Як в Маріуполі, у росіян не вийшло. Що відбувається в епіцентрі бойових дій - у Бахмуті, - ФОТО
Бахмут. Російські снаряди падали все ближче й ближче, коли Людмила Бондаренко та Зоя Шилкова, одягнені в хутряні пальта поверх багатошарового одягу, сиділи на лавці біля свого багатоквартирного будинку, балакаючи та подихаючи свіжим повітрям у холодний день у залишках цього східноукраїнського міста, пише видання Wall Street Journal.
На перехресті неподалік українські війська за допомогою крану встановили бетонні плити, укріпивши околиці. Поруч прогуділи танки, які щойно прибули, на баштах майоріли синьо-жовті прапори. Серед ударів артилерії було чути віддалену перерву кулеметної черги.
«Ми вже настільки звикли до цього, що вже не звертаємо особливої уваги, — сказала 76-річна пані Бондаренко, вказуючи на сусідню воронку, залишену вранці від російського снаряда. - Це триває вже кілька місяців . Коли це закінчиться?»
«Мабуть, це ніколи не закінчиться», — відповіла 75-річна пані Шилкова.
У їхніх квартирах місяцями не було опалення, електрики та води. Єдина доступна їжа надходить від волонтерів. «Це гуманітарна катастрофа. Так і живемо», – зазначила пані Бондаренко.
Російські солдати та бійці приватної військової компанії «Вагнера» вже майже півроку ведуть бої за захоплення Бахмута, 70-тисячного міста, яке до війни було найвідоміше своїми ігристими винами.
Щоденні російські обстріли перетворили колись елегантний центр міста на низку стертих фасадів, з уламками, розкиданими на вулицях серед щойно виритих окопів і протитанкових загороджень.
Росіяни досягли східних околиць Бахмута на початку липня після свого останнього успішного наступу , захоплення сусідніх Лисичанська та Сєвєродонецька. Відтоді хід війни різко змінився на користь Києва в інших частинах країни, оскільки українські війська витіснили російські війська з величезних районів Харківської, Донецької та, минулого місяця, Херсонської областей.
Тепер Бахмут став головним полем війни, і Україна, і Росія спрямували війська, танки та артилерію з такою концентрацією вогневої потужності, яку рідко можна побачити за останні 10 місяців. Власник «Вагнера» Євген Пригожин завербував у російських в'язницях десятки тисяч злочинців для штурму Бахмута. Москва також надіслала частину з 300 000 нових військових, мобілізованих з жовтня.
Майбутнє Бахмута життєво важливе для пана Пригожина, довіреної особи президента Путіна , який критикував регулярне російське військове командування як невміле, рекламував Вагнера як найкращу бойову силу країни та забезпечив доступ до російських полонених і щедре державне фінансування після того, як той пообіцяв захопити українське місто.
Новий російський воєначальник генерал Сергій Суровікін також поставив Бахмут на кон. Призначений на початку жовтня генерал Суровікін виправдовував відхід минулого місяця з Херсона частково тим, що посилався на необхідність використовувати ці війська для наступальних операцій в інших місцях.
«Суровікін має десь продемонструвати якусь перемогу з моменту свого призначення, — заявив член Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки Федір Веніславський. - Чого дуже прагне російське військово-політичне керівництво, так це захоплення Бахмута. І тому і Суровікін, і Пригожин кидають на це всі сили».
Розрахунок України також не базується виключно на суто військовому обґрунтуванні. Якщо Бахмут впаде, місто Часів Яр на висоті на захід від нього могло б стати зручною лінією оборони для контрольованих Україною 40% Донецької області, яку Росія вважає своєю власною.
«З військової точки зору Бахмут не має стратегічного значення, — заявив командувач сухопутними військами України генерал-полковник Олександр Сирський під час виступу на українському телебаченні цього місяця. - Але в той же час це має психологічне значення».
Дійсно, відступ з Бахмута означатиме втрату Україною ініціативи після чотирьох місяців стабільного просування, що підвищить моральний дух росіян і ускладнить подальші українські наступальні операції в Донецьку та прилеглій Луганській області. Тому за останні три тижні Україна наситила територію свіжими військами та технікою.
Протягом більшої частини війни Україна зазвичай намагалася уникати стандартних битв, у яких обидві сторони зосереджують свої ресурси, усвідомлюючи, що такий тип війни може зіграти на користь Росії.
«Деякі речі, які роблять нас сильними, такі як незалежність, ініціатива, здатність діяти навіть без чітких наказів, також можуть стати нашими слабкими сторонами, коли багато підрозділів знаходяться в одному місці, і кожен має свій погляд», – сказав Микола Волохов, командир підрозділу безпілотної розвідки «Терра», який у числі інших українських сил цього місяця був передислокований до Бахмута з Херсонського фронту. - Результат у Бахмуті залежатиме від здатності наших сил досягти злагодженості».
