Ми зацікавлені, щоб релокований бізнес залишився на Буковині, - велике інтерв’ю з начальником Чернівецької ОВА

Влітку минулого року, після кількох скандалів довкола теми гуманітарної допомоги, Президент звільнив попереднього керівника Чернівецької обласної військової адміністрації Сергія Осачука, а пізніше призначив на цю посаду фінансиста Руслана Запаранюка. До того, як очолити виконавчу владу на Буковині, Руслан Запаранюк близько восьми років працював керівником місцевої філії Державного Ощадбанку України.

Видання Укрінформ зробило велике інтерв’ю з діючим начальником Чернівецької ОВА.

За ці понад 9 місяців роботи нового керівника виконавчої влади у Чернівецькій області відкрито два пункти пропуску на кордоні з Румунією, активізувалося будівництво житла для переселенців. Проте не обходиться без проблем — недавно в області стався досить гучний релігійний конфлікт - віряни та священники УПЦ (МП) не дозволяли занести до церкви тіло полеглого українського воїна.

Про важливі теми в житті Буковини кореспондент Укрінформу поспілкувався із начальником Чернівецької ОВА Русланом Запаранюком.

ЗБУДУВАЛИ ТРИ МОДУЛЬНІ МІСТЕЧКА ДЛЯ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ

- Із початку повномасштабного російського вторгнення наша область прийняла десятки тисяч вимушених переселенців з усієї України. Скільки ВПО наразі проживають на Буковині? Чи готові ми й надалі приймати людей із прифронтових територій? 

- Наразі офіційно зареєстрованих маємо близько 89 тисяч вимушено переселених на територію нашої області людей. Десь близько 34 тисяч осіб – це  дітки, які приїхали зі своїми батьками. Основа – близько 85% цих людей проживають у приватному секторі. А решта – у комунальних закладах, де намагаємося забезпечити комфортні побутові умови. Зараз приблизно на 36 об'єктах завершуються вже ремонтні роботи з облаштування житла для ВПО.

- Нещодавно Укрінформ писав про початок роботи модульного містечка «Місто надії» на Вижниччині. Скільки там уже заселили людей? Чи планується розвиток таких проєктів на території області?

- Зараз офіційно зареєстровано три локації для модульних містечок, де розміщують вимушених переселенців. Одне з них у Чернівцях ми нещодавно відкрили. Його облаштували в районі Садгора на вулиці Карбулицького – з під’їзними шляхами, з дитячими майданчиками. Тут зможе заселитися понад 200 вимушених переселенців. Це містечко комфортно розмістили, відчувається конструктив, продуманість, забезпечена доступність, близько біля школи, біля садочка.

Два інші модульні містечка створили на Вижниччині. Одне в Чорногузах, це прямо перед Вижницею. Там уже проживають чотири сім'ї. Комфортні умови, гарні краєвиди. Відвідуючи містечко в Чорногузах, я зустрів там навіть наших воїнів. Вони приїхали туди у відпустку на короткий відпочинок до своїх сімей, а самі – з Донеччини. Кажуть, дуже їм сподобалося, нормальні комфортні умови. Будиночки модульні, обладнані всім необхідним: меблями, починаючи від ліжок, матраців, душовими та іншими побутовими речами.

І є на Вижниччині ще одне модульне містечко - у Банилові. Воно вже готове до відкриття, до розміщення і поселення там сімей. Близько 12 модульних будинків уже готові до експлуатації. Зараз проходить процес оформлення документів вимушено переселених осіб, які заселяться в ці будиночки. Якщо дивитися на плани, то до 200 таких будиночків можна буде розмістити на території Банилівської громади. Мальовничі місця, з доступністю, з хорошою інфраструктурою. Я думаю, що людям там буде комфортно.

- Скажіть, це, в основному, завдяки допомозі міжнародних партнерів спорудили таке житло?

- Модульні містечка у нас в принципі створюються за допомогою міжнародних партнерів і гуманітарних місій. Ми з територіальними громадами підшукуємо зручні для розташування місця, з доступною інфраструктурою, щоб людям було зручно і комфортно. А міжнародні місії вже встановлюють самі модульні містечка.

- У планах є ще якісь подібні містечка збудувати?

