У Полтаві Наталія Могилевська зібрала аншлаг у театрі Гоголя і разом із глядачами сміялась, плакала і співала під час моновистави «Я вдома»

У матеріалі використані фото автора та з сайту fakty.ua.

31-го січня у театрі імені Гоголя проходить моновистава української співачки Наталії Могилевської під назвою «Я вдома». Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації співачка залишилася вдома, у Києві. Про біль і втрати, про взаємодопомогу українців і пісні навіть під час війни і під вибухи ракет вона вирішила розповісти у своїй виставі.  

Виступ Могилевської викликав значний ажіотаж. Усі місця у театрі були зайняті, деяким глядачам довелося ставити додаткові стільці.

-Як приємно, коли нарешті повна зала. Такі емоції були, коли вперше зібрали аншлаг після карантину… - діляться між собою працівниці театру перед початком виступу.

За кілька хвилин до початку вистави голос Могилевської за сценою дякує, що люди прийшли на зустріч із нею попри ракетну загрозу. І уточнює, що це – не звичайний концерт, а відверта і душевна розмова зі сцени. Зал аплодує.

Зникає світло. А коли вмикається один із прожекторів, Наталія Могилевська з’являється у центрі залу, співаючи вже легендарну композицію «Місяць». Тільки завершує її фразою «Я кажу – «Ні!» жахливій цій війні…» Читає вірш про ворога, який прийшов на українську землю вбивати. Тому має бути безжально знищений. І його знищують героїчні українські воїни. Від яких кожна родина чекає короткого повідомлення із текстом «Я живий». Співає іще одну відому композицію «Відправила меседж». У класичному варіанті приспів пісні закінчується словами «Що я не хочу жити так». Проте зі сцени Наталія Могилевська, звертаючись до глядачів, довірливо говорить: «Що я сьогодні із вами… як ніколи хочу… жити».

Коли стихає музика, Наталія Могилевська розповідає про свої емоції у перші дні повномасштабної війни. І вони відгукуються у серці глядачів вистави.

-Розбомбили мою школу у Гостомелі... Освободітєлі… Замовляли ресторани, щоб святкувати «Київ за три дні». Резервацію тут робили. Суки… - замовкає. І після кількох секунд паузи зал вибухає оплесками. У яких – і такий самий біль, і глибока ненависть до ворога.

Вистава справді відбувається як довірлива розмова із глядачами. І почуте змушує людей у залі то витирати сльози, то щиро сміятися.

-Чи було мені страшно? Моїй вагітній на восьмому місяці сестрі було страшно. Вона опинилася під бомбами на метро Оболонь. Якось змогла доїхати до мене. А у мене навіть сховища немає – сама під ліжком сплю. Ну, смішно чи не смішно, а думаю: «Хоча б обличчя збережу!», - зізнається співачка. Глядачі сміються. І оплесками згоджуються із нею, коли говорить, що українців вже нічим не залякаєш.

Втім, за хвилину після щирих вибухів сміху глядачам знову доводиться стримувати сльози. Тому що героїня вистави розповідає про будиночок у Маріуполі, до якого батьки її привозили іще маленькою щоліта. І про її рідного дядю, який загинув у цьому будиночку після вибухів двох російських снарядів… І про його сина, який живе у Москві і до останнього не вірив розповідям сестри про те, що росія убиває і нищить українців… Сама співачка моментами не стримує сльози, коли говорить про найболючіші моменти цієї війни...

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Наталія Могилевська готувала концертний тур. І вона таки у нього поїхала, але її виступи відбувалися у військових частинах, шпиталях, перед українськими бійцями. Героїня вистави говорит про те, як важливо зберігати відчуття дому навіть під війни, навіть під обстрілами на передовій. Співає композицію «Я вдома». В кінці робить паузу і додає, вже звертаючись до глядачів: «Ми вдома!»

Варто відзначити, що атмосфера у залі є надзвичайно енергетичною із перших хвилин вистави. Люди емоційно реагують на кожну композицію, на кожен монолог її героїні. І наприкінці години театрально-музичного дійства нагороджують Наталію Могилевську тривалими оваціями.

Співачка віддячує за це своєю енергетикою та щирістю. Розповідає про те, як на 8 березня зібрала найкращий букет у своєму житті із квітів, які їй дарували бійці на блокпостах у Києві. Із усмішкою зізнається, що під час війни закохалася. І додає, що у такий час і цінність любові стала іншою, адже іноді ціна їй – життя… І у продовження співає «Мамо, я покохала!».

Зал підводиться, коли на сцені загоряється свіча пам’яті і героїня вистави пропонує вшанувати пам'ять загиблих героїв хвилиною мовчання. А потім люди у залі підспівують, коли Наталія Могилевська співає «Старі фотографії»…

Головний лейтмотив вистави – попри біль, втрати і випробування українці залишаються у своєму великому Домі, щоб здолати ворога і дочекатися найсвітлішого дня.

-Я вдома, тому що хочу однією із перших на власні очі побачити перемогу! – говорить Наталія Могилевська зі сцени. І зал погоджується із нею тривалими оплесками.

Після завершення вистави співачку довго не відпускають зі сцени і прохають заспівати «на біс». Вона погоджується, але пропонує заспівати самим полтавцям. І вони акапелло охоче виконують «Чом ти не прийшов?», «Ой, у лузі червона калина», «Маруся». А Наталія Могилевська, ніби і не минуло півтори години емоційно виснажливої вистави, танцює на сцені театру під оплески публіки.

Завершується вистава оваціями і скандуванням «Дякуємо!». Задоволеними залишаються і глядачі, і сама Наталія Могилевська.

-Друзі мої. Вчора була прекрасна Полтава! Я хочу всім подякувати! Просто неймовірний спектакль – дякую вам за квіти! – говорить співачка наступного дня у відео на своїй сторінці у Facebook. Після Полтави вона планує виступити у Дніпрі, Харкові, Запоріжжі, Києві та Чернігові. Але і до Полтави незабаром обіцяє повернутися - як із новими проектами, так і з виставою "Я вдома", адже цього разу її змогли переглянути не всі бажаючі полтавці.

Нагадаємо, раніше у Полтавській політехніці виступили ProBASS&Hardi - творці хіта "Доброго вечора, ми з України".

Щоб не пропустити важливих анонсів, підписуйтеся на наш Telegram