Ще одна частина головоломки – це те, що відбувається на фронті Кремінська-Сватове на півночі, де українські наступальні операції буквально забуксували через погоду, яка зробила неасфальтовані дороги непрохідними. Тривале зниження температури, кажуть українські командири, може дати можливість українським силам відновити наступ на схід.
У разі успіху це поставить під загрозу тил російських військ, які атакують Бахмут, і, ймовірно, змусить їх відступити. Навпаки, наступ Росії в Бахмуті, якщо він буде першим, зменшить тиск України на Кремінну та Сватове.
Початковий російський підхід до Бахмута влітку полягав у тому, щоб обстріляти місто з важкої артилерії, перетворюючи одну міську територію за іншою на руїни, а потім спробувати атакувати піхотою. Так у травні Росія захопила місто Маріуполь , у червні та липні – Сєвєродонецьк і Лисичанськ. Однак місяці запеклих боїв під Бахмутом принесли лише обмежені успіхи.
Командир української 152-мм гаубичної батареї «Акація», капітан із позивним «Капітан», розповів, що інтенсивність російського вогню в Бахмуті цими днями значно нижча, ніж на Херсонщині перед передислокацією сюди на початку цього місяця.
«У нас тут величезна концентрація нашої власної артилерії, — сказав Капітан, коли американська гаубиця M109 Paladin з іншої бригади викотилася в поле за ним і відкрила вогонь. - І я припускаю, що у росіян починають закінчуватися патрони».
Намагаючись захопити українські позиції, «Вагнер» посилає хвилю за хвилею невеликих штурмових груп із засуджених, яким загрожує розстріл за дезертирство та обіцянка амністії, якщо вони проживуть шість місяців в Україні. Краще оснащені та краще вмотивовані, ніж мобілізовані російські війська на інших лініях фронту, ці вагнерівці часом досягали успіху, але це коштувало величезної ціни.
«Ніхто не дбає про їхнє життя, — сказав Юрій, якому, як і більшості українських військових, дозволено називати лише ім’я чи позивний. - Ми їх стріляємо, а вони повертаються, як таргани. Поля довкола нас смердять їхніми трупами, але одна хвиля все одно наступає за одною».
Українці теж тут несуть втрати. Нещодавно українські військові перевезли через річку Бахмутку, що протікає містом, носилки з тілом одного з побратимів уже в поліетиленовому пакеті.
Прогриміли залпи, а потім російський снаряд врізався в схил пагорба неподалік, яскравий спалах, а потім клуб темного диму. В імпровізованому медичному закладі, створеному на околиці міста, після неодноразового обстрілу та закриття польового госпіталю в центрі Бахмута, ще три таких поліетиленових пакети були складені на під’їзді в очікуванні транспортування.
«Росіяни спустошують свої в'язниці і відправляють сюди помирати найгірших, а ми втрачаємо деяких із наших найкращих. Це зовсім не чесна торгівля», – сказав Сергій Стаховський, український тенісист і винороб, який воює в Бахмуті у складі мінометного підрозділу.
У той час як російські наступальні дії спрямовані на оточення Бахмута, поки що принаймні три основні дороги постачання залишаються під контролем України. Військові потоки в’їжджають і виїжджають з Бахмута в будь-який час доби, боєприпаси, пальне та продовольство прибувають на передову, а війська чергуються зі змін на бойових позиціях на форпости в тилу.
За словами українських чиновників, у Бахмуті залишилася приблизно одна десята довоєнного цивільного населення. Він розділений між так званими ждунами, симпатиками Росії, які очікують захоплення Росією, а також людьми, які є надто бідними, старими чи хворими, щоб покинути його, та українцями, які сповідують віру в здатність української армії утримати місто і, зрештою, змусити росіян відійти.
Одна з останніх, Тетяна Щербак, є медсестрою, яка керує так званим Центром стійкості, який українська влада відкрила в покинутому магазині на початку цього місяця. Там волонтери роздають місцевим жителям чай, каву, гарячу їжу та деякі ліки.
Генератор дозволяє відвідувачам заряджати свої телефони та інші пристрої, а послуга Wi-Fi забезпечує зв’язок із друзями та родиною. Телевізор, закріплений на стіні, транслює українські новини людям, які часто не знають, що відбувається на війні.
«Основна допомога, яка тут потрібна людям, – це психологічна допомога. Це зовсім не просто. У нашому центрі люди можуть хоча б поговорити між собою, подивитися новини по телевізору, і так легше виживати», – каже пані Щербак. Вона додала, що не планує тікати.
«Звичайно, Бахмут витримає», — сказала вона, декламуючи частину національного гімну, у неї спливли очі. «Ми віримо в наших солдатів, у наших орлів, у наших соколів. Ми українці».
ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629
НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629
ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой
ДИВІТЬСЯ нас на YouTube