Як росіянам вдалось переконати маріупольців, що місто зруйнував «Азов», - ФОТО, ВІДЕО

21 лютого президент росії путін взяв участь у засіданні  ради безпеки своєї країни, де на камери змушував кожного свого поплічника публічно визнати незалежність терористичних організацій «ДНР/ ЛНР». 22 лютого він виступив з промовою, суть якої – держави Україна не існує. А 24 лютого оголосив про початок спеціальної воєнної операції проти України. Тобто публічно президент росії надав наказ ввести свої війська на територію суверенної держави.

Здавалося б, все очевидно. Мирне життя українців було перерване рішенням диктатора сусідньої країни розв’язати проти них війну. Але виявилось, що навіть такі абсолютно очевидні речі не є очевидними для певної кількості людей. Виявилось, що можна ховатись від російських авіаційних бомб у підвалі, при цьому зберігаючи думку, що тебе вбиває Україна.

«Я сиділа в підвалі будинку на бульварі Шевченка. Поруч зі мною були дві родини, які втікли зі Східного. Всі вони були переконані, що і в 2015, і зараз Маріуполь обстрілює українська армія», - розповідає Олена К., мешканка Маріуполя.

«Ми сиділи в підвалі на вулиці Торговій. І я намагалась взагалі не обговорювати с сусідами по підвалу, що насправді думаю про цю віну, після того, як до нас спустилась одна жіночка. Вона вела себе досить агресивно і всіх переконувала, що в її будинок стріляв «Азов. Я подумала, що говорити на цю тему – просто небезпечно», - розповіла Маргарита Михайлівна, яка перебувала в Маріуполі до 2 квітня.

В Маріуполі, який був повністю окупований російською армією в середині травня, зараз мешкає близько 100-120 тисяч чоловік. Значну частину цих людей росіянам вдалось переконати, що їх вбивали не вони, а українська армія. І навіть не вся українська армія, а конкретно  - полк спеціального призначення «Азов». Так говорять ті, хто зараз залишається в Маріуполі і з ким вдалось поспілкуватись 0629.

Російська пропаганда лягла на заздалегідь підготовлений ґрунт. Починаючи з 2014 року полк «Азов» цілеспрямовано містифікували. Ним лякали. Його перетворювали на «нацистське угрупування», залишаючи за дужками те, що це офіційний підрозділ Національної гвардії України, а не добровольчий батальйон, що діє за власними правилами та уставами. Тож після 24 лютого вже готову «страшилку» просто використали для чергової маніпуляції зі свідомістю.

Як створювались міфи про «Азов»

Батальйон «Азов» був створений в 2014 році спеціально для звільнення Маріуполя. Тому що існуючи на той час українські військові підрозділи були недієздатними, в переважній більшості, і не могли виконувати такі задачі. В 2015 році «Азов» звільнив селище Широкіне. А починаючи з 2016 року «Азов» відвели з передових позицій. І останні роки підрозділ не брав участі в військових діях на лінії фронту. 

Тим не менш, російська пропаганда обрала саме «Азов» для ролі «головного нациста України».

Російські пропагандистські медіа створили тисячі фейків, в тому числі і для західної аудиторії, в яких насаджували три основні брехні щодо «Азову».

Брехня перша – логотип

Росіяни розповсюджують дезінформацію, що на шевронах та прапорах «Азову» зображений   нацистський символ з так званою руною "‎Wolfsangel", що була притаманна деяким формуванням нацистської Німеччини під час Другої світової війни. Насправді на шевронах загону спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України  зображена монограма у вигляді двох літер "‎І" та "‎N" – ідея нації. Цей знак добре відомий в Україні з часів Середньовіччя, літери мають вигляд, який вони мали в  староукраїнському алфавіті (до XVIII ст.).

Брехня друга – ідеологія 

Російські пропагандисти звинувачують азовців в расизмі, ксенофобії, антисемітизмі та інших речах, які несумісні з гуманізмом.

Проте єдиною офіційною ідеологією, яка підтримується військовослужбовцями – це український націоналізм. Звісно, люди неосвічені легко плутають слова націоналізм і нацизм. Але це геть протилежні речі.

