Минув рік з дня поховання спортсмена з Сумщини Сергія Проневича: історія загиблого партизана

У перший тиждень повномасштабного вторгнення російські військові з авіації зруйнували центральну частину Боромлі, що на Сумщині, скинули ракету на колишній дитячий садочок та вибуховою хвилею пошкодили місцевий ліцей. А 9 березня зайшли до села кількома сотнями одиниць техніки. Майже місяць військові рф жили у місцевих комунальних закладах: зайняли школу та будинок культури. За час окупації Боромлянської громади військові рф поранили сімох місцевих мешканців, чотирьох вбили, двох з яких – закатували до смерті, пише Суспільне.

Фото з архіву родини Проневич

"Усе, щоб було по-його. Так, як він сказав – так і було. Такий у нього був характер. Самовпевнений, наполегливий. Що задумав – те зробить. Якби не його оцей характер – він би не досяг цього всього", — таким свого сина Сергія пригадує Антоніна Проневич.

З 8 класу Сергій Проневич займався легкою атлетикою. У 2019 році став рекордсменом України, пробігши марафон у повній військовій амуніції вагою близько 25 кілограмів за 4 години 36 хвилин.

Фото з архіву родини Проневич

"Я спортом не займалася, його батько рідний бігав у футбол. Самі ото організовуються, він любитель був у футбол гуляти. Батько рідний бігав добре і він пішов у покоління Проневичів. Він – запальний до спорту", — розповіла пані Антоніна.

Фото: Суспільне Суми

У 2017 році Сергій Проневич вирішив піти на строкову службу до армії — на півтора року потрапив до спортивної роти Одеської національної гвардії. Окрім спорту, займався виробами з дерева та інших природних матеріалів.

Фото з архіву родини Проневич

Два роки Сергій Проневич жив окремо від матері: придбав авто та робив ремонт у будинку, який лишився від батька. А в кінці лютого 2022 року мали відбутися чергові спортивні змагання, на які Сергій так і не потрапив. Розпочалася повномасштабна війна.

Фото: Суспільне Суми

"Встаю я на роботу у пів п’ятого, виходжу в коридор, а там – зарево і чутно бухкання, вертаюсь до чоловіка і кажу: "Війна", — пригадала ті події Антоніна Проневич.

Цей день назавжди змінив життя родини: "24-го я пішла до нього додому, де він жив. На вулиці сусіди там, а він стоїть на вулиці. І щелепи оці скули аж грають. Я його думки прочитала, думаю, він же не сидітиме".

З перших днів повномасштабного вторгнення у Боромлі почали створювати загін самооборони. До добровольців, які готові були відвойовувати своє село долучився і Сергій.

Фото: Суспільне Суми

"Молодь завжди була рушійною силою, організували командирів, командири знали сусідніх командирів. Так ми зробили більш-менш серйозну організацію, по Боромлі чоловік 80 було. У кожному селі, старостинських округах. Були у нас створені свої підрозділи. Проневич був у штурмовій групі. Стосовно Сергія Проневича, це одна із таких історій, яка розійшлася всією Україною", — сказав Василь Романіка, сільський голова Боромлі.

"Чула, що він на Криничне бігав техніку видивлявся, на Білку. У Білці зупинили свої, також там були розвідувальні групи свої. У Криничному також дзвонили до голови, казав: "Це наш, відпустіть його". Те, що я знаю. — Тобто вони вичислили координати російської техніки? (- кор.). — Вичислили і він телефоном передавав, писав, дзвонив чи не знаю я… А тоді знайшли бензин, масло, колотили "коктейлі Молотова" і бігав він", — розповіла мама Сергія Проневича.

Вдень Сергій готував "коктейлі Молотова", а вночі долав десятки кілометрів, аби розвідати, де знаходяться ворожі танки та БТРи. Завдяки гарній фізичній підготовці, Сергій розвідував ситуацію і навколо сусідніх сіл.

"Він як бігав, де можна було вкрасти або покинута техніка стояла… Він брав усе і носив сюди і ховав тут. А тоді кидав "коктейлі Молотова", — сказала мама Сергія.

