Олена Чекрижова: Коли не вистачає мотивації, я згадую свій гнів та отримую неймовірну енергію



Олена Чекрижова ще у 2014 році переїхала до столиці з Донецька, а під час найважчих для міста тижнів змогла створити потужний проєкт “Перевозимо КИЇВ”. Дивовижно, що не маючи власної автівки, вона залучила до ініціативи 70 водіїв, які допомогли врятувати життя понад півтори тисячі людей з різних кутків країни.

Важлива справа є у Олени й зараз. Вона навчає найкращих українських військових англійській мові, щоб вони могли швидко опановувати нові види озброєння, що надходить в Україну. Дівчина викладає English з 2009, акредитована як Neurolanguage Coach, має міжнародну кваліфікацію CELTA, сертифікації TKT, TOEFL, Cambridge First, Advanced, Proficiency, багато інших красивих папірців, цікавий досвід вчителювання та створений власними руками - ENGINFORM.

Я могла б поїхати, але щось тримало

У 2014 році Олена була змушена тікати з окупованого Донецька до рідного Бахмуту, а через пів року наважилася на переїзд до Києва, де все прийшлося починати з нуля. Бо більшість її клієнтів були з росії, тож ці зв’язки логічно перервалися. І вже через два роки почала вкладатися у власний онлайн-центр навчання англійської ENGINFORM, головним принципом якого є ефективність для всіх учасників процесу.

Але 24 лютого стало зрозуміло, що англійська на разі неактуальна для багатьох наших клієнтів, бо більшість з них просто опинилися в небезпечних для життя умовах. Наша робота на деякий час зупинилась, - згадує Олена. - Я могла б поїхати, але щось тримало. З часом зрозуміла, що менш за все хотілося знов отримати досвід переселення. Не хотіла втрачати дім, знов відчувати себе у цьому статусі. Я принципово тут не купувала житла: на жаль, вже знаю, як легко втрачається те, на придбання чого йдуть сили та час”.

Олена згадує, що перший тиждень війни відчувала себе наче застиглою. А потім вирішила робити все по-максимуму. Каже, дала собі таку обіцянку: робити все, що можливо, не зважаючи на невдачі, ставлення оточення, масштаби потрібної допомоги.

Я насправді була дуже зла на окупантів. І по цій емоції гніву я дуже добре “проїхалася”- коли не вистачає мотивації робити якісь складні речі, я згадую свій гнів та отримую неймовірну енергію. Так, мої потенціали розкрилися за цей час дуже потужно”, - каже Олена.

Вся система одразу склалася в голові

В перші дні російського нападу Олена зрозуміла, що люди гостро потребують допомоги у перевезенні, особливо ті, хто мають певні додаткові складнощі — дітей, тварин, нерухомих чи хворих літніх родичів. Бачила багато таких чатів, але організованої системи такої допомоги ще не було. І тоді ця система склалася в голові: вона прописала процеси та залучила водіїв-волонтерів для реалізації проєкту. Спочатку були лише знайомі, але потім додавалися люди, що дізнавалися про ініціативу з чатів та соціальних мереж.

Я написала у себе в ФБ, що ми перевозимо людей та шукаємо водіїв. Спочатку їх було всього три. Але з’ясувалося, що дуже багато людей хотіли долучилися. Всі бажали бути корисними, не сидіти на місці. Більшість - це чоловіки, які відправили своїх жінок та дітей в безпечне місце, але з різних причин не пішли в армію. Буквально на другий день було 30 людей, потім 50, зупинилися на цифрі 70”.