- Ми на сьогодні шукаємо можливість відведення земельної ділянки в межах міст для побудови вже багатоквартирних будинків для вимушено переселених осіб. Щоби були вже умови для постійного проживання. Ми зацікавлені в тому, щоб ті люди, які приїхали на Буковину, повністю інтегрувалися в наше місцеве суспільство – щоб дітки ходили до школи, дорослі отримали роботу. У нас налагоджений тісний зв'язок із релокованим бізнесом. Маємо близько 112 переселених бізнесів, які працюють на теренах нашої області. Активно працюємо з центром зайнятості. Це такий центр зв'язку між тими людьми, які до нас приїхали, і тим бізнесом. Хтось шукає роботу, а хтось - працівників. У нас є деякі підприємства, на яких близько 80% працівників – вимушено переселені особи. Тобто вимушено переселений бізнес дає роботу вимушено переселеним особам. І їм зручно, і ми зацікавлені в тому, щоб цей бізнес залишився, і ці люди, які там працюють, так само залишилися у нас на Буковині.

- Ви щойно сказали, що на території нашої області працює 112 релокованих підприємств. Це переважно великий, середній чи малий бізнес?

- Є у нас і великий бізнес, але в основі своїй - це середній і малий. Бізнес, який переїхав зі сходу, з Харкова, Києва, Запоріжжя, Миколаєва, Херсона. І успішно працює, молодці. Вони змогли дуже швидко адаптуватися, ми їм допомагали, звичайно, з підключенням до інфраструктури, щоби швидко бізнес став на ноги і почав працювати.

- Цього року прогнозується збільшення чи зменшення кількості релокованих підприємств у Чернівецькій області? Чи таке важко спрогнозувати?

- Важко спрогнозувати, але ми відкриті завжди і запрошуємо весь бізнес, який готовий переїхати до нас. Ми надаємо площі, у нас є активний дашборд, який показує потужності щодо земель, потужності щодо самих приміщень, де може розміститися бізнес на теренах нашої області. Власники вимушено переселеного бізнесу користуються цим і потрохи переїжджають. У нас непогано розвинений ІТ-сектор, декілька потужних компаній цієї сфери переїхали до нас у Чернівецьку область, працюють активно, залучають наших ІТ-працівників. Досить показовим є те, що EPAM, така велика компанія в ІТ-секторі, взагалі у світі, відкрила своє представництво у Чернівцях.

МОСКОВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ НЕ ПОВИНЕН ПРОВОДИТИ БОГОСЛУЖІННЯ В УКРАЇНІ 

- Недавно трапилася прикра історія із похованням одного з наших героїв у селі Задубрівка, коли тіло воїна не дозволяли занести до храму УПЦ (МП). Наскільки відомо, громада цього села однією з перших в області ще у 2019 році вирішила перейти до ПЦУ, проте досі там править настоятель московської церкви. Чи могли би ви на цьому прикладі пояснити, чому так довго триває процес передачі храму і які кроки варто зробити, щоби пришвидшити його?

- Якщо розглядати цей конкретний приклад щодо села Задубрівка, то варто констатувати, що релігійна громада Православної церкви України вже отримала доступ до храму, і там правитиме службу священник Православної церкви України. Однозначно - нічого московського в Україні не має бути. Місцеві органи самоврядування мають весь набір необхідних юридичних інструментів для впливу на цей процес. Але вони повинні діяти, а не просто чекати, що за них це зробить хтось інший.

Проблема часто є у самих громадах, у тих ініціативних групах, які мають бути більш активними у цьому питанні. Для переходу з юрисдикції УПЦ до ПЦУ за це повинні проголосувати 2/3 членів громади. Для переходу у вірян є всі юридичні підстави, якщо громада вирішить перейти до української церкви. Ми всі знаємо, що є і моменти спротиву. Є прихожани московського патріархату, які роблять усе можливе, щоб не давати перейти до української церкви. От над цим питанням потрібно працювати більш активно і самій релігійній громаді Православної церкви України. Проводити роз’яснювальну роботу, щоб ті віряни розуміли дійсно, що московський патріархат не повинен у принципі проводити богослужіння на теренах України. Бо наші хлопці, які воюють за незалежну Україну, і родичі тих, хто поклав своє життя, мають відчувати, розуміти, тут у нас усе відбувається правильно, ми втрачаємо цвіт нації не просто так, і церква повинна бути теж українська.

- Зараз спостерігаємо, що по всій Україні активізувався цей процес переходу релігійних громад з-під впливу московського патріархату до Православної Церкви України. Як це відбувається у нас?

