«Нам казали, що Україна від нас відмовилась, а Запоріжжя вже захоплено»: звільнені з полону українські бійці розповіли про те, як на них тиснули росіяни

В Запорізькій області наприкінці червня відбувся найбільший (від початку повномасштабного російського вторгнення) обмін полоненими: в Україну повернулись 144 військовослужбовців. 

Частина з них проходить лікування в медичних закладах Запорізької області. 

“Хлопцям була надана допомога, як медична, так і психологічна. З ними зараз працюють психологи. Коли вони до нас були госпіталізовані, то були в дуже важкому психологічному стані. Вони мають дуже різні травми: вогнепальні та осколкові поранення, вибухові травми, ампутації кінцівок. В полоні їм якусь первинну медичну допомогу надали, але вона не та, яку вони потребували. Далеко не в тому обсязі їм надали допомогу, враховуючи їхній стан”, - говорить лікар. 

Нам вдалось поспілкуватись з кількома військовослужбовцями. 

“Нам казали, що Україна нас забула. Ну, як вона могла нас забути? Ми вірили, що нас обміняють, просто потрібен був час. Дякуємо вам, що не забуваєте, ми відчуваємо шалену підтримку”, - каже Сергій, боєць морської піхоти. 

Він перебував в Маріуполі, на заводі ім. Ілліча. Під час спілкування із журналістами він говорить дуже обережно. Каже, що багато чого поки що краще не розголошувати, бо в полоні перебуває ще багато українських військових, яких потрібно звільнити. 

«Були численні спроби обміну, які неодноразово зривалися з невідомих причин і ми поверталися назад. Нам казали, що Україна від нас відмовляється, Україна не хоче нас забирати. Провокація звичайна. Але ж ми розуміли, що то провокація. Ми знали, що Україна щосили намагається забрати нас», - розповідає військовий. 

Він зізнається, що дуже хвилювався, що обмін не відбудеться, навіть боявся, що автобус розгорнеться і їх знов повезуть в «ДНР». Він мріє про те, що його рідне місто буде звільнено від окупантів. 

«Моя дитина ще маленька - 1,5 року. Ми приїхали у такому вигляді, що він не впізнав мене, розплакався», - каже Сергій. 

В Маріуполі він отримав осколкові травми голови, руки, ноги та черевної порожнини. 

«У бункері маріупольські та дніпропетровські медики були, в таких спартанських умовах вони виконували свій обов'язок, свою роботу – оперували. Ще багато уламків треба дістати. Через три місяці буде ще одна операція і потім реабілітація», - каже Сергій. 

Він говорить, що йому пощатило, бо в полон потрапив як «трьохсотий» (поранений), якби був цілий, то психологічно було б дуже важко. 

Ще один військослужбовець Сашко проходив службу в морській піхоті в Миколаєві, потім потрапив на ротацію до Маріуполя. 

«В Маріуполі знаходились на заводі «Азовмаш». Отримав кульове поранення руки, відправили в «ДНР». Операцію зробили, але пошкоджені нерви, судини і сухожилля. Треба повторно оперувати», - каже він. 

Сашко згадує, як вперше зателефонував мамі і сказав “мам, це я”, що ще казав не пам'ятає, бо тоді дуже хвилювався. А коли вперше після полону побачив батьків - "були незабутні враження".

22-річний військовослужбовець НГУ Петро був на комбінаті «Азовсталь», ворожий снайпер влучив йому в ногу. Можливості госпіталізувати пораненого бійця не було, тож хлопець втратив кінцівку. 

«6 квітня отримав кульове поранення в ногу. Операцію з ампутації провели 16 квітня. Наші хірурги великі молодці. Це найкращі хірурги. В такій обстановці виконувати операції по 30 годин - вони герої. Коли вже в полон потрапив, то мене відвезли до медпункту (там не можуть робити операції, там просто можуть швидко стабілізувати) і звідти потім мене евакуювали. Був тиск, казали, що Запоріжжя вже захопили. Але ми вірили, що Запоріжжя стоїть. Коли повернулися додому, то зрозуміли, що це брехня», - згадує військовослужбовець. 

Голова Запорізької ОВА Олександр Старух відвідав військових. Каже, що вся допомога (медична, соціальная, інформаційна) їм надається. Нам треба зробити єдиний хаб для бійців і їхніх родин», - додав Старух.

За даними Головного управління розвідки, серед звільнених: 59 бійців Національної гвардії; 30 – Військово-морських сил; 28 – Збройних сил України; 17 – Державної прикордонної служби України; 9 – Територіальної оборони; 1 – Національної поліції України. Найстаршому зі звільнених виповнилось 65 років, наймолодшому – 19.

Матеріал створено за сприяння ГО «Львівський медіафорум» у межах проєкту «ЛМФ Підтримка мережі журналістів»