Звісно, не всі водії були залучені одночасно. Спочатку співпрацювали з Центром евакуації столичного залізничного вокзалу: підвозили людей на евакуаційні потяги та розвозили по Києву, якщо когось привозили з гарячих точок. У пріоритеті — люди похилого віку, з інвалідністю, з дітками, тваринами. Другим етапом роботи цієї імпровізованої бригади з порятунку стали евакуації людей, що вибиралися з Ірпеня та Бучі. Працювали з Черніговом та населеними пунктами Сумської області. Звідусіль привозили людей на вокзал, щоб звідти вони мали можливість дістатися безпечних районів. У перші дні роботи спільноти, на початку березня, Олена обробляла і координувала запити сама. За пару днів, коли зрозуміла, що почала “зашиватися” від навантаження, долучилась Леся - “повелителька ексель-таблиць та чарівниця обліку”. За тиждень ми вже не могли впоратися вдвох, та, на щастя, приєдналися Віка, Даша і Катя.

Всі ми працювали виключно на волонтерських засадах. З самого початку мій меседж був однозначним — це не можливість заробити, а шанс стати корисним для інших. Багато водіїв навіть їздили на своєму пальному, і тільки вже згодом ми почали збирати кошти, щоб закупити пальне для тих, хто долає великі дистанції. І, звісно, це були вже надійні перевірені водії. Але навіть у таких умовах хтось принципово відмовлявся від відшкодувань. А хтось, навпаки, вже вичерпав свої матеріальні ресурси, то просив трохи допомогти. Але з самого початку відбирали людей, які мали чітку мотивацію допомагати”, - розповідає Олена.

Кожна поїздка — це історія. Життя

Спочатку всі дзвонили тільки Олені на особистий телефон. Бо її номер розійшовся по всьому Києву. Вислуховувати треба було людей у різних психічних станах. Коли окупували Ірпінь та Бучі, водії забирали людей, що змогли виїхати, з блокпоста наших військових. Але в самі міста заїхати було неможливо.

Але люди чули те, що хотіли: у всі месенджери посипалися повідомлення про родини, які залишилися в цих населених пунктах, і яких треба звідти вивезти. Бабусі слали фото своїх онуків, чоловіки — жінок, рятувати треба було цілі родини та під’їзди, залишених тварин.

Це був жах. Бо ми не могли їм нічим допомогти, а багато з них, на жаль, могли бути вже мертвими. Якийсь час я просто перестала перевіряти всі ці повідомлення. Це було дуже боляче та важко психологічно”, - згадує Олена найтяжчі часи цієї весни.

Каже, що доводилося часто емоційно вмикатися у ситуацію, переживати все це разом з людьми, яким допомагали. Інколи це “дякую, дякую”, яке чули в слухавку разом зі сльозами, ставало останньої крапкою. Накривало. Плакала. Але трималася. Олена розповідає, що взагалі кожне перевезення — ціла історія. Інколи для когось вона була просто питанням життя. В той час Олена записувала такі історії на своїй сторінці у Фейсбуці, і від цих щирих спогадів складно не посміхнутися, змахуючи сльозу з очей.

Коли транспорт не ходив, наші волонтери не лише допомагали стареньким евакуюватися з Києва, але й збирали бабусь-”квіточок” по вулицях та зупинках, де вони годинами наївно чекали на автобус, та підвозили додому, в лікарні або по їх надважливих, термінових, навіть у воєнний час невідкладних, пенсійних справах.

А ввечері ми в чаті рахували статистику, хто скільки “квіточок” назбирав.

Зараз наші водії щодня розвозять стареньким готову їжу, ліки, продуктові та гігієнічні набори - по маршрутах та адресах в Києві, у деокуповані селища Київської області.

Бабусі в захваті, інколи телефонують подякувати та побалакати:

- Лєночка, ви мені такого хорошого хлопчика прислали - і пакет привіз, і поговорів зі мною.

- Нам, пєнсам, що треба? Трошки хліба, щось від тиску, та добре слово.

- Ви мені багато не везіть, скоро переможемо, я сам в магазин піду!".

А одній старенькій хтось дав номер у черзі на касі якоїсь аптеки, та вона просто подзвонила, щоб сказати:

- Дякую, що є такі добрі люди, як ви! - це звернення до всіх волонтерів і всіх небайдужих, хто допомагає зараз літнім людям”.

