Конституція України: попередники, учасники, майбуття

Конститу́ція Украї́ни — Основний Закон України. Ухвалений 28 червня 1996 року на 5-й сесії Верховної Ради України 2-го скликання. Конституція України набрала чинності з дня її прийняття. На згадку про її прийняття щорічно святкують державне свято — День Конституції України.

Про це пише сайт 0564.uaз посиланням на uk.wikipedia.org.

Історичні попередники Конституції України

«Руська правда» за часів правління Ярослава Мудрого. Приблизно XI—XII ст.

Конституція Пилипа Орлика

Конституція Пилипа Орлика — договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська (від усієї старшини та козацтва конституцію Орлика підписав кошовий отаман Кость Гордієнко), який визначав права і обов'язки усіх членів Війська. Укладений 1710 року. Затверджений шведським королем Карлом XII. Написаний латиною і староукраїнською. Складається з преамбули та 16 статей. За оцінкою українських істориків є однією з перших європейських конституцій нового часу.Чинності не набула, оскільки була написана в умовах вигнання.

Конституції УНР і Української держави

Конституція Української Народної Республіки і Закони про тимчасовий державний устрій України.

Конституція Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР) — основний закон УНР, прийнятий Центральною Радою 29 квітня 1918 року, в останній день існування Центральної Ради. В конституції наголошувалось, що вся влада в УНР «походить від народу», а її верховним органом мають стати Всенародні збори. Конституція утверджувала принцип верховенства парламенту, тобто парламентську республіку, проте не розкривала питань власності, кордонів, мови, державної символіки тощо.

Конституція Української Держави — комплекс документів, які визначали правові основи функціонування Української Держави.

У «Грамоті до всього українського народу» (29 квітня 1918) П. Скоропадський проголосив себе гетьманом всієї України та оголошував про розпуск Української Центральної Ради та всіх створених нею інституцій, а також земельних комітетів.

«Закони про тимчасовий державний устрій України» зосереджували всю повноту цивільної виконавчої, законодавчої та військової влади в руках гетьмана, запроваджували становий поділ населення на рівних у правах «козаків» та «громадян», визначали їх основні суспільні, політичні й економічні права. Вищу судову владу мав здійснювати призначуваний гетьманом Генеральний суд.

Конституція Української Соціалістичної Радянської Республіки 1919 р.

Конституції УРСР

В Українській РСР у різний час діяло 4 конституції, що були ухвалені у 1919, 1929, 1938 та 1978 роках відповідно. До кожної з конституцій неодноразово вносилися зміни. Остання, четверта Конституція УРСР від 1978 року зі змінами продовжила діяти і в незалежній Україні.

Конституційне регулювання в Україні після проголошення незалежності (1991–1996)

Конституція Української Радянської Соціалістичної Республіки 1978, Конституція незалежної України (1991—1996) та Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України від 8 червня 1995 року

Після проголошення незалежності 24 серпня 1991 року в Україні продовжила діяти Конституція УРСР від 1978 року зі змінами. Змінами від 17 вересня 1991 року було формально затверджено її нову назву як «Конституція (Основний Закон) України».

8 червня 1995 року між Верховною Радою та Президентом України був укладений Конституційний Договір, що фактично виконував роль тимчасової конституції на період до ухвалення нової Конституції. Договором встановлювалося, що положення чинної Конституції 1978 відтепер мали діяти лише у частині, що узгоджується з Договором.

28 червня 1996 року о 9 год 18 хв після 24 годин безперервної роботи Верховна Рада України прийняла і ввела в дію Конституцію України («за» проголосували 315 народних депутатів).

Криворіжці були учасниками "конституційної ночі" 1996

У Раді 2-го скликання працювало 450 депутатів із різних куточків України. Кожен з нас мав свої уявлення, свій досвід і свої міркування щодо майбутнього розвитку країни. Для того, щоб об'єднатися та прийняти рішення, необхідно було піднятися над собою та власними ідеями, у чомусь поступитися, щось переосмислити. Про це згадував один з учасників прийняття Конституції України, народний депутат ВРУ 2-го скликання, наш земляк Володимир Мельник. За його словами, допоміг у цьому процесі і Президент Кучма, який поставив питання руба - чи Конституція, чи розпуск парламенту. "Цей його ультиматум багатьох змусив піднятися тоді над партійними чи особистими інтересами", - згадує Мельник.