Український націоналізм – це громадянський  український патріотизм. А патріотизм, любов до України властиві не тільки українцям, а і євреям, грекам, полякам, вірменам, росіянам і людям інших національностей, які живуть в Україні і вважають її своєю Батьківщиною. Тому у складі «Азову»  воюють люди дуже різних національностей, а не тільки українці. До речі, у складі полку – багато маріупольців. Але російська пропаганда не хоче цього помічати.

Брехня третя – «нацистський рух»

Росіяни і досі «не помічають», що «Азов» - підрозділ Нацгвардії, підпорядкований Головнокомандуючому Збройних Сил України.

Вони створюють міф про «нацистський рух», який і уособлює в їх уяві український військовий підрозділ. Звісно, що жодних доказів своїх звинувачень вони не надають. 

Люди, які в Маріуполі попри заборони продовжували дивитись російські телеканали, всю цю маячню слухали майже щодня.

В результаті для певної частини маріупольців цей міф про «Азов» виявився досить дієвим.

Під час бомбардувань люди сиділи переважно в підвалах. Люди не розуміли, що відбувається за квартал від їхнього будинку і жили фактично в інформаційному вакуумі. Але в уяві тих, хто перебував під впливом російської пропаганди останні вісім років, навіть не виникало питань, хто саме загнав їх у підвали. Звісно, «вселеньский злодій» «Азов».

Як розповсюджувалась брехня одразу після окупації Маріуполя

Під час захоплення Маріуполя російська армія повністю знищила зв’язок у місті і тим самим унеможливила розповсюдження дезінформації через соцмережі та телебачення.

Проте росія використовувала інші засоби поширення дезінформації.

«Найчастіше спілкування між людьми проходило у чергах за водою, - пригадує маріуполець Олександр. Г. – Ось в таких чергах можна було наслухатись всілякого брєду. Один раз ледве не побився з чоловіком, який доводив мені, що азовці вісім років бомбили Донецьк і Маріуполь. Я у нього спитав, де він до 24 лютого бачив хоча б якісь  руйнування у Маріуполі. А він мені: «Та шо ти знаєш! Я з Донецька приїхав. Я вісім років під бомбами!» Я йому кажу: якщо ти вісім років під бомбами, нафіга ти сюди приперся, а не туди, де бомб немає? Так він після цього аж смикнувся на мене. А я в той момент зрозумів, що нема сенсу витрачати на таких людей час. Все одного нічого не доведеш».

Олександр Г. розповів, що місцевим досить часто доводилось контактувати з азовцями після 24 лютого. Коли люди підходили і просили про допомогу, вони ділились з ними і їжею, і ліками. Проте зазвичай вони були дуже напружені, нервові. І під час перевірки документів вели себе досить грубо. Олександр жив поруч з однією з баз «Азову» під час повномасштабного вторгнення і йому майже щодня доводилось проходити їх перевірку, показувати документи і телефон. І це точно неможна було назвати приємним спілкуванням, каже він.

«У нас в селищі Моряків азовці ходили по дворах і шукали машини для перевезення поранених. Їм критично не вистачало транспорту, - розповідає  маріупольчанка Дарина Сергіївна. – І до нас з чоловіком прийшли. Ввічливо запитали, чи є у нас машина. Я кажу – є. Вони питають, а яка. А я не знаю, яка у нас машина, бо не розбираюсь в автівках. Кажу: червона. Вони засміялись, попросили відкрити гараж, побачили машину і сказали: ні, не підходить. І пішли далі. Ну а сусіди після питання про автівки, кидатись на них почали. А потім один одному переповідали, що нацисти у них машини хотіли відібрати. А я знаю, ні у кого вони так і не взяли нічого. Я сусідам кажу: військовий стан дозволяє їм у вас дозволу не питати – забирати машини на потреби фронту. А вони все одно у вас дозволу питають, просять, а ви ще й сваритесь на них. Та невже тим людям можна щось пояснити, коли вони вже вбили  у голову щось».

Ось так чутки і народжувались. Хтось щось почув, трошки додумав, і вже розповідає «Я бачив на власні очі…»

«Мій чоловік постійно всім розповідає, що бачив, як «Азов» вбивав людей. Я йому кажу, Коля, ти ж нічого не бачив. І я нічого не бачила. Ми з тобою разом з підвалу вийшли, коли на «Савоні» (кінотеатр в Маріуполі – ред.) вже рускіє були. А він тільки відмахується від мене. Люди в Маріуполі зараз вірять в те, во що хочуть вірити. Їм правда не потрібна. Бо з правдою як жити далі?» - каже Анжела Д., яка і зараз знаходиться в Маріуполі.

