Нова торгова марка, нове місто, нове життя. Як родина маріупольців Бубнових відновлює свій бізнес, - ФОТО

Ця історія розпочалась в далекому 2011 році, коли працівники одного з маріупольських промислових підприємств Марія та Сергій Бубнови вирішили, що хочуть мати власну справу. Спочатку вони продавали овочі на ринку в Маріуполі, потім почали розширюватися та здійснювати оптові поставки овочів та фруктів до супермаркетів. До 2013 року їхній невеликий сімейний бізнес постачав українські фрукти та овочі у  великі торгові мережі Донецької та Луганської областей. Але все зупинила війна, 2014 рік. Ринок збуту закрився, логістика була порушена. Потрібно було рятувати бізнес, переорієнтуючись лише на Маріуполь. І думати про те, у якому напрямку розвиватись.

Криза відкрила нові можливості для Бубнових. Вони вирішують взяти участь у грантовій програмі «Донецький куркуль», завдяки якій розпочати переробляти овочі – робити з них напівфабрикати. Потім, в 2019-му році, подали заявку до програми USAID, щоб отримати фінансову підтримку для придбання інноваційного обладнання з виготовлення вже не просто напівфабрикатів, а готових продуктів на основі овочів та фруктів.

Кілька років вони будували виробництво, щоб відповідати високим стандартам донорів. Запроваджували вимоги українського законодавства у сфері харчового виробництва (haccp). Орендували нове приміщення, зробили повний ремонт, встановили систему вентиляції, пожежну систему та багато іншого.

Так в Маріуполі з’явилася нова торгова марка – AFK, Азовська фабрика-кухня, а в мережі супермаркетів «Щирий кум» - нова продукція на поличках. Квашена капуста, варені буряки, морква, морква по-корейські і нарешті – заморожені супи. Розігрій їх в мікрохвильовці – і отримаєш якісний домашній суп з 100-відсотково натуральних інгредієнтів.

Супи дуже швидко ставали популярними. На фермерському фестивалі в Маріуполі в вересні 2021 року біля стенду з супами стояла черга. Всім хотілося спробувати новий продукт. Борщ, суп грибний, курячий, гороховий. В редакції 0629 він теж був в обідньому меню. Фаворитів було два: гороховий та грибний (останній, на нашу скромну оцінку, був гідний ресторанного виконання).

Але Бубнови не стояли на місці. І в лютому 2022 року розпочали новий проєкт. Разом з Маріупольським фаховим коледжем ДонНУЕТ ім. Михайла Туган-Барановського вони оголошують конкурс "Смачний Маріуполь". Студентам запропонували придумати рецепт для ТМ "Азовська фабрика-кухня" з використанням місцевих фруктів або овочів. На потужностях фабрики-кухні всі запропоновані рецепти мали бути виготовленими, а потім комісія мала обрати кращу страву. Автор або авторка рецепту отримала б грошову винагороду, а AFK – новий продукт, який хотіла запустити у виробництво. 

Проте російська армія вирішила, що маріупольському бізнесу досить розвиватись. Що їх терміново треба «визволяти».

«Ми до останнього не вірили у повномасштабну війну, - розповідає Марія Бубнова. – А коли все почалось, довелось швидко ухвалювати рішення, що робити далі. Сергій хотів, щоб я з дітьми поїхала з міста, а він би залишився, треба було завершувати справи. Я на це не погодилась. Вирішили залишатися разом. Пізніше, коли ми сиділи під обстрілами, обидва відчували провину перед дітьми за те, що вчасно не вивезли їх.  Але в той момент, на початку повномасштабної війни, нам здавалось це правильним рішенням. Ми дуже вірили в ЗСУ, нашій армії. Ми спілкувались з військовими. І ми думали, що у нас буде тиждень для того, щоб поїхати. Але склалось все по-іншому. 

В перші дні війни, коли ще працювали магазини, ми виконували свої зобов’язання щодо поставок овочів. Люди розкуповували все. Потрібно було ще завозити продукцію. І ми це робили.

Все, що залишалось в цеху з виробництва напівфабрикатів, в основному супи, ми передали хлопцям з територіальної оборони. Ми щодня приїжджали в волонтерський центр «Халабуда» і намагались бути корисними. 

26 лютого ми вирішили таки поїхати з міста. Спитали у військових, і нам сказали, що вже – ризиковано. Що місто практично оточено з усіх боків. Так ми залишились в Маріуполі», - розповідає Марія.

Дуже швидко вони втратили можливість відвідувати свій цех, свої овочеві склади. І «Халабуду» також. 

Основні склади підприємства були розташовані на Запорізькому шосе (Володарська траса). Вже в перші дні війни ці склади були повністю пограбовані. 

Бубновим пощастило, що не довелось сидіти у підвалах. Вони їздили по місту – з району в район, в пошуках місця, де менше стріляли, жили у друзів. А 15 березня вони почули, що можна виїхати з міста.

«Вирішили їхати одразу. Ми не знали, куди ми їдемо. Ми просто тікали з Маріуполя. Рушили слідом за іншими машинами і опинились в Бердянську. Там, завдяки друзям, знайшли, де зупинитися, зрадіти теплій воді та теплу в квартирі. А потім рушили на захід України».