- У нас досі є понад 400 релігійних громад московського патріархату і трохи більш як 200 громад ПЦУ. Останнім часом справді релігійні громади почали активніше переходити, але це менш ніж 10 переходів. Потрібно більш активно працювати у цьому плані нашій ПЦУ. Люди повинні розуміти, що не може релігійна громада, центр управління якої розташований у країні-агресорі, проводити тут богослужіння. Мають бути і рішучі кроки місцевого самоврядування.

- Раніше такі переходи часто супроводжувалися конфліктами на релігійній основі. Як може влада вплинути, щоб мінімізувати такі конфлікти при переході від церкви московського патріархату до ПЦУ?

- Однозначно, проводити роз’яснювальну роботу і забезпечувати порядок, щоб не було прямих сутичок. Цього не можна допустити, бо страждають насамперед люди. Повинні працювати правоохоронні органи для недопущення сутичок і забезпечення у правовому полі, в нормальній взаємодії переходу від однієї релігійної громади до іншої.

 - У перші місяці повномасштабного російського вторгнення у Чернівцях організували гуманітарний хаб, куди звозили допомогу з багатьох країн світу. Тут її розподіляли для ВПО, возили для мешканців прифронтових територій, для військових, але влітку цей хаб закрили. Як зараз організована уся ця робота і чи не планується знову відродити таку локацію?

- Так, на початку літа закрили хаб «Олімпія», який до цього активно працював, але з певними наслідками. На жаль, його робота була організована без обліку і належного контролю. Негативна інформація про роботу хабу підірвала довіру міжнародних організацій до місцевої влади. Всю комунікацію з ними довелося вибудовувати зі самого початку. У попередній період і восени ми активно працювали з волонтерами, які мали вже готові склади, розміщені у нас по території області. Абсолютно контрольовано, зрозуміло і прозоро, з чітким обліком. Тому Буковина не затримувала ні один гуманітарний вантаж. Всі були доставлені до адресатів, туди, де дійсно вони були найбільш необхідними на той період. Плюс — добре координувалися з нами всі волонтери і гуманітарні місії, які здійснювали доставки вантажів. Ми могли перенаправляти ці вантажі туди, де це було вкрай необхідно. Тому зараз ми не вбачаємо, що потрібен хаб. У нас створено раду ВПО, яка об’єднала міжнародні компанії та місцевих волонтерів, створюємо волонтерську раду. Чітко і зрозуміло обмінюються інформацією всі міжнародні організації та місцева влада. Розуміють, де є необхідність доставити який вантаж, чого не вистачає, що і кому потрібно. Ми бачимо, що можна працювати і по-іншому, не тільки концентрувати щось в якомусь одному місці.

- Зараз зменшилась кількість цієї допомоги?

- Так, ми відчуваємо суттєве зменшення. Це помітно в роботі багатьох гуманітарних місій і приватних осіб за кордоном. Знаєте, наступає такий період, коли люди трохи видихаються. Але ми підтримуємо дуже тісні зв’язки з різними волонтерами за кордоном, з нашими волонтерами, з міжнародними організаціями. Хочемо подякувати всім міжнародним місіям, які зараз активно працюють з нами, а також нашим регіонам-партнерам у Німеччині - у Швабії, Польщі, Румунії. На всі наші запити вони швидко відгукуються і надають всю необхідну гуманітарну допомогу.

ВИШІ АКТИВІЗУВАЛИ НАВЧАННЯ ФАХІВЦІВ ДЛЯ РЕАБІЛІТАЦІЇ ВІЙСЬКОВИХ 

- Хочу ще запитати про наболіле особисте (я звільнений з військової служби за станом здоров’я – авт.), але впевнений, ця проблема щодня ставатиме актуальнішою. Зараз із війни додому повертаються травмовані, скалічені – як фізично, так і психологічно – військові. Наскільки готова медична система Буковини надавати допомогу все більшій кількості ветеранів, і що треба покращити, щоби ця допомога була достатньою і якісною?

- Це справді серйозне питання, яке сьогодні стоїть перед нами. Медична галузь активно включилася у ці процеси. У нас на теренах області практично усі лікарні надають допомогу військовим: це і лікування, і реабілітація. Усі медичні заклади намагаються зробити максимум із наявними ресурсами. Для фізичної реабілітації цьогоріч ми вже спільно з тергромадами створили 4 нові відділення для стаціонарної реабілітації військових. Кількість відділень реабілітації у цілому вже потроїли. Одна з основних задач, яку я бачу – це створення потужного центру, який би охоплював усі напрямки реабілітації. Його плануємо відкрити на базі нашого госпіталю ветеранів війни. Наразі розробляємо проєктно-кошторисну документацію, а також активно працюємо з міжнародними донорами для спільного відновлення закладу, який відповідатиме сучасним вимогам як у плані комфорту перебування пацієнтів, так і високих стандартів лікування та реабілітації наших захисників.