З перших годин окупації росіяни стали закидати місцевих дезінформацією. І якщо в перші дні вони ще натикались на закиди на свою адресу («доки ви не прийшли, у нас в місті все було добре»), то з часом масова свідомість стала брати своє. «Якщо більшість вірить в злочини азовців, то і я буду вірити» – так це працює. 

Майже кожне слово на зустрічах з місцевими росіяни закінчують фразою «…будинки, які зруйнували українські військові» або «які зруйнував «Азов». І в кінцевому підсумку це діє.

Місцеві розповідають, що в перші дні після окупації по підвалах стали ходить російські військовослужбовці з фотографіями азовців та маріупольських патрульних. Показували всім ті фото  - чи то щоб розшукати, чи то щоб попередити, що ось ці люди винні в тому, що місто знищено вщент.

Потім почали збирати заяви. Хочеш отримати допомогу, грошову компенсацію – пиши заяву, що азовці знищили твоє майно.

На другому етапі пропаганди по місту запустили пересувні телевізори, які показували російські пропагандистські канали. Ну а там – той самий пропагандистський букет про азовців.

На третьому етапі російські пропагандисти сталі знімати «документальне» кіно про Маріуполь, маніпулюючи фактами, спотворюючи правду, продукуючи відверту брехню про азовців і хід бойових дій. І в кожному такому фільмі рефреном звучать слова: «Подивіться, що ці націоналісти з Маріуполем зробили».

Вершиною цієї пропагандистської маячні стало створення музеїв «Азову» - в Маріуполі, Волновасі, Москві і Санкт-Петербурзі. Експонатами музею як доказами злочинів стали шкільні підручники історії, по яких вчились українські діти, футболки «Азову», книги Грушевського і інше. Найстрашнішим злочином екскурсоводи в таких музеях називають прагнення українців до незалежності. Причому вимовляють це слово ламаною українською з дикою огидою – «нєзалєжность».

А розбавляють весь цей пропагандистський фарш відеосвідченнями самих маріупольців, які просто  повторюють те, що вже чули по російському телевізору багато разів.

 «Люди розповідають про танки азовців, які немов би стріляли по будинках, про БТРи азовців, які розстрілювали цивільних, про снайперів азовців, які витрачали безцінні кулі не на ворогів, а виключно на цивільне населення (абсолютно незрозуміло, навіщо б це їм було потрібно). Неможливо їх переконати, що це не так. І єдине питання, на якому вони ламаються: «Чий був літак, що скидав бомби на Маріуполь?» Бо добре знають, що в України не було зовсім ніякої авіації. Тому після цього питання, як правило, або психують і обривають розмову, або кажуть: я поза політикою. І теж кидають розмову», - поділилася своїми спостереженнями після спілкування зі своїми родичами з Маріуполя Марина К.

Основні наративи, які розповсюджує сьогодні російська пропаганда в Маріуполі

1.«Азов» вісім років руйнував Маріуполь і знущався з місцевих мешканців».

Спростування: за останні вісім років Маріуполь реформувався і відбудовувався. Перетворився на європейське місто, де ремонтуються школи, лікарні, створюються зони відпочинку. Жодна будівля не була зруйнована після обстрілів 2015 року Східного та Сартани. Обстріли здійснили  орієнтовно з селища Комінтерново, яке окуповане росіянами з 2014 року. Це зафіксовано в звітах моніторингової місії ОСБЄ.

2.«Азов» влаштував військову базу в приміщенні Маріупольського драматичного театру. А потім сам підірвав театр, заклавши вибухівку зсередини».

Зазначимо, що перше твердження протирічить другому. Бо якщо в театрі був штаб «Азову», то навіщо йому себе підривати?

Розгадка фейків в тому, що вони були вигадані в різні часи. Одразу після скоєння злочину 16 березня росіяни на своє виправдання вигадали, що це вони підірвали не театр, а штаб «Азову». А потім, після появи свідчень маріупольців, які переховувалися в театрі, вигадали історію про вибухівку. А як все було насправді – подивіться на ВІДЕО

3.«В пологовому будинку, на який скинули бомбу 14 березня, теж був штаб «Азова», тому туди і впала бомба». 