Коли за два тижні від початку війни було знищено 8 одиниць російської техніки біля Боромлі, близькі та друзі Сергія Проневича почали здогадуватися, хто за цим стоїть.

"Намагалися всі його відмовити, але нікого він не слухав. Він все одно йшов партизанив, висліджував. В останній день зайшов до свого старшого друга, до батька свого однокласника, із яким вони дружили. Той казав: "Заспокойся, вгамуйся, не біжи, охолонь, пересидь". Ні — і все. Він був налаштований тільки йти вперед", — 11 березня Антоніна Проневич востаннє бачила свого сина живим.

Напередодні він прийшов до неї додому та лишився із ночівлею. Вони багато говорили та Антоніна знову намагалася вмовити сина не ризикувати:

"Він пішов вранці, я на роботу йшла, а він пішов туди, де вони жили. Я кажу: «Дивися, обережно, не напорися, не огризайся". А тоді я вже ввечері прийшла з роботи, телефоную і немає зв’язку. Тоді зв'язок з’явився, може о 22:00 чи о 23:00. Я дзвонила, питаю: "У тебе все в порядку? — Усе в порядку. — А що в тебе там таке? — Я балакати не можу". І Все".

12 березня Сергій уже не вийшов на зв’язок. Напередодні він мав забрати зі схованки за селом кілька автоматів для місцевої тероборони. Працювали тоді разом із напарником. Пробиралися полями та лісосмугами, однак натрапили на ворожий блокпост. Зі слів напарника, Сергій перебіг на іншу сторону, і в той момент його побачили росіяни.

"Каже, чую постріли, крики і все – тиша. Він набирав до Сергія, підіймав руський і почав сміятися, казать шось. Той прибіг назад і сказав вже, що він вбитий. А коли це було – не знаю. Може, числа 15 пішов зв'язок, але ніхто не брав слухавки… тоді вже почали балакати по селу, що Проневич убитий. Поки руські тут стояли – телефоном мого сина вони користувалися. Там він в групі виставляв "парилку" свою, то хтось із руських виставив: "Пріглашаю в парілку", — розповіла пані Антоніна.

Голова громади Василь Романіка пригадує, як міг, застерігав Сергія, адже у селі вже траплялися випадки катування місцевих мешканців російськими солдатами через фотографії ворожої техніки у телефоні:

"Через нашу Боромлю йде багато йшло шляхів, багато розвідданих передавали. І дуже багато людей. Не було координації дій, ми були місяць в окупації, не було ніякого зв’язку ні з ким. Діяли на свій розсуд. Оті кубки, що в мене стоять, п’ять останніх кубків – це перше місце в області серед громад. Його дуже велика заслуга. Він – дійсно великий спортсмен, мужній чоловік".

Фото: Суспільне Суми

Тіло спортсмена знайшли його друзі недалеко від місцевої телевежі. Наразі, точна дата смерті Сергія Проневича – невідома. Як і обставини його загибелі. Пані Антоніна розповіла:

"Як прочули, що він убитий, як вони там пробралися – прив’язали до ноги мотузку і смикали, чи немає під ним мін, аби перевернути його обличчям, щоб ворони не розклювали його. Це там біля вишки, де його знайшли. Як я знімала рукавиці з нього, на руках була полоса, неначе вони в чомусь були. Чи зв’язані, чи то наручники".

Розтин показав, що Сергій загинув від кулі, яка застрягла у ребрі хлопця та пошкодила внутрішні органи.

"— Якби все повернути назад, чи можна його було втримати? (- кор.). – Мабуть, ні. Не втримали б його. Все одно він би біг. Не так би може склалося, але він би все одно пішов воювати. Він би не сидів, склавши руки. Він казав: "Що я повинен ховатися? Як будемо усі ховатися, хто буде захищати?".

Сьогодні Антоніна Проневич зберігає все, що нагадує їй про сина: фотографії, спортивні нагороди, статті у газетах, вироби, які він так і не завершив.

Фото: Суспільне Суми

"Не піднімеш уже сина. Я вже успокоїлась тим, що його не забувають, що він був такий спортсмен, був такий партизан", — сказала Антоніна Проневич".