- Чи достатньо у нас фахівців, чи потрібно залучати спеціалістів з інших регіонів?

- Над цим питанням ми також паралельно працюємо. Це справді важливо, бо наявних фахівців не вистачає. Щодо спеціалістів, які здійснюють психологічну реабілітацію, опікуються ментальним здоров’ям, у нас вже пройшли підготовку понад 50 фахівців. Щодо спеціалістів з фізичної реабілітації - ми пропрацювали з нашим Буковинським медичним університетом, де впродовж чотирьох місяців готують фахівців за спеціалізацією «Фізична та реабілітаційна медицина». Крім того, у Національному університеті фізичної культури і спорту готують фізичних та ерготерапевтів. А в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича відновили підготовку бакалаврів, які працюватимуть помічниками таких спеціалістів у закладах охорони здоров’я Буковини.

- Від медичної перейдімо до соціальної складової підтримки ветеранів. Після звільнення з військової служби я поновився на цивільній роботі й отримую зарплату. А як вижити і соціалізуватися тим ветеранам, які після травми чи поранення, залишаються без роботи? Які інструменти для цього пропонує влада?

- Звісно, влада докладає максимум зусиль. Для соціалізації ветеранів активно працюємо над створенням хабу для колишніх військових, формуємо програми підтримки на рівні області та територіальних громад. Урядом створено програму підтримки військових і їхніх сімей. Це грантова програма для відкриття бізнесу, коли воїни повернуться з війни і спільно зі своєю сім’єю зможуть започаткувати невеличку власну справу. На такі цілі держава видає гранти для учасників бойових дій, починаючи від 250 тисяч гривень і до мільйона гривень за умови створення не менш як чотирьох робочих місць у своєму бізнесі. Таким чином учасники бойових дій можуть розвиватися, допомагати своїй сім’ї та реалізовуватися у майбутньому.

- Майже щодня в області хоронять військових, які віддали своє життя, захищаючи Батьківщину. Окрім державної підтримки, чи отримують родичі загиблих якусь допомогу на обласному рівні або на рівні громад?

- Так, звісно. Зокрема, на обласному рівні у нас є затверджена Програма підтримки учасників АТО/ООС, уже цього року до неї додали й учасників нинішніх військових подій. У цьогорічний бюджет ми заклали на реалізацію цієї Програми близько 14 мільйонів гривень, що йтимуть на допомогу нашим захисникам, їхнім сім’ям. Це лише перший крок. Планую, що обсяг допомоги нарощуватиметься щороку. Адже допомагати необхідно на всіх рівнях влади, щоб учасники бойових дій, родичі тих, хто віддав своє життя, боронячи Україну, відчували, що про них не забули і їх підтримують.

ПЛАНУЄМО ПОЧАТИ БУДІВНИЦТВО ЩЕ ДВОХ ПУНКТІВ ПРОПУСКУ

- Наприкінці минулого і на початку цього року на кордоні з Румунією нарешті запрацювали нові пункти пропуску «Красноїльськ» і «Дяківці», які будували близько 8 років. Чи фіксуєте після цього зменшення черг із вантажівок біля пункту пропуску «Порубне»?

- Звичайно. Почнемо з пункту пропуску «Красноїльськ», який був трохи раніше відкритий, ніж «Дяківці». Наразі через нього проїжджає майже увесь великогабаритний транспорт, що не завантажений, порожній. Це близько 200 автомобілів на добу. Доволі значний потік транспорту, який раніше був спрямований на «Порубне». За попередній період у нас за добу проходило через «Порубне» близько 500-550 вантажних автомобілів, а тепер 200 вантажівок порожніх їдуть через «Красноїльськ» – це суттєва допомога. Тому ми вбачаємо в цьому значний позитив для бізнесу і для нашої країни. Все ж таки товарообіг - і вивезення зернових, і завезення нафтопродуктів, необхідних нашій країні і фронту - через нашу сторону, через Чернівці, збільшився на близько 35-40%.

- На якому етапі наразі перебувають інші заплановані пункти пропуску в Чернівецькій області - МАПП «Біла Криниця-Клімеуць», «Шепіт-Ізвореле-Сучевей» та «Руська-Ульма»?