Гуманітарні буси та мовні стандарти НАТО

Коли в Києві вже зникла необхідність у перевезенні, але залишилося бажання щось робити, група приєдналася до гуманітарної допомоги по всій країні в прихистках, де багато переселенців — в селах, гуртожитках, церквах. Працювали з фондами, благодійними організаціями, волонтерськими штабами, збирали потреби, привозили необхідне. Також окремо відправляли гуманітарну допомогу до рідного Бахмуту, який знов, як і у 2014 році, опинився на піку оборони. Щоб зібрати один повний бус допомоги, треба було долучити кількох водіїв, які співпрацювали з різними партнерами. Олена вважає, що важлива кожна ланка організації, тому задоволена результатом:

У 2014-15 роках я волонтерила, але мені була не дуже зрозуміла організація роботи, тому воно не пішло. А тут в один момент вирішила зробити саме чітку систему, яка може бути набагато краще, ніж є зараз. На свій страх виклала перший пост у ФБ. Думала, якщо це допоможе хоч одній людині, то це вартує зусиль. А насправді за перші вісім тижнів повномасштабного вторгнення на рахунку волонтерських перевезень велика кількість пасажирів: дорослих — 1093, дітей — 116, допомога тваринам - 301 тварина, точки доставки вантажу — 421.

Олена впевнена, що ця статистика - свідчення того, що мінімальний ресурс та одненька дія, ініціатива, маленька спроба to make a difference у скрутний для країни час, може згуртувати та активувати непередбачувану силу, здатну допомогти тисячі людей.

Але нещодавно Олена знов змогла почати працювати за спеціальністю. Вже давно зріла ідея викладання курсу для військових, вона навіть мала невеличкий досвід у 2014 році. Але зараз, вважає педагогиня, настав час більш системної роботи.

Один з друзів запропонував розпочати курс англійської у його батальйоні. Курс, що я викладаю, відповідає мовним стандартам НАТО, включає спеціалізовану військову лексику”, - пояснює сутність своєї волонтерської діяльності Олена.

Це навчання важливе, що бійці були готові працювати з іноземними інструкторами, а також брати участь у міжнародних місіях чи навчаннях. Так вони матимуть однакову термінологічну базу. Конкурс у перші групи для навчання був 4 людини на місце, у найближчих планах збільшити кількість таких груп. Бо, каже вона, є дуже багато охочих. Хлопці хочуть мати інтелектуальне навантаження під час війни, і, звісно, бачать практичну користь - безпосереднє спілкування з іноземними інструкторами чи журналістами. Зараз відбувається постачання нової зброї, більшість інструкцій — англійською. Важлива й можливість поспілкуватися про її використання з іноземними колегами. Але багато хто дивиться далі, думає про життя після війни. Де також ці знання згодяться.

Англійська створила неабиякий ажіотаж серед бійців батальйону, та конкурс пройшли не всі. Тепер до тих, хто в списку очікування, додаються ще охочі, які побачили, що після занять студенти виходять не просто живі та неушкоджені, а ще й задоволені, - жартує Олена. - Я виконую тут свою освітню спецоперацію. Моє завдання - пройти з бійцями курс English for the Military, що відповідає мовним стандартам NATO STANAG 6001, покращити їх рівень володіння всіма мовленнєвими компетенціями, досягти відповідності європейським та північноатлантичним нормативам”.

Олену зараз часто питають, як вона зважилась на таке - залишити комфортне життя в Києві, яке вже починало нагадувати мирне, переїхати у незнайомі стресові обставини та викладати курс військової англійської добровольцям.

Знаєте, я не вбачаю в цьому чогось героїчного або надзвичайного - це моє служіння своїй країні. Опосередкована боротьба з рашистським ворогом у доступному мені форматі. Коли на початку війни я стверджувала, що докладу ВСІХ зусиль для боротьби й перемоги, то ж, друзі, був не жарт і не пусті слова. Треба було перевозити - ми перевозили, потрібно шукати допомогу - ми допомагали. Зараз є потреба у навчанні українських бійців, а навчати - це те, що я вмію робити краще за все”.



AliExpress WW

lamoda ru

Banggood WW