“Там, де я потрібна, я завжди є” - волонтерка зі Слов’янська Марія залишається у місті
Це вже друга війна на молодих роках нашої героїні Марії зі Слов’янська. Сьогодні вона залишається у місті та продовжує робити свою справу - волонтерити.
“Маша, почалась війна!”
Маша розповіла, що напередодні 24 лютого вночі не могла заснути, дивилася новини. Десь о пів на шостій зателефонували з повідомленнями: “Маша, почалася війна”. Їй відразу запропонували поїхати з міста, проте наша героїня відмовилась.
“За день до війни я вже розуміла стосовно Луганської і Донецької областей, але в мене був шок, коли сказали, що вони йдуть на Київ”
Того ранку у Марії було заплановано спортивне тренування, проте після вибухів довелось його перенести. День минув більш-менш спокійно.
У розмові ми з нашою героїнею вирішили повернутись до 2014 року. Коли у Слов’янськ вдерлись проросійські бойовики, Маші було лише 13 років. Вона пригадала, як вперше почула сильні вибухи і дізналась, що таке війна. Це був один з днів окупації міста. Каже, що на подив була тоді дуже спокійна.
“Я тоді сиділа в підвалі, я не плакала”
Після цього Маша з родиною виїхала з міста. Тільки через 7 років вона змогла проговорити ту жахливу ситуацію з психотерапевтом. Коли почали копати цю травму, сталася жахлива істерика - зізналась Марія.
“Я проживала це все в кабінеті так, наче це було вчора, а не пройшло 7 років”
Ще з 2014 року наша героїня почала цікавитись темою Майдану, перебуваючи у Києві. Після повернення до Слов’янська на День Незалежності одягнула вишиванку, демонструючи свою позицію. У 2015 році відкрилась платформа ініціатив Теплиця, яку Марія часто відвідувала. З того часу почалося активне волонтерське життя. Потім брала участь в організації фестивалів зі Zmisto, працювала в Монополії Крона, за кордоном.
Останній рік Марія працювала у сфері нерухомості, але в Україну прийшла війна. На питання, як почала займатись волонтерством, Маша відповіла просто: “Це те, що я вмію”.
“Мене навчили однією фразою - “Хто, як не ми”
Була змога поїхати з міста у більш безпечні регіони, проте наша героїня вирішила залишатись. Це був свідомий вибір, попри те, що усі двері планети сьогодні відкриті.
Марія зізнається, що стає боляче і злісно, коли лягаєш щоночі і думаєш про те, що завтра хтось може прийти і забрати твоє спокійне життя. Цю негативну енергію вона зуміла перенаправляти у волонтерство.
“Я допомагаю там, де потрібно” - каже Маша. Це і територіальна оборона, і Національна гвардія, і Збройні Сили, і місцеві жителі, і переселенці. На щастя, зараз є благодійні організації, через які можна попросити і доставити необхідне у місто. Спільно з місцевою волонтерською організацією також збирають гроші, аби закупити необхідні речі.
“Там, де я потрібна, я завжди є”
Місцевим жителям і тим, хто тікав до нашого міста з гарячих точок, допомагають харчовими продуктами і засобами гігієни. Роздали вже більше 100 таких наборів, привезли 3 тонни їжі, доставляли медикаменти.
Для військових Маша збирала гроші на турнікети, знаходила коштовні прилади нічного бачення, дрон. Потреб у військових багато - це і форма, і броніки, і каски. Людина може поїхати у гарячу точку повністю укомплектованою, а повернутись ні з чим. Тому потреби постійно з’являються.
Люди допомагають, скидують гроші, проте волонтерів у місті залишилось небагато. Чимало людей виїхали після закликів міської влади про евакуацію.
Марія зараз у Слов’янську. Каже, що визначила для себе маркери, коли вже треба їхати. В першу чергу, це коли не буде світла та інтернету, в другу - це коли доведеться сидіти у підвалі більше доби. У такому випадку не вийде допомагати.
За цей час Марії телефонували дуже багато людей, кликали за кордон, просили виїжджати і пропонували роботу. Та Маша віджартовується, що ще не всі справи закінчила у Слов’янську, просить не нагнітати паніку та дякує за підтримку.
“Я кожен день дякую, що він був у моєму житті. Цінність одного дня підіймається до небес”.
Марія каже, що не вірить, а знає, що ми переможемо. Інша справа, що буде після. Ймовірно, почнуться вливання коштів в Україну, з’являться нові організації, робочі місця, буде підійматись економіка, культура. Ми будемо тримати європейський курс.
Проте, буде велике питання, як людям жити на території Донеччини та не боятися повторного наступу з боку РФ через 10/20/50 років. Чи будуть люди повертатись, вкладатись і розвивати інфраструктуру. А місто нічого не варте без людей.
“Я зрозуміла, що більше людей тут люблю, а не місто”
Марія побажала тим, хто сьогодні виїхав, швидше знайти роботу, навіть, якщо це буде на місяць чи два. Треба працювати і заробляти гроші, аби забезпечити себе і свою родину, а за можливості допомагати рідному місту та армії.
На думку волонтерки, сьогодні ті, хто залишився у Слов’янську, мають прийняти рішення про виїзд, бо життя і здоров’я дорослих та дітей не коштує того комфорту, який є у нашому домі.
Військові живуть з духом перемоги
Марія часто спілкується з захисниками, має багато знайомих у лавах Збройних сил, Нацгвардії. Каже, що вони зараз дуже мотивовані. Хлопцям, які боронять нашу країну, Маша побажала трішечки терпіння. Вони вже всі живуть з духом перемоги, яка обов’язково скоро прийде!
Ви можете допомогти нашим захисникам та місцевим мешканцям, переказавши на картку гроші:
4149437866592239
Худеньова Марія
Слідкуйте за оновленнями на сторінці Марії в інстаграм:
https://www.instagram.com/shternmariia/