Народжені під обстрілами: як у блокадному Чернігові медсестра виходжувала немовлят

Світлана Гломозда працює медсестрою в пологовому будинку Чернігова з 1989 року. Останні роки – у відділенні інтенсивної терапії новонароджених.

Вона доглядає за дітьми, що народилися передчасно чи потребують лікування з інших причин.

Під час активних бойових дій жінка ходила на роботу пішки. Дорога займала 40-50 хвилин у один бік.

Світлана Гломозда розповіла «Українській правді. Життя» про умови, в яких під час війни народжувалися чернігівці та як медсестри рятували їх від обстрілів.

Світлана Гломозда

Із 35 людей у відділенні залишилося 10

Страшний ранок 24 лютого Світлана Гломозда зустріла на чергуванні. Про те, що почалася війна, у робочому вайбер-чаті о 4.30 написала колега.

«За пів години ми почули вибухи. Як виявилося, то скидали снаряди на аеродром у Півцях (мікрорайон на околиці Чернігова. – авт.)», – згадує Світлана Гломозда.

У той день, як і завжди, у пологовому вирувало життя. Щодня відбувалося кілька пологів. У відділенні інтенсивної терапії перебувало до 10 малюків. Але з кожним днем обстріли ставали інтенсивнішими. Тому люди почали масово евакуйовуватися у безпечніші регіони. Тож вагітних та немовлят стало менше.

Так само виїжджав персонал пологового. Із 35 медпрацівників відділення у Чернігові залишилося близько десяти: медсестри, санітарки і один лікар. Він із родиною жив у лікарняному укритті. Так само й інші медпрацівники, яким було далеко добиратися додому чи ні з ким залишити дітей.

За місяць війни у Чернігові народилося дві трійні

Відділення інтенсивної терапії, де працює Світлана, було на четвертому поверсі пологового. Коли російські війська почали обстрілювати сусідні мікрорайони, усі відділення перемістили на перший поверх.

Жінки народжували в коридорі. За кілька годин малюків з мамами перевозили у холодне, але все ж безпечне бомбосховище лікарні. Там же лежали вагітні на збереженні чи ті, що мали от-от народити. А от спустити туди недоношених діток, що проходили терапію в спеціальних боксах та на апаратах, було неможливо.

«Дітки у нас на апаратах штучної вентиляції, вони потребують кисню. Лежать у спеціальних коробах, щоб тепло було. А в бомбосховищі немає умов для того, щоб працювала апаратура. Тому ми переселилися на перший поверх, до сьогодні там і працюємо», – каже медпрацівниця.

Короби, де лежать передчасно народжені дітки

Хоча пологів стало менше, порівняно з довоєнним часом, втім за місяць війни народилося аж дві трійні! Світлана каже, що це рідкість для Чернігова. Малюки почувалися добре і на момент інтерв’ю вже виписалися додому.

Були й передчасні пологи. А одне маля цілий місяць жило в лікарні без рідних. Мама поїхала додому в інше містечко навідати старших дітей. І в цей час почалася війна, тому повернутися жінка не змогла.

«Вона щодня дзвонила, питалася, як дитя. Потім малюків вивозили в Київ на реанімобілях до Охматдиту. І цю дитинку забрали. Туди вже мала приїхати мама, щоб нарешті зустрітися з малям», – розповідає Світлана.

Під час обстрілів брали дітей на руки і несли у підвал

Під час активних бойових дій у Чернігові керівництво змінило графік чергувань персоналу. Люди працювали по дві доби і потім три відпочивали. Так зробили, щоб менше пересуватися містом під обстрілами.

Світлана ходила на роботу пішки, бо транспорту не було. Це займало по 40-50 хвилин в один бік.

«Бувало, іду, а воно свистить то ззаду, то спереду. Страшно… Іноді чоловік проводив. Але потім заборонила йому. Бо щоразу переживала, як він додому повертається», – пояснює жінка.

Згодом діти Світлани у Facebook попросили небайдужих містян підвозити її на роботу. На повідомлення відгукнулося багато волонтерів і просто людей, що залишалися у місті і їздили у справах. Тож діставатися до лікарні стало легше.

Водопостачання, тепла та електроенергії у Чернігові не було кілька тижнів. Воду в лікарню підвозили у відрах та каністрах. А світло давав генератор. Його вистачало для роботи обладнання та ламп в імпровізованій операційній.

Двічі обстріли заставали Світлану Гломозду на чергуванні. Першого разу вночі постраждала лікарня №2 та травмпункт, що знаходяться поруч. Там майже скрізь повилітали вікна.

«Ми взяли дітей на руки і понесли їх у підвал. Сиділи отут на диванчику, колихали. Тут, звісно, безпечніше, ніж нагорі. Але якщо б прилетіло, то підвал не врятував би», – вважає Світлана.

Підвал, куди вони зносили дітей під час обстрілів

Дітки, які лежали під спеціальним обладнанням, залишалися на першому поверсі. Адже їх неможна відключати від апаратів. На щастя, всі малюки залишилися неушкодженими.

Під час другого обстрілу на чергуванні снаряд упав просто біля будівлі пологового. Тоді вибуховою хвилею та осколками повибивало вікна з першого до п'ятого поверху.

Постраждав адміністративний корпус. Люди дивом залишилися живими.

* * *

Після відходу російських військ у Чернігові тихо. Місто потроху оговтується. У пологовому з’явилося світло та вода.

У відділенні інтенсивної терапії у коробі вчиться дихати й жити малесенька Ніка. Вона народилася у 28 тижнів з вагою 900 г.

Поруч – порожнє «ліжечко» для передчасно народжених. Ще недавно там була 23-тижнева крихітка. Вона важила всього 500 г, тому не вижила.

Лікарі вже приймають пологи, як і належить у цивілізованому світі, в обладнаній операційній. Тільки медичні крісла, столи у коридорі, а ще сліди від уламків на стінах та вибиті шибки нагадують, як світ зустрів народжених у березні 2022-го…

Автор: Наталія Найдюк, спеціально для УП. Життя