Все, що вони мали, залишилось в Маріуполі. Все, що наробили за роки існування бізнесу, - було знищено. Єдине, що змогли вивезти з палаючого міста, - це рефрижератор. Сергій Бубнов кермував вантажівкою, а Марія вела автомобіль, в якому сиділи діти.

«Ми не взяли з собою нічого, бо тоді кожна хвилинна затримки у місті була небезпечною. І зараз, живучі в Нідерландах втрьох з дітьми в одній кімнаті, ми розуміємо, наскільки насправді мало потребує людина…»

Вони потрапили в Нідерланди випадково. Один із підписників Марії Бубнової в Тік-Тоці, військовослужбовець, побачив повідомлення, що родина Бубнових виїхала з Маріуполя, і запропонував поїхати до його сестри в Нідерланди. Марія одразу погодилась.

«Розумієте, ми приїхали на західну Україну і були розгублені. У нас не було бізнесу, не було грошей, щоб жити. Треба було якось влаштовувати життя. Сергій одразу сказав, що буде залишатись і намагатись відновити бізнес в іншому місті. Турбота про те, чим прогодувати мене з дітьми, тільки б заважала йому. Тому ми і ухвалили таке рішення: ми їдемо і допомагаємо йому звідти, він – працює в Україні», - каже Марія.

Вони їхали з почуттям необхідності жити далі. Не скиглити за минулим, а відбудовувати майбутнє. Тому важливо було скористатися своїм новим становищем для навчання та отримання досвіду.

В Нідерландах Марія Бубнова спробувала працювати в мішленівському ресторані. Що вихідних подорожує країною, знайомиться з представниками української діаспори і вивчає особливості роботи місцевого бізнесу. 

Сергій в Україні вирішує питання відновлення роботи підприємства. Шукає будь-які можливості для отримання фінансування.

«Коли ми виїхали з окупованого Маріуполя, з нами зв’язались представники програми USAID і спитали, чи хочемо ми продовжити співпрацювати. Звісно, ми погодились. Наша задача була знайти нове місце для релокації бізнесу. І саме цим ми зайнялись», - каже Марія Бубнова.

Це виявилось непросто. Їм потрібно було досить велике промислове приміщення – мінімум 500 квадратних метрів з можливістю розширення. І головна умова – підключення до живлення потужністю 1,5 МВт.

«Життя – дивна штука. Ніколи не знаєш, який досвід згодиться, в який бік тебе виштовхне доля. В 2018 році ми разом з Дмитром Чичерою та активом «Сильних громад» відвідали місто Славутич. Нас зустрічала директорка Агентства регіонального розвитку Орина Старовойтова, знайомила з містом та розповідала про бізнес-можливості.  Славутич нам тоді дуже сподобався. Це наймолодше місто в Україні. Його побудували після аварії на ЧАЕС спеціально для евакуйованих з Прип’яті працівників станції. Зараз там мешкає близько 25 тисяч чоловік, з них 8 тисяч – це ті, хто був дітьми в 1986-му і разом з батьками тікав від радіації.

Місто побудовано просто посеред лісу. Вісім радянських республік будували, тому в місті є квартали з національним колоритом Литви, Латвії, Естонії, Грузії, Азербайджану…

В місті немає міського транспорту, проте вже за проєктом були заплановані і побудовані велодоріжки. Таке сучасне, модернове і дуже красиве містечко, яке пропонує багато можливостей для розвитку.

І ось тепер, коли виникла потреба, та сама Орина Старовойтова, що зустрічала нас в 2018-му,  запропонувала нам з Сергієм можливості для релокації бізнесу саме в Славутич. Мені здається, це дуже символічно».

Ось тут Сергій та Марія Бубнови будуть тепер наново будувати свою сучасну фабрику з виготовлення їжі.

Їм довелося повністю змінити концепцію свого бізнесу, бо того потребують нові умови. Вони вирішили виробляти готові супи, не заморожені, як то було в Маріуполі.

«Домашні, але тривалого зберігання. Завдяки рецептурі та вакуумній упаковці, ці супи можна буде зберігати без холодильника, що дуже важливо зараз, коли енергопостачання таке нестабільне, - пояснює Марія Бубнова. – Поки що ми будемо виробляти два види супів – борщ та грибний суп. Було важко обрати, які саме супи потрібні для старту. Я звернулась до своєї аудиторії в соціальних мережах, щоб визначитись, яка саме страва найпопулярніша. Але звісно, далі ми плануємо розширювати асортимент».

На першому етапі вони запропонують роботу 7 чоловікам, потім планують розширятись – до 20 чоловік. Об’єм виробництва – 4,5 тисячі порцій за зміну, на другому етапі – до 12 тисяч порцій.  

Галина Ільвутченко розробила новий логотип для продукції. Марина Петрик зараз розробляє новий дизайн упаковки.

Це вже буде не Азовська фабрика-кухня. AFK залишилась в Маріуполі. А в Славутичі – «Нова кухня», нове життя, нові перспективи.

«Я дотримуюся думки, що у світі немає кризи. Криза – це внутрішнє відчуття. У кожному моменті є ті, кому погано, і ті, кому добре. Для мене близький принцип: можеш вплинути на ситуацію – впливай, якщо не можеш – відпусти і не переживай знову і знову», - каже Марія Бубнова.

Вона сподівається, що у звільненому Маріуполі вони з чоловіком ще зможуть відновити виробництво. Але треба жити тут і зараз. Їхнє нове місце для життя та роботи – це Славутич.