Рівне проводить в останню путь іще трьох вірних захисників

Сьогодні на майдані Незалежності відболося прощання із Герями, які віддали своє життя за вільну Україну - Євгенієм Козачанським, Сергієм Старовєровим та Юрієм Ромашко.

Про це повідомили на сторінці міської ради.

Євгеній Козачанський народився на Сумщині у селі Слобода. Згодом мама знайшла роботу на Рівненщині, тож переїхали до нашого міста. Вже у Квасилівському училищі Євгеній здобув фах слюсаря зварювальних робіт.

Строкову службу в армії проходив на Миколаївщині.

“Згодом їх перевели у Крим, але коли почалися там події 2014 року, знову повернули на Миколаївщину. Вже звідти Женя повернувся додому, а в Україні почалась антитерористична операція,” - розповідає дружина Героя Катерина.

Євгеній працював з спеціальністю, разом із Катериною виховували двох діток — 4-річну донечку та 3-річного синочка.

“Женя був надзвичайно добрим, завжди усіх виручав, приходив на допомогу, мав багато друзів. Я запальна, а він завжди намагався мене заспокоїти, знайти компроміс, аби тільки не було конфлікту. Він надзвичайно любив дітей,” - продовжує Катерина.

Коли ж почалося повномасштабне вторгнення, Євгеній не міг лишатися осторонь.

“Він як раз був у відпустці, тому просто не міг сидіти на місці. Пішов у військкомат добровольцем, поки чекав виклику — розвантажував допомогу на волонтерських складах. У перші дні ми фактично весь час були з дітьми в укритті. Він дуже за нас переживав. А 9 березня, саме на день народження донечки, поїхав на війну,” - продовжує дружина Героя.

Про свої військові будні Євгеній розповідав мало, прагнув захистити рідних. Дуже просив дружину, аби разом із дітками поїхала за кордон, щоб бути у безпеці. Але Катерина відмовилась, тоді Женя наполягав, аби не ігнорували повітряні тривоги і завжди ховалися в укриття.

30 березня 2022 року 29-річний солдат Євгеній Козачанський та іще троє побратимів загинули внаслідок мінометного обстрілу ворогом їх колони в районі Авдіївки на Донеччині...

“Ми спілкуємося із рідними хлопців, які загинули разом із Женею. Завдяки його доброті та умінню знаходити друзів, зараз ми всі стали підтримкою один одному, хоча й знайомі не були... Справа в тому, що тіло Жені не можна було опізнати... Двічі проводили аналіз ДНК, неймовірно довго чекали. А коли отримали підтвердження, вимушені були пройти іще через труднощі. Женю поховали у Дніпрі, як невідомого. То потрібен був час, аби дозволили його ідентифікувати...” - продовжує Катерина.

Сергій Старовєров народився у Гощі. Навчався у 13 школі Рівного, а за тим опановував спеціальність "водопостачання та водовідведення" у Національному університеті водного господарства та природокористування.

В останні роки поєднував роботу водієм на пасажирських перевезеннях за кордон та менеджера з постачання компанії "Divinol".

Коли прийшла велика війна у нашу країну, Сергій, хоч і не мав досвіду, пішов добровольцем у територіальну оборону. А вже у травні його мобілізували до ЗСУ.

"Спершу Сергій захищав кордон на Волині. Він навіть спіймав ворожу ДРГ. Я упізнав його, відразу зателефонував. А він так спокійно, так, то я," - розповідає брат Героя Олександр.

Веселий, компанійський Сергій мав, здається, мільйон друзів. А ще дбав про двох синів - рідного від першого шлюбу та прийомного у другому. Обом хлопчикам заледве виповнилося вісім...

"Він часто жартував. Іноді його жарти були на межі - навіть чорний гумор, але це додавало йому особливості. Усі його друзі знали про оцю його любов до особливого гумору, тому сприймали спокійно, а інші не завжди розуміли. Отаким усміхненим він назавжди залишиться в пам'яті," - продовжує брат.

Після Волині, Сергій навчався на "ловця дронів" у Львові, а також проходив курс штурмової піхоти. За тим удосконалював військові навики у Сумах.

"Уже після цього їх перекинули у Соледар. Там вони утримували четверту соляну шахту. Повинні були відступити, але стояли до останнього, поки не потрапили в оточення. Він загинув, коли їх підрозділ відступав," - продовжує Олександр.

32-річний солдат Сергій Старовєров загинув 9 січня від сліпого вогнепального поранення у голову...

Юрій Ромашко народився у Рівному, навчався у 11 школі. Але з часом вимушений був переїхати з міста.

“Його вітчим отримав травму, тож потрібно було за ним доглядати, дбати про молодшого брата, бо ж я постійно на роботі. Усе це робив Юра, хоч йому було лише 10 років... У цих турботах пройшло все його дитинство. Він швидко подорослішав, став справжнім чоловіком,” - розповідає мама Героя Наталія.

У жовтні 2020 року, коли Юрію було 19, він пішов на строкову службу в армію. А вже у лютому 2021 підписав контракт із ЗСУ на три роки.

“Він був на Донеччині, коли телефонував завжди розпитував про діток — його донечці чотири, а сину скоро виповниться два рочки. Дуже скучав за ними, переживав, надзвичайно любив,” - продовжує мама.

Веселий, життєрадісний Юрій був упевнений, що повернеться додому до своїх рідних.

“Він так любив життя! Ніколи не розповідав, що там на службі, як у них. У нього завжди все нормально, навіть не казав, де знаходиться. Йому тяжко було про все це говорити, казав, що те все не передати словами. Але він завжди оптимістично додавав: “Все одно я виживу!” - пригадує мама.

7 жовтня 2022 року колону, в якій рухався 24-річний солдат Юрій Ромашко, обстріляв ворог...

“Влучили в танк, де був Юра і ще один солдат, вони обоє фактично згоріли там... Опізнати тіло було неможливо, тому ми довго чекали на результат ДНК-експертизи. І от отримали підтвердження...” - каже мама.

Поховають хлопців на кладовищі "Нове"...