Гірка сіль Яни Синиці
Вона вважає, що перемога в цій війні можлива тільки завдяки зусиллям кожної людини у творенні якісних змін у суспільстві. Тому багато років Яна Синиця відчуває потребу бути не просто у русі, а стоїть в авангарді цих перетворень. І не змінює думки, навіть коли справу всього її життя вже вдруге перекреслює війна.
Успішна менеджерка з туризму, яка через власну агенцію возила українських та іноземних гостей в найбільш “розкручені” локації промислового сходу України, ще у 2014 році була змушена переїхати з Донецька до тихого села Крива Лука на Лиманщині. Там, де колись майже випадково була придбана дача, несподівано у родини з’явився новий дім на кілька років.
Проживаючи у цьому селі, переселенка Яна спровокувала та очолила справжню революцію у сфері “зеленого туризму” — про північ Донеччини стали казати як про цікавий напрямок для різноманітних спортивних, краєзнавчих, культурних та навіть кулінарних мандрів.
- Поки одні українці формували для себе образ Сходу України через гучні новини, інші збирали валізи та вирушали досліджувати регіон на вигляд, на смак і на дотик, - пояснює активістка. - Ось для зустрічі з такими допитливими та активними гостями ми готувались, намагалися їх здивувати та спростувати стереотипи. Через наші програми пройшли сотні туристів, десятки делегацій і кожного разу ми впевнювалися у правильності нашого руху.
Унікальність цього досвіду, на погляд Яни, полягає у спрямованості ініціативи знизу догори та об’єднанні однодумців. Вона просто не змогла дивитися на різноманітні чиновницькі плани та звіти, наповнені загальними формулюваннями про “розвиток” та “стимулювання” туризму. І вже за рік її практичний проєкт щодо створення туристичної Лиманщини просто “вибухнув” на теренах всієї Донеччини, торкнувшись частини Луганщини та Харківщини. Проте головний вказівник різноманітних туристичних маршрутів Яна встановила у Кривій Луці. Життя громади з реалізацією цього проекту докорінно змінилося - наповнилося яскравими подіями та зустрічами з цікавими людьми.
Згодом повноцінно запрацювало і туристичне агентство Яни, яке стало прикладом справжнього соціального бізнесу: мешканці півночі Донеччини та гості регіону залюбки замовляли різні види відпочинку на природі та тематичні екскурсії на будь-який смак. Тим самим, підтримуючи ініціативних мешканців різних населених пунктів на Донеччині, які ризикнули почати щось нове. І разом з цим — популяризувати цікавість до краєзнавчих та культурних родзинок регіону. Екскурсії можна було вибрати за допомогою нового унікального сайту, де зібрали всі цікавинки та туристичні маршрути Лиманщини. Яна придумала та втілила з колегами чимало різних проектів. Наприклад - астрономічна програма спостерігання за зоряним театром протягом літа через телескоп з панорамної Щурової гори неподалік заповідника “Крейдяна флора”. Або серія геологічних турів з відвідуванням об’єктів індустріальної спадщини та пам’яток природи.
Дуже масштабним, глибоким та різноспрямованим вийшов проєкт “Шлях, позначений сіллю”, де у співпраці з місцевими краєзнавцями та з партнерами-підприємцями та гідами Яні вдалося об’єднати кілька важливих історичних тем та розкрити сутність сучасного промислового регіону. “Сіль - ідеальна тема для інтерпретацій”, - запевнили автори цього проєкту і вразили поціновувачів краєзнавчого туризму одразу кількома авторськими екскурсіями. Більшість з них стала “сіллю душі” й самої Яни.
Серед таких – туристична експедиція “Бахмутська сіль” з найбільшою концентрацією фактів про солевидобуток регіону, колишні рудники і європейські інвестиції, сімейні історії, місцеві легенди, “Солона екскурсія Олександро-Калиновим”, села-номінанта у конкурсі “Неймовірні села України”, з майстер-класом з виварювання солі, гастрономічний маршрут “Солона історія Тору з присмаком пива та сиру”, “Життя на солоних озерах” - зі спостереженням за птахами в орнітологічному заказнику.
Це стало настільки потужним меседжем у всесвіт, що вже через кілька років до міста Соледар, в якому видобувають сіль у промисловому масштабі, наприклад, переїхав офіс відомої донецької артплатформи “Ізоляція” — щоб створювати там мистецький контент, наповнений сенсами сучасного Донбасу. А ознайомлення з об’єктами європейської спадщини зацікавило навіть іноземних істориків та стимулювало українських кінематографістів зняти цікавий документальний фільм.