Володимир Сергійович зазначив, що багато суспільно важливих питань тоді бул дискусійними та, навіть, викликали конфронтацію.

На фото: криворіжці у Верховній Раді 2 скликання

"Як тільки треба відвернути людей від чогось, одразу ж піднімалося, наприклад, мовне питання. Пропонована деякими двомовність посилювала конфронтацію в парламенті, а треба було навпаки шукати точки дотику. І їх було знайдено, в тому числі і за допомогою економічних обґрунтувань доцільності функціонування однієї державної мови. Таким чином ситуація змінювалася під силою аргументів", - пояснював депутат під час розмови з кореспондентом нашого сайту, додаючи, що актуальними були питання адміністративно-територіального устрою, автономії Криму, моделі управління державою...

"На той момент було вирішено, що систему управління буде визначено як президентсько-парламентську, а отже, у Конституції закладалися відповідні управлінські механізми із посиленою президентською вертикаллю влади. Проте з кожним роком голос прихильників парламентсько-президентської моделі посилюється, і, як бачимо, в країні починають запускатися процеси децентралізації, перерозподілу повноважень між гілками влади, посилення місцевого самоврядування", - зауважує Володимир Мельник. Ще сім років тому він наголошував, "якби в державі панували правопорядок та справедливість, у тому числі в управлінських рішеннях, настільки масштабних катаклізмів в нашій історії можна було б уникнути".

Депутат переконаний, що Конституція має стимулювати розвиток суспільства:  "Якщо вона не виконує цю функцію, потрібно щось коригувати. Але це потрібно робити обережно, як у медицині – з позиції "Не зашкодь", прораховуючи наслідки на десятиліття вперед".

Зміни до Конституції

Будь-які зміни до Конституції України мають вноситися виключно за необхідності, бути ретельно вивірені та проходити широке обговорення. З такою позицією виступили експерти Центру політико-правових реформ кілька років тому. «Конституція є однією із засад єдності народу та ефективного функціонування держави. Тому, по-перше, її необхідно неухильно виконувати всім, по-друге, науковці та практики повинні систематично аналізувати її дієвість, по-третє, варто періодично вносити зміни до неї, проте лише за результатами широких суспільних обговорень її проблем й оптимальних варіантів їх вирішення", - зазначили експерти. Вони нагадали, що практично кожна нова влада в Україні намагалася вносити зміни до Конституції, підлаштовуючи її під свої потреби.

Політична реформа 2004 року

Починаючи з 2003 року політичні сили Віктора Януковича та Леоніда Кучми ініціювали конституційну реформу, суть якої полягала в ослабленні влади президента й передачі Верховній Раді права на формування уряду України. Опозиційні сили Ющенка та Тимошенко — рішуче виступали проти цієї реформи, оскільки були впевнені в перемозі свого кандидата на президентських виборах 2004 року.

Під час Помаранчевої революції — політичні сили Кучми та Януковича поставили прийняття конституційної реформи як основної вимоги, в обмін на яку президент Кучма погоджувався на організацію повторного голосування Другого туру президентських виборів.

Для подолання гострої політичної кризи під час Помаранчевої революції, за вимогою політичних сил Віктора Януковича та Леоніда Кучми — 8 грудня 2004 року Верховна Рада ухвалила (403 голоси «за», зокрема вся фракція «Партії регіонів», але не голосували Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко, фракція БЮТ принципово голосувала «проти») Закон України № 2222-IV «Про внесення змін до Конституції України» та (в пакеті до нього) про внесення змін до закону про вибори Президента (останні дозволили провести переголосування 2-го туру виборів Президента). Того ж дня Президент України Леонід Кучма підписав ці документи.

Закон на основі проєкту Симоненка—Медведчука про зміни до Конституції (про політичну реформу) передбачав перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління, формування уряду коаліцією депутатських фракцій, подовження терміну повноважень Верховної Ради до 5 років. Згідно з прикінцевими та перехідними положеннями закону, він мав набрати чинності з 1 вересня 2005 року в разі, якби на той час були ухвалені зміни до Конституції стосовно реформування системи місцевого самоврядування (законопроєкт 3207-1). Позаяк до 1 січня 2006 року ці зміни не були ухвалені, то (згідно з прикінцевими та перехідними положеннями) закон набув чинності самостійно з 1 січня 2006 року.

