Тетяна Кунашенко: Щастя в родині залежить від усіх

НАУКА З БАТЬКОВИХ КОЛІН

В наш сьогоднішній тривожний час багатодітна родина – рідкість. В сім’ї Кунашенків з Гулянки – п’ятеро, де вже навіть є студент.

Це першокурсник Житомирського політехнічного університету Сергій, який не тільки вчиться, а й підробляє і додому своїм чотирьом сестрам привозить усілякі гостинці.

– Особливо скучає за Сергієм моя Катруся, старшенька із дівчат, – говорить матуся великої родини Тетяна Миколаївна.

Усі мої донечки – школярки, – продовжує. – Було б у Катрусі свідоцтво про закінчення 9-ти класів з відзнакою, але, на жаль, в табелі є одна дев’ятка.

Даринка і Софійка перейшли у наступні класи – Даринка – у 8-й, Софійка у 6-й, з похвальними грамотами. Людмилка ж тільки закінчила 1-й клас. Діти – це мої помічники, адже тримаємо чимале господарство, в основному птаство.

Тетяна Миколаївна перервала розмову, на подвір’ї пищали курчатка, вона їх годувала, біля мами крутилась найменша – Людмилка.

– Людмилко, одягни на голівку картузика, бо сонечко ще гаряче, – лагідно просила мати свою дитину, – будь ласка.

А я подумала: яка щаслива ця дівчинка, що має таку люблячу неньку.

– Ви ніколи не сварите своїх дітей? – запитала я Тетяну Миколаївну.

– Ніколи. Я в сім’ї росла, де мене з сестрою любили. До цих пір пам’ятаю з дитинства батькові слова, коли він саджав нас, малих, на коліна, і питав: «А що ви хочете?» І додавав: у вас будуть колись свої діти, то їх треба не тільки повчати, а й чути.

Тому в нашій родині немає крику, сварок. Якщо дівчатка щось хочуть, сіли, обговорили, чи конче воно потрібно, чи є змога це прохання виконати, тоді так і робимо. Хочемо, виходить – їдемо в місто відпочити, або йдемо у ліс.

Особливо люблю, коли цвіте конвалія, у Людмилки, побачивши білі дзвоники, аж загоряються оченята.

– Людмилко, спитала я найменшу, – а за що ти любиш свою маму?

Відповідь дівчинки була беззаперечною.– За те, що вона любить усіх нас.

– Щастя в родині залежить від усіх, – каже Тетяна Миколаївна, а для кожної дитини найголовніше – добре слово її батьків.

Я з нею згодилась.

Тетяна Миколаївна ніколи не думала про медаль материнства. Вона з чоловіком щиро раділа народженню сина і донечок і не лякало, що сьогодні їх п’ятеро.

Найголовнішою мрією її є те, щоб діти на все життя зберегли ту гармонію взаємин, яка є у них зараз.

Віриться, що так воно і буде, а як же інакше, коли підростаючі Кунашенки мають стільки ласки, поваги і взаєморозуміння між ними і найріднішими людьми – татусем і матусею.

Соломія ДУМСЬКА, КоростеньМЕДІА