, та й антисанітарія... Вони поїхали, і в той же день було влучання у той пологовий будинок. Це ж одне приміщення — пологове, соматика... Я думала, вмру, тому що це я їм сказала — йдіть туди... І коли вони повернулися, я їм у ноги кланялась, бо кажу, Боже, я думала, вас уже немає. То було дуже-дуже страшно.
А взагалі звідки вас були якісь ліки, і взагалі, ви щось десь могли взяти чи як?
- По-перше, у мене був рюкзак: у кожного лікаря вдома є аптечка. Коли почалась велика війна, я набрала воду, зібрала рюкзак з документами та рюкзак з медикаментами. Наступним днем, після чергування, я пішла до аптек, хоча вони вже всі закривалися, бо ми жили у Лівобережному районі, там все почалося раніше. Я просто збігала в аптеки, кричала, що мені треба, мені треба все! Я взяла десь бинти, різний перев'язувальний матеріал, я розуміла, що мені треба буде допомагати людям. Накупила ліків...
Але ще у сховищі були хлопці, які “діставали” все, що могли. Ми опинилися там 6 березня, на той момент ще не повністю згорів центральний ринок, і деінде можна було позбирати щось з поличок у зруйнованих аптеках. Мені зробили шухлядки, я там розклала ліки, підписала їх, щоб, якщо щось трапиться, хтось знав, що з ними робити...
А ви там була єдина лікарка?
- Так. Там була ще жіночка медична сестра, но вона не виявила бажання допомагати. Тому з перших хвилин, як тільки я зайшла у сховище і люди дізналися, що я медпрацівник, все й почалося. Аню, у мене тут болить, там стріляє, тут температура. А коли почали діти хворіти, то почалося просто пекло...
А скільки дітей було у вас там?
- Саме у нашому сховищі було 30 дітей, а коли Драматичний театр розбомбили, до нас прийшли всі ті люди, які там залишилися живими. Ми були в основному приміщення, десь 400 людей, біля нього було ще одна кімната, туди десь 200-300 осіб прийшли. Плюс, ще були на першому поверсі. Тож, у цьому будинку десь тисяча була.
Але я не тільки дітей лікувала, я ж лікувала всіх. Там були люди похилого віку. У мене була жінка з гіпертонічним кризом. Я знайшла магнезію, і почала її капати, і ми з цим впоралися, їй стало краще. Була жінка, яка злягла, і потім померла — врятувати не вдалося.
А потім почали хворіти діти, бо вони там одна з одною контактували. Бо ми просто сиділи в темряві, діти не могли гратися чи гуляти. Діти шукали якусь розраду один в одному. А гігієна там була... не на вищому рівні, так скажемо. Нема чим мити руки, туалет — це просто яма, в яку ходили 400 людей - діти та дорослі. Важко було лікувати малечу — бо у нас були пігулки, які немовлята не можуть ковтати. Навіть коли були ін’єкції, часто не мала шприців. Розумієте, дупця маленькою однорічної дитини, а у мене тільки “десятки”... Це ж як боляче...
У звичайний час я ніколи антибіотики не призначала дітям ін’єкційно - тільки до рота, нащо цей “попакол”. Але тут немає ніяких сиропчиків і величезні шприци... Хлопці знайшли трохи маленьких у якомусь косметологічному кабінеті. Там трошечки їх було. І мені доводилось їх кип’ятити та знезаражувати їх горілкою, щоб використовувати кілька разів. Я згадала всі фільми або книги про війну.
Коли почали вже дорослі хворіти, я розводила горілку водою, наливала у скляночки, видавала кожній сім'ї, щоб вони після походу до туалету протирали руки, хоч дезінфікували посуд, з якого їдять. І трошки воно зупинилося. Але коли прийшли люди з Драматичного театру, пішла нова хвиля... Вони були з нервовими зривами, травмами, пораненнями.
Було складно витримувати таке навантаження?
- Я, фактично, підставляла сама себе. Бо розуміла: якщо хочеш жити, треба сидіти та зовсім носа нікуди не показувати. Наприклад, не вибігати на вулицю, щоб піти в інше сховище, де потребують допомоги. Але в мене не було вибору - я просто розуміла, що це треба робити. Якщо не я, то хто?
Аню, якщо Глібу зараз вже 10 місяців, то, виходить, у тому сховищі ви вже були вагітні?
- Так, я була вагітна. Дізналася 25 лютого. Я йшла з роботи, коли мені зателефонувала моя подруга з Києва. І наче жартома каже: ти що, вагітна? Бо в мене перший син народився у 2014 році, а дізналася я напередодні всіх подій, що відбувалися на Донбасі. Тому подруга так й “пожартувала” — мовляв, в мене діти народжуються “на війну”.
Я посміялась, але думка ця не давала мені спокою, хоча ніяких ознак ще навіть не могло бути. То я зайшла до аптеки, фармацевт закриває перед мною двері, а я кажу - мені дууууже потрібно! Вона питає, що тобі? А я й кажу, тест на вагітність... А вона така: серйозно???Вона тоді - заходь, сонечко. Вдома зробила тест і з’ясувала, що і цього разу прикмета не схибила... Та подруга тепер жартує — “все, горщик, не вари! Ще однієї хвилі війни ми вже не витримаємо, закривай лавочку”.
Але тепер в мене два сини. Молодший народився вже тут, в бориславському пологовому. Нехай наші діти ростуть здоровим та щасливим, в мирній країні...
ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629
НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629
ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой
ДИВІТЬСЯ нас на YouTube