"Через бензопилу чоловік не чув, що по ньому стріляють з міномету": як сім'я з Білої Криниці знайшла прихисток у Кривому Розі, - ФОТО

2022 рік для сім’ї Галини Петруняк, що мешкає на Миколаївщині, розпочинався з щасливої події - у січні в сім’ї народився довгоочікуваний син. Здавалось, що рік буде сповнений щасливими моментами батьківства, але все змінило повномасштабне вторгнення росії в Україну.

Про життя під обстрілами, евакуацію та адаптацію у Кривому Розі журналістові 0564.ua розповіли Галина Петруняк та її мама.

Галина Петруняк разом з чоловіком Романом мешкають в Білій Криниці, що на Миколаївщині. В цьому ж селі мешкають і батьки Галини – Сергій та Галина Лемишевські. «До повномасштабного вторгнення в нашому селі жило 290 чоловік. У нас є дитячий табір, в який приїжджає відпочивати багато дітей, в тому числі і з Кривого Рогу», - розповідають жінки.

В січні 2022 року у Галини Петруняк народився син. Невдовзі жінка потрапила з дитиною до обласної лікарні в Миколаїв. «У лютому у дитини піднялась температура. Лікарі діагностували коронавірусну інфекцію. Вже в лікарні такий же діагноз поставили і мені», - згадує Галина.

Якось, знаходячись у лікарні, жінка почула дивні звуки, каже: «Мені здавалось, що я чула якісь вибухи. Мене заспокоювали, що все нормально і мені це лише здається».

22 лютого її виписали з лікарні і вона повернулась додому, до Білої Криниці, а вже через 2 дні розпочалось повномасштабне вторгнення росіян.

Галина разом з чоловіком Романом та дітьми

До Галини тоді зателефонувала мати і повідомила, що росія розпочала війну, на що чоловік Галини, Роман, відмахнувся, промовивши: «Та яка може бути війна!». «Пізніше він бачив колону танків, але мені нічого не сказав», - розповідає Галина, - він дуже переживав за мене, щоб в мене не пропало молоко, тому усіляко намагався заспокоїти».

Йшли дні, і росіяни окупували Херсонщину і частину Миколаївщини. Біла Криниця знаходилась на лінії фронту.

«Біля села є річка і ліс. Російські снайпери облаштували свої позиції в лісі і попередили місцевих мешканців, щоб ми не вилазили на дахи будинків і не робили зайвих рухів, бо вони, мовляв, можуть підстрелити», - розповідає нам мама Галини.

Місцеві мешканці жили за умов відсутності електроенергії, ще поставало питання про те, чим опалювати дім. Згодом в село все частіше почали прилітати російські снаряди. «Якось на сусіднє подвір’я прилетів снаряд, тоді вбило корову», - пригадують жінки.

«Мій чоловік з односельчанами поїхали в табір нарубати дрів, - продовжує розповідь мама Галини, - та як тільки він завів бензопилу, всі чоловіки порозбігались. Коли ж він вимкнув бензопилу і озирнувся, був здивований, що навколо нього нікого немає. З’ясувалось, інші повтікали, бо росіяни почали стріляти з міномету в його бік, а мій чоловік, через гучність бензопили, цього не почув. Після цього випадку я йому сказала, що треба думати за безпеку дітей, бо в нас шестеро онуків, отож треба евакуюватись».

Галина з мамою

З села родина вирушила автомобілями, зав’язавши на них білі ганчірки. Всю дорогу люди переживали, що окупанти можуть розстріляти автівки. Вже наближаючись до ЗСУ, вони зняли ганчірки з автомобілів, розуміючи що небезпека минула, та вирушили далі - до Кривого Рогу.

З того часу у нашому місті ця родина знімає квартиру, в якій мешкають всі разом. За домовленістю з господарями, вони облаштували біля будинку невеликий город, на якому вирощують картоплю та помідори.

Наразі Роман, чоловік Галини, працевлаштувався. Вона на роботу піти не може, оскільки знаходиться у декретній відпустці.

Та як кажуть, біда сама не ходить. У листопаді Сергію, татові Галини, поставили невтішний діагноз – онкологія. Тож нині значна частина коштів йде на лікування. «Я зверталась в різні фонди, але допомогу вони не дають, навіть ліками. Добрі люди давали кошти на лікування, також я виставляла оголошення зі збором в інтернеті,  люди теж надсилали кошти», - ділиться Галина.

«Я пішла з виписками в «собез», щоб вони надали допомогу. Аж там здивувались, навіщо нам треба допомога, якщо ми знаходимо такі кошти на лікування», - додає мама Галини, - Люди хороші, наші українці - знайомі, знайомі знайомих - нам допомогли. За увесь час нам з бюджету виплатили лише 5 тисяч гривень допомоги, в той час, коли ми оплатили близько 100 тисяч гривень за лікування».

Батьки Галини - Сергій та Галина

Мама Галини наразі не може працевлаштуватись через стан свого власного здоров’я. Жінці вкрай необхідна операція на коліні, яка коштує близько 100 тисяч гривень. «Лікували мене півроку і долічили… від першої стадії поліартрозу до третьої. Тепер мені лікарі кажуть, що треба просто прикладати компреси, або робити дороговартісну операцію. Групу по інвалідності мені не дають, а на роботу з таким діагнозом не беруть. Зробити операцію коштів в нас немає», - бідкається жінка.

Каже, що інколи відчуває заздрісне ставлення до переселенців, адже їм виплачують допомогу, надають продуктові набори. «В пунктах видачі гуманітарної допомоги нам допомагають, але були і конфліктні ситуації, - додає мама Галини, - в одному з пунктів мене звинуватили, що я в них другий день поспіль беру забагато речей. Іноді звертають увагу, що переселенці приїздять автомобілем чи мають золоті прикраси. Але люди, часом, не можуть зрозуміти, що золото та автомобілі – це те, що найлегше забрати з собою в інше життя, коли тікаєш з власного будинку».  .

Після закінчення війни родина не знає куди їм повертатись. Галина показує нашому журналістові фото зруйнованого будинку.

«Повертатись нам, фактично, немає куди. Дуже хочеться додому, бо в селі можна менше переживати за дітей на вулиці, аніж у великому місті», - говорить жінка.

Будинок батьків

Вона згадала про державну програму «єВідновлення», однак упродовж півтора року жодної допомоги за цією програмою вони не отримали. Бідкаються, можливо причина в тому, що будинок не оформлений:

«Знаєте, як в селі, помирає людина, в її хаті живуть рідні, але в спадок ніхто не вступає. Ось так і в нашій ситуації, хоч ми жили в будинку, сплачували за нього, але не переоформили. Тож компенсацій досі не отримали».

Будинок Галини

З сумом жінки тепер пригадують, яким гарним було їхнє село. Кажуть, у Білій Криниці, на відміну від сусідніх сіл, до війни працював клуб, в якому проходили різноманітні заходи. Завдяки дитячому табору, селяни мали роботу. Тепер клуб зруйнований, дитячій табір  також, як і навколишні будинки постраждали від ворожих обстрілів. Яким буде життя Білої Криниці після закінчення війни, його колишні мешканці сьогодні ще не знають.