“Побиття” Ляха та гучні “подарунки” росіян до свят. Записки війни у Слов’янську

25.08.2022

Очі наливаються слізьми, коли вся країна святкує День Незалежності під звуки повітряної тривоги та вибухи. Від гордості і суму, від любові і ненависті одночасно. От уже і минуло пів року, коли почався цей жах, коли ми вночі почули перші вибухи, а вдень біля банкоматів та в магазинах були довгі черги. Тоді ми ще не розуміли, що це все настільки затягнеться. Іноді здається, що ми жили так весь час, скільки існуємо на цьому світі. А іноді, що це відбулось щойно, і ти здригаєшся, ніби тоді у лютому. Наш Слов’янськ стоїть, тримається, і дуже хочеться сподіватись, що вистоїть. 

До свят нас готували заздалегідь, але так не хотілося вірити у те, що сусіди все ж будуть "вітати" нас масованими обстрілами. 

У Слов’янську обійшлось без гучних святкувань, але з гучними тривогами і вибухами. Влада на свята (23-24 серпня) заборонила працювати усьому що тільки можна. Життя у місті зупинилось. Неможливо було купили хліба, ліків, але багато хто підготувався до “свята”, закупившись усім необхідним. 

Більшість намагались не виходити у цей день зі своїх домівок. У перший святковий День Прапора вночі поцілили в житловий будинок на Цілинному. Він повністю був зруйнований, але, на щастя, жертв тієї ночі не було. Страшно іноді засинати, бо не знаєш, куди прилетить наступного разу. 

З 24 на 25 серпня було гучно. Прилетіло у район Машмету. Бачили наслідки тільки на фото та відео, але картина ця дуже печальна навіть крізь екран. Така величезна воронка і прямо на вході біля під’їзду. Відразу почали прибирати і вивозити скло, роздавали людям плівку, аби якось закрити вибиті вікна. Пощастило, що ніхто не постраждав цього разу, але нам вчергове нагадали, що смерть поруч і вона ще ближче, ніж може здаватись. 

Що там обстріли, у нас мера “побили”. Оце де тема номер один у місті. То там, то тут ходили чутки, що жінки побили його десь сумками, розідрали обличчя. Хто що казав. Перебирали її декілька днів, поки Лях сам не висловився з цього приводу. Як виявилось, то вже підхопили і російські журналісти, які це пов’язали ще й з евакуацією. Ніби-то людей, яких евакуювали, кинули десь в полі, а вони розлючені приїхали назад і, так би мовити, помстилися нашому голові за таку поведінку. Все це, звичайно, повна маячня, і всі адекватні люди це розуміють. Але “осад” залишився. Казали, що навіть ті, хто збирався евакуюватись, після цих чуток передумували. 

Отакі у нас справи у Слов’янську, місті, яке хочуть захопити маріонеткові “днр”. Все мріють вони провести свій паршивий референдум по “вхождєнію в состав россии” після виходу на адміністративні кордони областей. Тільки є одне але. Цього ніколи не станеться і доведеться їм самим бігти аж до кордону з росією. 

Матеріал створено в рамках проєкту “Життя війни” за підтримки ГО Лабораторії журналістики суспільного інтересу та IWM».