Для мене російська агресія не була раптовою, вона триває вже понад 8 років, – говорить «Полтава»
Олександр витягує з нагрудної кишені маленьку плетену серветочку з вишитим на ній смайликом.
– Дитина зробила і подарувала, щоб тато завжди посміхався, – боєць, не стримавшись, цілує той смайлик так ніжно, немов перед ним обличчя доньки…
Читайте також: На Житомирщині виявили уламки ще однієї ворожої ракети - поліція документує воєнні злочини рашистів
Він родом з Полтави. Позивний відповідний. Про напад росії 24 лютого «Полтава» дізнався у Франції, де працював далекобійником. Зателефонував дружині, та підтвердила:
«Так, над нами пролетіли ракети».
– Для мене російська агресія не була раптовою, вона триває вже понад 8 років, – говорить «Полтава». – Я воював на Донбасі у 2014-2015 роках. Хіба я зараз міг залишитися за кордоном? Перекладними дістався додому. Півтори години побув удома, обійняв рідних, взяв свої бронежилет, каску та поїхав до військкомату. Потрапив до 72-ї окремої механізованої бригади ім. Чорних Запорожців, і зі своїм підрозділом приїхав на позиції. В бою під Мощуном я зрозумів, що маю поряд надійних людей, які завжди прикриють спину. В 14-му році я казав, що є бойові побратими, за яких я віддам життя. З початком повномасштабного вторгнення я можу сказати, що мільйони українців є моїми бойовими побратимами. І дітки, і дорослі – усі, у кого Україна в серці. За яких я на даний час готовий життя віддати, щоб Україна жила, процвітала, була найсильнішою державою. Зараз кожен тримає свій фронт – хтось на передових позиціях, хтось, допомагаючи армії. Волонтери – великі молодці! Взяти хоча б пікап, подарований ними. Він у нас прожив, на жаль, недовго – в результаті обстрілів автомобіль був знищений. Але за своє коротке життя він встиг врятувати багато життів – на ньому вивозили 300-х.
«Полтава» гірко додає, що ніколи в житті не хотів би, аби його дитина і мільйони інших знали, що таке війна, вибухи, бомби. Проте, як би не було тяжко, він упевнений, що Україна переможе.
– Знаєте, моя 13-річна донька нещодавно намалювала своє найбільше бажання. На ньому вся наша родина за великоднім столом. Дивлячись на той малюнок, я розумію, що до Паски маємо перемогти, – посміхається «Полтава». – А якщо серйозно, буду робити все можливе, аби намальоване справдилося, бо цього чекає не тільки моя донька, а й інші українські діти, що чекають тат та мам.
"Звягель" (тиждень)
Читайте також: Білий лелека: Символізм в українській культурі
Підписуйтесь на нас у соціальних мережах, ще більше оперативної інформації тут:
- Telegram