Спростування: на місті злочину опинились двоє іноземних журналістів, які взяли свідчення тих, хто знаходився в лікарні, і зафіксували черговий злочин росіян у фото та відео. Ніяких військових в пологовому будинку не було. Азовці тільки завозили їжу для породіль та дизпальне – для генератора лікарні. Ось такі злодії.

4.«Азовці не випускали маріупольців зеленими коридорами, які надавала росія. Прикривались мирними як щитом».

Спростування: зелених коридорів в Маріуполі не було. Але не через Україну, яка постійно вимагала надати такі коридори для цивільних, а через росію, яка узгоджувала коридори, а потім відкривала вогонь саме по цих коридорах.

Очільник патрульної поліції Маріуполя Михайло Вершинін розповідав, як 5 березня під час спроб випустити колону цивільних авто, в Маріуполь намагалась увірватись колона російських танків. Звісно, що в таких умовах військові не могли випускати людей.

Але маріупольці, які жили в абсолютному інформаційному вакууму, з легкістю повірили в те, що це азовці навмисно їх утримують, намагаючись сховатись за людьми як за живим щитом.

Проте життя доводило зворотнє: немає сенсу ховатись за людьми, якщо росія ні во що не цінить людське життя, вбиває цивільних, закидає бомбами житлові квартали. Люди для росії давно перестали бути щитом.  Люди для росії – мішень. Тобто ніякі мирні не могли захистити азовців від російських снарядів. І це настільки ж очевидно, як публічне оголошення «спеціальної військової операції» 24 лютого 2022 року.

Чому ж тоді маріупольці вірять в ці фейки і повторюють їх? 

Олег Покальчук, соціальний психолог, вважає що тут  є кілька складових.

«По-перше, пропаганда не є універсальним психологічним токсином, якимось  "новічком".  Вона діє лише на людей, засадничо схильних вірити пропаганді. У 2015  році після обстрілів Східного у Маріуполі я розмовляв з пораненим цивільним. Його квартиру пробив наскрізь снаряд "Граду", зі східної сторони. При цьому він був впевнений, що це спеціальні ракети, які Обама дав Порошенку, щоб їх пускали з українського боку, а вони потім розверталися в повітрі на 180 градусів.

Тобто не треба перебільшувати відсоток патріотизму серед маріупольців, як і в будь-якому іншому місті. 

По-друге, проукраїнські погляди не означають наявність ідеології. Це один з наших самообманів. Ідеологія як система цінностей дає незламність. Тому у кацапів така ненависть до "Азову". А погляди є результатом впливу середовища.  Якщо воно тотально однорідне, попередні погляди починають танути. Разом з вищезгаданими ідіотами  це створює переконуючий вплив.

Третій чинник - демонізація "Азову". Їхня елітарність дозволила перепозиціонувати їх як "чужих", інакших.  А войовничість перетворити у внутрішню загрозу.

Чому вони лишилися на "Азовсталі"  - це питання до військових експертів і майбутніх істориків війни. З того ж ряду, як і військовий сенс тривалої оборони ДАП. Але це дає широкі можливості  для різної конспірології ворога, що теж здійснює свій вплив», - вважає Олег Покальчук.

Що з цим всім робити у майбутньому – ось це питання, відповідь на яке суспільству ще доведеться пошукати.

Психолог Олена Мурза вважає, що Україні варто створювати загальні платформи для обговорення таких складних питань. «Росія таку платформу створила – це її телевізор.  Вся її пропагандистська телемашина працює на пояснення людям того, що відбулося, на тому рівні, який цим людям зрозумілий. Я впевнена, якщо ми не зробимо такої публічної платформи для обговорення проблемних питань зараз, якщо не будемо обговорювати всі ці наративи про азовців, які, мовляв, розстрілювали цивільних, що насаджуються в окупованому Маріуполі, то через 5 років кожен другий в місті  буде вважати, що, дійсно, це ЗСУ знищили місто», - переконана фахівець.

Матеріал створений в межах проекту Fight For Facts!, який фінансується Федеральним міністерством економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ). Погляди, висловлені в цих публікаціях, належать незалежним авторам і не обов’язково відображають погляди BMZ.

ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube