У легендарному батальйоні "Вовки Да Вінчі" воюють батько та син з Тернопільщини

Чимало захисників та захисниць з Тернопільщини воюють на передовій. Так, у складі легендарного батальйону "Вовки Да Вінчі" захищають Україну від ворога  Юрій  та Олександр Дацишини із села Теофіпілка Козівської громади. Батько і син пліч-о-пліч громлять ворога під Бахмутом у  складі батальйону "Вовки Да Вінчі", командиром якого був Дмитро Коцюбайло – 23-річний воїн-легенда, перший Герой України з числа добровольців.

Про це розповідає "Сільський господар".

Історію батька і сина розповіла журналістам Дарія Дацишин. Бабуся та матір воїнів.  

"Сашкові лише у вересні мало виповнитися 19 років, у війську не служив через зовсім ще юний вік. Одного дня сказав своїм батькам, що хоче бути в рядах захисників і пішов у військкомат, – розповідає пані Дарія. – Ані його батьки – мій син Юрій і невістка Оксана, ані я, знаючи наполегливий і рішучий характер хлопця, й не намагалися його зупиняти. Все, що зробив мій син Юра, – разом із Сашком пішов у військкомат і заявив, що сина самого на війну не відпустить, а піде разом із ним", - розповідає жінка.

На одній із світлин, опублікованих у закордонних виданнях, які Юрій надіслав мамі, він готує снаряди до артилерійських систем, а на кожному напис: «За смерть Да Вінчі!». Ніхто поки не може замінити відважного командира «Вовків», але вони всі такі – відважні, готові до останнього стояти за свою землю, свою Батьківщину. Добре знають тонкощі роботи на вогневих позиціях, адже певний час вчилися під керівництвом іноземних інструкторів володіти новітньою західною зброєю.

"Мої найдорожчі артилеристи! – зі сльозами на очах та великою любов’ю материнського серця каже пані Дарія. – Коли йдуть на «нуль», то нарізно, в одному місці не дислокуються. Але короткі миті перепочинку проводять разом. Та й сон Сашка, хоч і в бліндажі та при окопних свічках, але під пильним оком батька, спокійніший", - каже пані Дарія.

Юра телефонує нечасто – робота на війні має свої суворі особливості. Проте за кожної найменшої нагоди надсилає повідомлення мамі на вайбер: «Все добре».

"Мені цього досить – знати, що мої хлопчики живі-здорові й громлять окупантів, – говорить мужня й сильна мати і бабуся. – Завдяки їм і тисячам таких воїнів як вони, ми на благословенній Тернопільщині під надійним захистом. Бо інакше рашисти вже б сюди дійшли. Через те світ і вражений подвигом українців", - розповідає жінка.

Телевізора Дарія Дацишин не дивиться – не може. Там щоразу показують Бахмут у вогні, а матері знати, що там її діти – вище її сил. А ще не розуміє, навіщо такі детальні репортажі з похоронів загиблих Героїв публікують ЗМІ.

"Про живих захисників треба розповідати, – каже. – Про живих, які на передовій, тримають зброю і виборюють незалежність України. На них – вся надія".