- Пункти пропуску «Шепіт» та «Руська» зараз на стадії завершення проєктних робіт. І закінчуємо так само виділення і приведення у відповідність земельних ділянок, які повинні бути адаптовані на цих митних перетинах кордону. Плануємо, що цього року, якщо будуть кошти, ми почнемо їх реконструювати і будувати. Ну, і в планах завершити роботи у 2024-му.

Щодо пункту пропуску «Біла Криниця», то ми закінчуємо проведення техніко-економічного обґрунтування щодо відкриття даного напрямку. І паралельно будемо рухатись до виготовлення проєктно-кошторисної документації. Це так само проєкт достатньо знаковий. Цей митний перетин кордону буде передбачати виключно проїзд вантажного транспорту. Орієнтовна потужність близько 1000-1100 автомобілів за добу. Це багато. Зараз проходять узгоджувальні процеси з румунською стороною.

- Нещодавно в Україні розпочалася посівна кампанія. Яка роль цьогоріч нашого регіону у продовольчій безпеці країни? Чи змінився об’єм площ, структура посівів?

- Прогнозовано цього року у всіх категоріях господарств області посівна площа всіх сільськогосподарських культур складе близько 312 тисяч гектарів. Це на 3,7 тисячі гектарів більше, ніж у 2022 році. В основному це зернові культури – пшениця, ячмінь, овес, жито, кукурудза. Вони складуть майже 40% усіх посівних площ. Близько 30% складуть технічні культури – соя, соняшник, ріпак, цукровий буряк. І залишається великий об'єм, майже 50 тисяч гектарів – це картопля й овочі, близько 15-17% від усіх площ. Але площа може трохи коригуватися, залежно від погоди й інших чинників.

Площа озимих культур, якщо ми говоримо про зернові, це близько 53 тисячі гектарів. Їх на 1,2 тисячі гектара менше, ніж до 2022 року. Але ярих у нас 225 тисяч гектарів, і це на 8% більше, ніж у попередній період.

- До великої війни попередня влада анонсувала реалізацію в області кількох амбітних проєктів – це будівництво палацу водних видів спорту та великого медичного хабу з перенесенням туди обласної лікарні і реконструкція міжнародного аеропорту, і будівництво об’їзної дороги біля Чернівців. Зрозуміло, що зараз інші пріоритети, але, можливо, щось із того списку планують почати реалізовувати вже цього року?

- Так, ми би хотіли, щоб усе розпочате, можна було завершити в найближчі роки. Але ми зважаємо на те, що наразі бюджет спрямований на більш нагальні потреби, зокрема, і на оборону нашої країни. Ми все ж таки оновлюємо абсолютно за всіма напрямками проєктно-кошторисні документації, які приводимо у відповідність з реаліями сьогодення. Щоб ми були готові в разі чого швидко розпочати і продовжити будівельні роботи, щоб завершити всі ці об'єкти, які ви назвали. Крім того, нам потрібно швидко здійснити відбудову мосту через річку Прут у напрямку села Глиниця. Це стратегічний об'єкт для нас. Зараз, завдячуючи старанням і допомозі Міністерства інфраструктури, ми отримали тимчасовий міст, щоб можна було з'єднати дві частини Буковини через Прут. Сподіваємося, що основний міст буде добудований до кінця цього року. Є у нас досить багато незавершених будівництв освітньої галузі, дошкільних закладів. Ми зараз потрохи оновлюємо проєктно-кошторисні документації, щоб бути готовими до відбудови. Адже є невеличкі суми, щоб завершити і здати в експлуатацію якусь школу – мільйон-півтора, якийсь дитячий садочок – вісімсот тисяч.

Але є і великі проєкти, які війна не дала розпочати у 2022 році, такі як наш Чернівецький аеропорт. Якби не війна, то 26 лютого мав відбутися вже тендер на початок робіт у нашому аеропорту. Це один із важливих інфраструктурних проєктів для Чернівців. Ми бачимо, що під час війни сусідній аеропорт у румунській Сучаві почав розвиватися. Раніше він виконував близько трьох-чотирьох рейсів, а сьогодні - до 9-10 на добу. Це тому, що наші люди, які переміщуються за кордон, обирають цей аеропорт як найближчий до нас. Тому сподіваємося, що як тільки війна закінчиться, проєкт з аеропортом ми запустимо обов'язково. Проєктно-кошторисна документація готова, всі документи теж, є бачення, як розвивати наш аеропорт. Нам потрібно тільки його добудувати. Тож працюємо наполегливо і рухаємось до нашої перемоги. А з усім решта впораємося.

Віталій Олійник, Чернівці