Але майже всі туристичні об’єкти, в які всі вісім років вкладала душу Яна Синиця, зараз поглинула війна. На березі Сіверського Дінця, де ще влітку були шалено популярними сплави на катамаранах, тривають запеклі бої. Оскільське водосховище зневоднило через підрив дамби. Під час обстрілів згоріла унікальна споруда у Лисичанську - лікарня содового заводу, що прикрашала перелік комплексу будівель бельгійської спадщини. Майже повністю зруйноване місто Соледар, де розташовані унікальні соляні шахти.
І хоча Яна з родиною встигла вчасно евакуюватися на Черкащину, її “Шлях, позначений сіллю” тепер має неабиякий присмак гіркоти. Бо не забереш з собою у валізі пам’ятки культури чи природи, не перенесеш в евакуацію дивовижні краєвиди улюбленого регіону, не спакуєш омріяні маршрути, щоб милуватися ними на чужині.
- Насправді сил починати знов нема, є якась інерція і бажання рухатись в майбутнє та не витрачати час на жалкування себе і минулого. Сама собі роблю “анестезію” тим, що не дозволяю думати про втрачене, замінюю песимістичні думки оптимістичними, - зізнається Яна.- Більше ніж на кілька місяців нічого не планую, ілюзій щодо щастя поки не маю. Мрію тільки про те, щоб прокидатися вранці не з жахливими новинами, а зі звістками про Перемогу... На новому місці нормально в плані умов, але дуже дискомфортно через те, що нема де поповнювати емоційний ресурс. І це трагедія для мене. Все ж моя Крива Лука була для мене певною зарядкою, - зізнається пані Яна.
Проте й на Черкащині вже змогли оцінити ініціативність Яни, яка разом зі своєю командою ГО “Крила” в селі Деньги, де знайшла прихисток, вже впровадила кілька ініціатив з допомоги ВПО. Яна впевнена, що активні переселенці є ресурсом для розвитку будь-якої території та громади.
- Мир та перемога залежить й від того, наскільки швидко ми всі зможемо розвиватися та мобілізувати зусилля для рішення стратегічних завдань. У цих умовах розвиток - це вміння адоптуватися, навіть якщо діяльність була зовсім не схожа на нашу звичну. Треба вмикатися у корисну роботу. Тож ми запропонували провести мінікурс із пошиття постільної білизни, - розповідає про один такий проєкт Яна.
У селі на той час було кілька десятків ВПО. І активістці хотілося не просто об’єднатися навколо гуманітарної допомоги, а віднайти точки спілкування у громаді та посприяти отриманню нових навичок для більш сталої допомоги. Завдяки гуманітарній ініціативі Helpukraine22 на мінікурси змогли потрапити не тільки ВПО, а й місцеві - так можна було сприяти більш тісним контактам та зміцненню зв’язків. Всі пошиті комплекти постільної білизни віддали переселенцям громади та у Черкаський гуманітарний штаб. (Зазвичай саме постільній білизні не вистачає місця у тривожних валізках, але це важливо — люди, які знаходиться далеко від власних домівок, мають мати нормальні умови для сну).
Зараз у співпраці з колегами-переселенцями з Краматорська Яна Синиця планує у Черкасах цілу серію тренінгів: “Перукарська справа”, “Швейна майстерність”, “Сироваріння”, “Навички підприємництва”.
Але Яна не полишає надії зберегти попередні напрацювання і продовжити роботу з солоною історією України. Разом з колегами розробляють нову концепцію свого соціального бізнесу: думають, чим наповнити крамницю "Шлях, позначений сіллю", готують харчове виробництво за спеціальними технологіями. Для підприємців-переселенців, які через бойові дії втратили ринок збуту, це стане ще однією можливістю знайти нових клієнтів.
Вже тут, на Черкащині, готується до випуску книга про населені пункти Донеччини – точки маршруту «Шлях, позначений сіллю». У ній використовуватимуться унікальні матеріали про природну, історичну, культурну, етнографічну спадщину регіону, котрі команда Яни Синиці назбирала за ці роки. Можливо, книга допоможе приймаючій громаді черкащан під іншим ракурсом подивитись на регіон, в який Яна планує обов’язково повернутися.