Після приходу до влади Віктора Януковича і Партії регіонів 30 вересня 2010 року Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України, Закон «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV у зв'язку з порушенням процедури його розгляду та прийняття. Згідно з рішенням КСУ відповідний закон № 2222 втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом цього рішення. Конституційний Суд України поновив чинність Конституції 1996 року та звернувся до органів державної влади з вимогою невідкладно привести українське законодавство у відповідність до Основного Закону в редакції від 28 червня 1996 року.

2010 рік

30 вересня 2010 року Конституційний Суд України скасував дію конституційних реформ, що були прийняті в 2004 році. З цієї дати знову діяла Конституція 1996 року.

В «Окремій думці» до цього рішення Конституційного Суду — судді В. І. Шишкін та П. Б. Стецюк зазначили, що Конституційний Суд мав право визнати порушення в процедурі прийняття закону № 2222 (Конституційної реформи), але: Не мав прав на зміну «існуючого устрою влади в Україні», а повинен був лише доручити Верховній Раді прийняти рішення про підтвердження «Конституційної реформи», або про її скасування. Бо зміни Конституції мають бути здійснені лише через голосування у Верховній Раді, адже існує «виключне право Верховної Ради України на „остаточне втручання“ в текст Конституції України, за винятком її положень розділів I, III, XIII, коли таке право належить безпосередньо Українському народу… Такий підхід випливає із положень частини другої статті 19 Конституції» (з окремої думки В. І. Шишкіна).

Конституційний Суд незаконно перебрав на себе функції Верховної Ради: «Конституційний Суд України… здійснивши конституційний перегляд існуючого устрою влади в державі, перебрав на себе повноваження установчої влади в державі (Верховної Ради і президента), що суперечить частині другій статті 19 Конституції України» (з окремої думки В. І. Шишкіна).

Політики націонал-демократичного табору (насамперед Юлія Тимошенко) заявили, що Конституційний Суд за дорученням президента Януковича — здійснив антиконституційний переворот, внаслідок чого президент Янукович привласнив собі право на формування уряду (бо Верховна Рада 8 грудня 2004 року 403 голосами прийняла редакцію Конституції, згідно з якою уряд в 2006—2010 роках формувався парламентом). Але націонал-демократичні партії не змогли ефективно протидіяти вказаному рішенню Конституційного Суду, оскільки в ті часи в Україні активно розгорталися процеси, які в шести Постановах Європарламенту названі «політично вмотивоване судочинство» .

Сумніви щодо легітимності вказаного рішення Конституційного Суду висловлюються відомими правниками навіть через декілька років.

2011 рік

1 лютого 2011 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2952-VI «Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», попередньо схвалений Верховною Радою України 19 листопада 2010 року.[6] Закон набрав чинності 4 лютого 2011 року.

2013

19 вересня 2013 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до статті 98 Конституції України» (щодо повноважень Рахункової палати), попередньо схвалений 20 червня 2013 року. Після підписання Президентом України та опублікування 5 жовтня у газеті «Голос України» закон набрав чинності з 6 жовтня 2013 року.

2014 рік

21 лютого 2014 року Верховна Рада України без рішення профільного комітету і без висновку Конституційного Суду прийняла закон № 742-VII «Про відновлення дії окремих положень Конституції України».

Наступного дня, враховуючи, що Закон про відновлення дії окремих положень Конституції України не був підписаний Президентом, парламент ухвалив постанову «Про текст Конституції України в редакції 28 червня 1996 року, із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, від 1 лютого 2011 року № 2952-VI, від 19 вересня 2013 року № 586-VII».

1 березня 2014 року закон № 742-VII був опублікований у спецвипуску газети «Голос України» за підписом в.о. Президента Турчинова О. В., таким чином він набув чинності 2 березня 2014 року.

Таким чином, від 2 березня 2014 року є чинною Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, зі змінами і доповненнями, внесеними законами України № 2222-IV від 8 грудня 2004 року, № 2952-VI від 1 лютого 2011 року, № 586-VII від 19 вересня 2013 року і № 742-VII від 21 лютого 2014 року.

Водночас, Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України. Конституція України не може бути змінена і зараз - в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Як ми писали раніше, сьогодні Президент України Володимир Зеленський з нагоди 27-ї річниці прийняття Конституції України заявив:

"Жоден  українець більше ніколи не сприйматиме закарбовані в ній права та свободи як щось дане нам зверху. Вони сьогодні виборюються у важкій боротьбі самопожертвою та життями. Наша Україна. Суверенна. Незалежна. Демократична. Правова. Була, є і буде".