«Я ніколи не бачив таких руйнувань»: історія запорізького рятувальника, що ліквідовує наслідки ракетних ударів

Про них кажуть: «Герої без зброї». З перших днів повномасштабної війни вони перейшли на посилений варіант несення служби, вони першими приїжджають на місця ракетних ударів та попри небезпеку роблять свою роботу – рятують людей. Мова про працівників ДСНС в Запорізькій області. 

Як змінилась їх робота з 24 лютого, про «чорний» жовтень та розбирання завалів зруйнованих будинків 061 говорив з начальником Оперативно-координаційного центру Олександром Сичовим. 

Як він саме каже, в ДСНС потрапив «трошки несподівано». Говорить, що не планував бути пожежником-рятувальником. З дитинства мріяв про небо та хотів бути пілотом. Проте, так сталося, що старший брат Олександра, після служби в армії, пішов працювати в пожежну частину. 

«Він пішов, йому сподобалось і мені запропонував, коли я школу закінчував… Вступив до Львівського піротехнічного училища (зараз це університет). Потім був 5 років начальником караулу в одному з районів міста ) Запоріжжя. В ДСНС – вже 30 років», - каже Олександр та додає: «Цей рік найскладніший. Психологічно дуже важко». 

Олександр згадує, що в лютому в новинах було дуже багато інформації щодо можливого нападу росії. 

«Навіть точні дати називали, коли все почнеться. Але чесно, до цього ставився дуже скептично, бо такі речі не бувають заплановані. 24 лютого, коли зранку мене розбудили вибухи, то перше, що я подумав, що відбулась якась техногенна катастрофа, щось вибухнуло і нас будуть збирати всіх. Але потім мені передзвонив наш оперативний черговий і сказав, що почалась війна», - згадує події першого дня повномасштабної війни Сичов. 

За цей час робота рятувальників суттєво змінилась: роботи стало більше, а графік – щільніше. 

«Ми зараз працюємо доба через дві. Більше людей в караулах і більше техніки на виїзд, роботи більше стало», - каже він. 

Жовтень 2022 року став надскладним для Запоріжжя. На початку місяця кілька днів поспіль ворожа армія гатила по багатоповерховим житловим будинкам. Вибухи чули мешканці різних районів міста. 

«Після кожного вибуху думаєш, хоча б це не був житловий будинок, бо це важко. Найбільша цінність – людське життя і коли отримуємо повідомлення, що влучило у житловий будинок, то готуєшся до найгіршого, розумієш, що може бути багато постраждалих та загиблих. Я був на розбиранні завалів 5-поверхового будинку, що на проспекті Соборному. Ми працювали до обіду майже. На другий день поїхав працювати на Зестафонську, де зранку до вечора були задіяні на розбиранні завалів 9-поверхового будинку і вночі виїхали на Якова Новицького (5-поверховий будинок – ред.). Це найбільш трагічні такі об’єкти», - каже Сичов. 

В перші хвилини після прибуття на місце ракетного удару рятувальники мають якнайшвидше оглянути територію, врятувати всіх, кого можна врятувати. 

«Ми розподіляємо обов’язки, закріплюємо ділянки: хтось працює на фасаді, хтось – з тильної сторони, одна людина йде в праву сходову клітину, інша – в ліву. Максимально швидко ми обстежуємо територію на наявність постраждалих. Тих, кого можна одразу вивести, ми виводимо. Були випадки, що нам доводилось людей діставати з-під завалів», - каже він. 

Питаємо у рятувальника, а наскільки великі шанси знайти під завалами живих людей? 

«Надія є завжди. Наприклад, будинок на Соборному - це було перше влучання в багатоквартирний будинок у Запоріжжі. Після цього вже ми мали досвід. Надія завжди є, але на місці, коли дивишся на цей завал, на те, що лишилось, то більш-менш розумієш, де в першу чергу треба шукати, а де малоймовірно знайти когось. Була надія в перші хвилини і хвилин через 20 -30 ми врятували людину. Але коли працюєш вже годину, то вже розумієш, що мало шансів, за 2 години розбирання завалів, бачиш наскільки все спресоване, то ще менше надії. В обід ми вже розуміли, що живих там не знайдем. Горить все, ми розбираємо і ллємо багато води. Наприклад, будинок на Зестафонській горів ще і на другий день. Коли ми приїхали туди, то розуміли, що конструкції не стійки і можуть впасти, але все одно рятувальники ризикували, намагались перевірити чи є люди. Врятували жінку з першого поверху. Тільки її вивели на вулицю і буквально через секунди впали бетонні конструкції», - ділиться спогадами рятувальник. 

Ракетний удар по 9-поверховому будинку на Зестафонській і ліквідація наслідків там Олександр Сичов називає найстрашнішим днем. Каже, що були дуже сильні руйнування, бо туди ворог випустив надпотужну ракету. 

«Я не бачив ніколи таких руйнувань. Ми цілий день там працювали і під ранок ворог вдарив в інший будинок… Звичайно, емоції є, але більше переживаєш за те, аби все зробити правильно. Є втома фізична, якась емоційна втома, а потім хочеться тиші, спокою і відпочити. До війни ми ліквідовували пожежі, наслідки ДТП, але масштаби були іншими і жертв не так багато», - говорить він. 

Рятувальник каже, що запоріжці, як і всі українці досить непогано тримаються, хоч і 10 місяців триває повномасштабна війна. 

«Люди активні і це добре. Все буде добре, не падаймо духом», - сказав герой, що без зброї рятує людей. 

На питання, а що робите після перемоги, чоловік сказав, що не знає і не поки ще навіть не думав про це, але впевнений, що буде багато можливостей.